Останній поцілунок

Позачерговий VII з’їзд письменників України нагадував більше зустріч ветеранів, аніж вибори нового голови Спілки. 30 липня на 63-му році життя від раку печінки у Феофанії помер Віктор Баранов. Уже тоді письменники думали-гадали, хто ж їх очолюватиме надалі. Бажаючих було небагато, проте завзятих і наполегливих. Битва за престол НСПУ, а точніше зарплатню у 9000 тисяч гривень, машину Skoda з водієм і можливість врятувати від смертельної хвороби Спілку письменників боролися колишній в.о. голови НСПУ Олександр Божко, видавець «Української літературної газети», голова Київської письменницької організації НСПУ Михайло Сидоржевський, секретар НСПУ з роботи з молодими авторами Сергій Пантюк та директор департаменту видавничої справи і преси Держкомтелерадіо України Олексій Кононенко, якого звинувачували у дружніх зв’язках із «регіоналами».

По тисячі на письменника і коньяк за свій рахунок

Вибори призначили на суботу, 29 листопада. З’їзд обійшовся у 400 тисяч гривень. Тобто майже по тисячі гривень на письменника. З них кожному делегату оплатили дорогу. Коньяк, чай і бутерброди з ковбасою письменники купували в буфеті за власні кошти. Дитячий письменник і автор «УМ» Олександр Гаврош каже, що зараз дорога подорожчала, всі виділені гроші пішли на купівлю квитків. «Щоб мені приїхати з Ужгорода в Київ, потрібно 500 гривень. Усі делегати сьогодні ж вертатимуться додому. Готелю нікому не оплачували», — пояснив фінансові розподіли бюджету Гаврош.

Із восьмої ранку в Міжнародний центр культури і мистецтв, більш відомий як Жовтневий палац, почали з’їжджатися делегати спілки. У досить прохолодному залі, в якому працювало лише два обігрівачі, зібралося 376 письменників з усієї України. Згідно зi статистикою, яку зачитали на початку з’їзду, з них було 40 жінок і 250 «трохи молодих» чоловіків, «віком від 45 до 60 років». Між сірими костюмами, вишитими сорочками та білими головами виділяються наймолодші — Олександр Пушко, Леся Мудрак, Олена Захарченко та Павло Вольвач.

Письменники, хто з милицями, хто з паличками, а хто й досить енергійно, як на свій вік, обіймаються, просять їх разом сфотографувати, вітаються «Слава Україні!», цілуються. Як відзначив письменник і мандрівник Олександр Балабко, найбільша цінність цього з’їзду в тому, «що побачилися, поспілкувалися... Можливо, востаннє в такому зібранні, а для багатьох — і востаннє в житті, адже делегатів від 20 до 30 років було лише трохи більше двадцяти».

Відкрив надзвичайний з’їзд колишній голова СП (1986—2001), Шевченківський лауреат Юрій Мушкетик. Письменник наголосив, що «найбільший позитив — народження українського революційного класу в горнилі Майдану» і що в часи війни «ми поховали міф про старшого брата». Міністр культури Євген Нищук, у свою чергу, обіцяє сприяти роботі Спілки.

Виконувач обов’язків голови НСПУ Олександр Божко зачитав прізвища 80 членів Спілки, які померли за три роки після з’їзду, на якому обрали головою Віктора Баранова. Після хвилини мовчання Божко додає, що «українська література розвивалася не так завдяки, як усупереч політиці держави» і назвав з’їзд письменницьким майданом, а СП «духовним блокпостом проти «Русского міра».

Після порції позитиву переходять до невтішного «діагнозу»: шість мільйонів боргу, суди через захоплене приміщення на Банковій, продаж поліклініки на Рейтарській, втрата будинків у Криму, відсутність журналів і критики.

«Схильний до авантюри» та свій хлопець із «Літературної газети»

У принципі, є два виходи з ситуації — повернути Спілку до життя або ж закрити її. Віктор Неборак наважується зі сцени заявити, що не хоче бути членом «Сталінського колгоспу» і натякає, що має право поставити питання про розпуск. Після тривожного мовчання у залі і на сцені пояснює, що йдеться про Спілку, якій 80 років, і пропонує почати відлік з 1991-го.

Слова Неборака ще довго обговорюють у кулуарах. Дехто погоджується, бо вже давно письменникам не дають квартир, не допомагають із друком. Підтримують Неборака, що Спілка, наче колгосп, який і реформувати не можна, але й закрити складно. Та все-таки є відважні, які готові реформувати творчу державну організацію з офісом на Банковій у красивому, проте старому будинку.

