Першовідкривач Алеї слави Джиммі Пейдж.
Нещодавно у Лондоні відбулося відкриття власної, британської, Алеї слави найвідоміших зірок індустрії розваг на зразок тієї, яка віддавна існує в Голлівуді. Хоча на Британських островах мешкає багато осіб, творчістю яких захоплюються в усьому світі, але право першим мати зірку на Алеї слави та залишити на ній відбиток своїх рук було надано колишньому гітаристу легендарної британської рок-групи Led Zeppelin — 60-річному Джиммі Пейджу. «Це надзвичайна відзнака і велика честь бути першим, хто залишить тут відтиск своїх рук», — заявив зворушений чаклун гітарних струн. Але вже далі він іронічно додав: «Якщо ви надалі будете відкривати зірки для всіх людей, які, на мою думку, заслуговують цього, то ви покриєте ними весь Лондон». Британська Алея слави територіально стане частиною центральної лондонської площі Піккаділлі, улюбленого місця відпочинку молодих лондонців та магніту для закордонних туристів. На голлівудській Алеї слави вшановують передусім кінозірок, а на лондонській головними героями будуть зірки музичної індустрії. Це не випадково, бо вона розташована перед новим музичним універмагом компанії «Вірджин Мюзік».
Джиммі Пейдж почав грати на гітарі у 13 років під враженням пісні короля рок-н-ролу Елвіса Преслі Baby Let's Play House. Група Led Zeppelin була однією з культових рок-формацій 70-х років. Її пісні Whole Lotta Love та Stairway to Heaven належать до золотої класики жанру. Квартет у складі Джиммі Пейдж, Джон Пол Джонс, Роберт Плант та Джон Бонем припинив свою діяльність 1980 року. Українські шанувальники групи змогли пережити «півтори години ностальгії» минулого року, коли до Києва завітав з єдиним сольним виступом колишній вокаліст групи Роберт Плант. Час не владний над Джиммі Пейджем, бо його надалі вважають одним із найкращих рок-гітаристів світу. В опитуванні читачів, що його провів 2002 року фаховий часопис Total Guitar, Пейдж посів друге місце після кращого гітариста «всіх часів і народів» Джиммі Хендрікса.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
