Кожного разу, коли я їхав у відрядження (це було ще за часів СРСР) або повертався до Києва з рідної Галичини, мене переповнювала радість і гордість за свій український край, за його свідомість і український патріотизм. І завжди хотілося подовше побути на Львівщині, чи Тернопіллі, чи Франківщині. Словом, вдома. Це у жодному разі не применшує iнших регіонів розмаїтої нашої України. Просто кожний українець народився і виростав у своєму краї, і так уже повелося, що він йому найдорожчий, наймиліший. Як, наприклад, для баварця Баварія, для саксонця Саксонія в Німеччині. Для варшавця Варшава, для поморця Поморя в Польщі.

Росія вперто намагається тримати у напрузі західний світ. Останній інструмент — напівміфічний газогін «Південний потік». Минув тиждень, як російський президент Володимир Путін заявив в Анкарі, що його країна завершує проект та скеровує ці запаси газу до Туреччини. Мовляв, у цій державі економіка розвивається суттєво динамічніше, ніж на гнилому Заході. Хоча вже тоді було зрозуміло, що Путін блефує.