Упродовж кількох годин свої програми представили четверо вищезгаданих кандидатів, а також письменники Євген Баран і Василь Рубан. Володимир Даниленко та Володимир Шовкошитний, порадившись, в останню мить зняли свої кандидатури на користь Сидоржевського. Була пропозиція внести у бюлетень кандидатуру Оксани Забужко, яка, до слова, часто висміює діяльність Спілки, та вирішили, щоб без її згоди краще цього не робити. Пані Оксана не раз публічно закликала читачів не вірити довідникам, наче вона член НСПУ. «Що робиться в Національній спілці я, щиро кажучи, не уявляю. Новиною для мене виявилось те, що кримський комуніст, колишній нардеп від КПУ Леонід Грач, виявляється, теж є членом Спілки письменників», — заявила якось Забужко.

Для голосування роздрукували 371 бюлетень. Після дев’ятигодинного обговорення їх почали на сцені роздавати. Делегати зі всіх боків обступили президію. Анатолій Гай, який очолив лічильну комісію, звернувся до високошановних письменників: «Прошу зійти зі сцени в оркестрову яму. Нас дуже багато, сцена може не витримати». Його мало хто слухає. Беруть бюлетені, викреслюють усі прізвища, крім одного, і кидають в одну з урн, які стоять по обидва боки на сцені. Письменники не особливо переймаються процесом таємного голосування. Дехто ходить по залу і шукає ручку, а коли знаходить, просить зачитати прізвище і допомогти викреслити, бо без окулярів не так легко це зробити.

Останнім у черзі стоїть Станіслав Бондаренко, номінований на Шевченківську премію 2015 за книжку «Майдани і магнати». Каже, що сам не хотів висуватися на голову Спілки, бо йому, швидше за все, доведеться стати редактором «Української літературної газети». Переконаний, що Сидоржевського оберуть, правда, вагається, чи в першому турі.

А тим часом фаворит передвиборчих гонок у чорному костюмі, білій сорочці та червоній краватці стоїться під сценою. З вигляду поважний. Спокійним голосом Сидоржевський каже, що готовий взяти на себе всю відповідальність і гідно керувати Спілкою, реформувати її, розвивати видавничу справу, переформатувати її у профспілку літераторів. Пантюк майже не усміхається. Ходить сірий, як гольф, у який вбраний. За кілька днів до з’їзду його офіційно підтримав «Правий сектор». У залі видно кількох чоловіків у військовій формі, один із них — поет Борис Гуменюк. Вони — за Пантюка. «Мені телефонували хлопці з фронту, просили підтримати Пантюка. Та я його мало знаю. Здається мені схильним до авантюри. Тому голосую за Сидоржевського», — розповідає кореспонденту «УМ» поетка Наталя Трохим, позичивши ручку для голосування.

«Завтра-післязавтра вас всіх винесуть!»

Після обідньої перерви зачитують результати. 12 бюлетенів визнали зіпсованими. Євгена Барана  підтримали 19 делегатів, Олексія Кононенка — 67, Сергія Пантюка — 21, Василя Рубана — 4,  Михайла Сидоржевського — 249. Зал аплодує і запрошує на сцену нового голову, який сидів у задніх рядах Жовтневого. Пантюк у першому ряді навіть не рухається.

Сидоржевський запропонував підтримати голосуванням його команду. Здебільшого це письменники, яким за 70. З молодих — Леся Мудрак та Павло Вольвач. З шанованих — Василь Портяк, Василь Трубай, Василь Герасим’юк, Віктор Мельник та Іван Малкович. Сергій Пантюк не витримує, бере в руки мікрофон і на весь зал майже репетує: «Михайле, я думав ти нормальна людина. Це фарбування гнилого фасаду. Ви всі будете плакати. Завтра-післязавтра вас всіх винесуть!»

«Схильний до авантюри» Сергій Пантюк після з’їзду заявив, тепер він офіційно безробітний і виходить зі Спілки. Уже наступного ранку він створив в інтернеті онлайн-опитування, чи письменники бува не погодяться вступити в його Неформальну спілку письменників України (абревіатура та сама, що й в державної).

А новий голова, який ще до оголошення результатів розповів «УМ», що нікого не вважає конкурентом і в разі перемоги готовий зі всіма співпрацювати, особливо з Пантюком, узяв на себе «відповідальність за долю Спілки». Перед початком роботи він поклявся, що буде «служити правді і її величності літературі». І додав, що розуміє, «буде важко», «триває війна, ніхто нам не дасть мільйонів» та Спілка вистоїть, бо ж це не просто творча організація, а «письменницький Майдан».