Люстраційна мара

Давні греки казали: у поганого початку — поганий кінець. Історія з експертними оцінками Венеціанської комісії почалася з брехні, що прозвучала з вуст міністра юстиції Павла Петренка. Як розвиватимуться події далі — покаже час. Наразі нагадаємо хронологію подій.

Іронія над «високомудрими»

«Друзі України з Венеціанської комісії повідомляють, що вона може без консультацій з українським суспільством, без жодної зустрічі з авторами Закону «Про очищення влади», без розуміння, ЩО коїться в наших судах та інших симулякрах державних органів, визнати українську люстрацію антигуманною та неєвропейською. Нагадаю, саме про це Раду Європи попросила Юлія Льовочкіна», — такий допис розмістив на своєму «Фейсбуці» народний депутат від «Самопомочі» Єгор Соболєв, і було це 11 грудня. Соболєв додав: українська делегація негайно вилетіла до Венеціанської комісії, щоб пояснити «високомудрим експертам Венеціанської комісії, що по-іншому люстрація в Україні не вийде».

Уже наступного дня, 12 грудня, міністр юстиції Павло Петренко, котрий був у складі делегації, відзвітував журналістам: «Венеціанська комісія кардинально змінила свій попередній висновок щодо закону про люстрацію після дводенних консультацій з нашою делегацією. Люстрації в Україні бути! Окрема подяка всім членам делегації і експертам, які долучилися до підготовки наших аргументів», — повідомив Петренко. Він зазначив, що українська сторона домовилися з експертами Венеціанської комісії про співпрацю з удосконалення закону. Отож, — вікторія? Насправді, не зовсім.

Почнемо з того, що «кардинально» у своєму ставленні до українського Закону «Про очищення влади», проголосованого 16 жовтня, Венеціанська комісія нічого не міняла. Вона, як і раніше, вважає цей документ таким, який не відповідає українській же Конституції. Висновки комісії носять не обов’язковий до виконання, а рекомендаційний характер. Тож це справа України — дослухатися до таких рекомендацій чи впадати в ейфорію від того, що все нібито схвалено та затверджено. Венеціанська комісія всього лише пішла назустріч українській стороні в тому, аби дати їй час на приведення закону у відповідність до європейських норм з тим, щоб згодом розглянути його повторно. Плюс «високомудрі» експерти «Венеціанки», які дійсно є мудрими і без лапок (Соболєву на замітку!), обіцяли допомогти консультаційно.

Що не гаразд із законом?

«Насамперед слід говорити про індивідуальний порядок відповідальності за відповідним законом. Є один дуже важливий критерій, який не дає можливість люструвати колективно всіх людей, які працювали на тих чи інших посадах у владі за попередній період. Вона (Венеціанська комісія. — Ред.) говорить про індивідуальний підхід до кожного», — пояснює суть претензій «Венеціанки» Марина Ставнійчук, котра представляла в цій інституції Україну протягом 2009 — 2013 років. Венеціанська комісія звертає увагу, що люстрація — це не єдиний спосіб демократичної побудови влади, і вона не має використовуватися як засіб помсти, зауважує вона.

У своєму висновку від 12 грудня Венеціанська комісія заявила, що люстрація в Україні має дотримуватися чесного балансу між захистом демократичного суспільства, з одного боку, і захистом індивідуальних прав — з іншого. Крім того, необхідне чітке встановлення часових меж як щодо реалізації закону, так і щодо часу, якого він стосується, — це зауваження номер два.

Також наголошується на необхідності перегляду списку посад, які підлягають люстрації з тим, щоб до списку входили тільки ті посади, які можуть становити значну небезпеку правам людини та демократії, — це третє побажання «Венеціанки». І нарешті — четверте й головне — провина має бути доведена у кожному окремому випадку і не може визначатися лише на основі належності до тієї чи іншої категорії чиновників, у зв’язку з чим необхідно переглянути критерії люстрації. Такими є справжні висновки комісії — як бачимо, вони дещо відрізняються від тієї інтерпретації, яку надав їм Павло Петренко.

Комуністів люструвати запізно

Невдовзі після офіційного оприлюднення висновків Венеціанської комісії «Українська правда» опублікувала інтерв’ю з його главою Джанні Букіккіо. До вищенаведеного переліку претензій він додав ще декілька пунктів. По-перше, зазначив Букіккіо, він не розуміє необхідності прийняття відразу двох законів, що стосуються люстрації суддів. Перший з них — це той, про який, власне, і йдеться («Про очищення влади), а інший — «Про відновлення довіри до судової системи». Цю невідповідність слід усунути, переконаний голова комісії.

Другий момент: наразі вже запізно люструвати чиновників у зв’язку з їхнім комуністичним минулим. «Починати люстрацію за 20 років після завершення комуністичного правління — це дещо необґрунтовано. Ми сприйняли б таку люстрацію, якби вона відбулася одразу після падіння радянського режиму — так само, як було в східноєвропейських країнах», — говорить Букіккіо. По-третє, він зауважує, що надзвичайно важливим є те, аби «орган, відповідальний за люстрацію» був «дійсно незалежним, не пов’язаним з Мін’юстом».

Тут мається на увазі Люстраційний комітет, з приводу якого «вони (тобто представники України) намагалися переконати нас, що цей орган і зараз незалежний, що його формує громадянське суспільство. Але, на думку ВК, той факт, що він діє у структурі Мін’юсту, — це вже поганий знак. Щодо органу, який виносить люстраційні рішення, не має бути жодних сумнівів у його незалежності», — каже Букіккіо. Наостанок він додає важливу річ: не завжди спроби ухвалити закон про люстрацію завершувалися її проведенням. Свого часу Албанія написала такий слабкий та недосконалий закон, що Венеціанська комісія була змушена гостро його критикувати. У результаті ця країна відмовилась від проведення люстрації взагалі.

Український підсумок

Те, що Україна відмовиться від люстрації, виглядає малоймовірним. А от те, що міністри до кінця боротимуться за своє дітище, які б «вади розвитку» воно не демонструвало, є цілком вірогідним. Питання про те, чому Павло Петренко так довільно трактує почуте від членів Венеціанської комісії, є, звичайно, риторичним. Українська влада — якого б кольору вона не була — ніколи не вирізнялася гнучкістю та сумнівами у власній правоті. Плюс на кону — необхідність продемонструвати наявність конкретної роботи та виконання «вимог Майдану».

І дарма, що закон, який так обстоює Петренко, «виписаний таким чином, що для частини осіб там є гарні лазівки, за допомогою яких можна уникнути люстрації — приміром, отримати статус учасника бойових дій. Усі інші люстровані особи можуть спокійно поновитись через суди, якщо не наші, то через Європейський», — зазначає експерт-кримінолог Ганна Маляр.

Якими б щирими не були наміри влади провести люстрацію, за допомогою сирих та недосконалих законів відокремити зерно від полови не вдасться. Ситуація значно погіршується, коли такі, як міністр Петренко, намагаються маскувати власні промахи неправдивими заявами.

Як постскриптум: конституційність закону про люстрацію нині вивчає ще й Конституційний Суд. А Опозиційний блок тим часом наполягає на його скасуванні. Що ж стосується Венеціанської комісії, вона дала Україні три місяці на «роботу над помилками», і відлік часу вже пішов.