19 листопада 1989 року Київ почав відлік нового часу. Того дня тисячі містян, вийшовши із синьо-жовтими прапорами провести в останню путь синів України, висловили свою позицію і бачення майбутнього держави. Володимир Тихий, син Олекси Тихого, досі захоплено згадує: «Мене вразив масштаб людського підйому, коли ми прилетіли у Бориспіль».

Влітку 1989 року в середовищі нещодавно звільнених політв’язнів та родин Олекси Тихого, Юрія Литвина та Василя Стуса (загиблих у неволі правозахисників) виникла думка перевезти їхні тлінні останки на батьківщину, до Києва, щоб належно поховати. Ми передбачали, що це стане знаковою подією, як свого часу перепоховання Тараса Шевченка в Каневі 22 травня 1861 року чи похорон Лесі Українки 1913 року (її привезли з Грузії).