Український Геркулес

06.11.2014
Український Геркулес

Іван Піддубний у розквіті сил.

Нещодавно в Росії з’явився агітаційний блокбастер «Іван Піддубний». Він настільки антиукраїнський за своєю суттю, що його заборонили показувати на екранах України. Не будемо аналізувати черговий пропагандистський продукт сусідньої держави: нехай ним займуться кінознавці. Я б не став писати на цю тему, коли б днями у тимчасово окупанованому Донбасі не з’явився головний герой цього блокбастера — актор Михайло Порєченков, логікою подій опущений до елементарного кримінального злочинця. Зігравши у згаданому фільмі роль Піддубного, він тепер не відмовив собі в задоволенні постріляти з кулемета по позиціях українських Збройних сил, що охороняли Донецький аеропорт. Залишмо на совісті кінотерористів і просто терористів злочинну діяльність, яку ще належно оцінять правоохоронні органи. Я ж пропоную повернутися до мистецької теми і запевняю, що у згаданому фільмі на Івана Піддубного зведено наклеп. Отже, хочу розповісти про маловідомі факти з його життя.

Свого часу я досить-таки докладно вивчав його біографію. Вона свідчить, що Іван Максимович Піддубний був українським патріотом із надзвичайно високою національною свідомістю й почуттям гідності. Він, один з найвідоміших атлетів світу, ще за життя став легендою. Розпочав свою спортивну кар’єру з початком століття. Упродовж майже сорока років Піддубний змагався в силі з наймогутнішими людьми майже на всіх контитентах планети, не програвши жодного чемпіонату світу. Він і помер, не переможений ніким 8 серпня 1949 року в місті Ейську на Кубані, куди перебрався з України разом із дружиною.

Народився Іван Піддубний 8 жовтня 1871 року в селі Красенівці (тепер Чорнобаївського району) Черкаської області. Коли проїздиш цією місциною вниз по Дніпру, краса її зачаровує. Ця благословенна земля народила богатиря для мандрівок. У портах Севастополя й Феодосії сім років Піддубний працював вантажником, а з 1898 року виступав із гастролями в цирках. Він став для світу втіленням образу російського богатиря, хоча росіянином себе не вважав ніколи. Усі академічні видання Радянського Союзу, та й нинішні російські, за інерцією подають його як російського спортсмена. Можливо, тому, що 1939 року йому було присвоєно звання заслуженого артиста РРФСР, а 1945 — заслуженого майстра спорту.

Однак, коли у 1932-33 роках у Радянському Союзі відбувалася перша паспортизація, у його паспорті прізвище було написано «Поддубный», а в графі націнальність — «русский» без згоди на те власника документа. Адже цілеспрямована русифікація прізвищ була тоді неписаним законом. Атлет запротестував разом із відомим тоді краєзнавцем Гнатенком, з якого зробили Ігнатенка. Жодні протести не допомогли. Тоді Піддубний попросив Гнатенка, і той виправив у його паспорті «о» на «і», а слово «русский» викреслив, написавши згори «українець». Згодом про це хтось доніс, і чемпіона завезли до Ростова-на-Дону в крайове управління НКВС, на вулиці Енгельса, 26. Там силача зачинили на кілька днів у підвалі, наповненому водою по пояс. У чому звинувачували? «В злостно антисоветской агитации», бо, крім історії з паспортом, яку витлумачили як «прояв українського націоналізму», були й розповіді Івана про життя за кордоном до революції, коли гастролював світом.

Усе те діялось 1937 року в розпал сталінських репресій. Він ні в чому не зізнався, хоч і пекли його електропаяльником, від чого на тілі утворилися рубці. «Це колись так мене вчили в НКВС на Енгельса «ленізму» (він не вимовляв слова «ленінізм». — Авт.) За язик та за паспорт. Усе витерпів у чортів у пеклі — я ж чемпіоном світу був, а не тюлькою на двух ногах. Але ж болячок назбирав там, хай їм грець», — резюмував старий, згадуючи ту прикру пригоду.

Тоді Піддубному пощастило вирватися з лабет чекістів — хтось із впливових людей посприяв, пам’ятаючи про колись всесвітню славу українця. Ця слава ще не раз прислужувалася йому. Під час Другої світової війни, коли окупанти зайняли Ейськ, румунські війська (а Румунія була союзницею нацистської Німеччини) почали грабувати місцеве населення. І тоді за мешканців міста заступився Іван Піддубний, погрожуючи комендантові, що звернеться зі скаргою до самого «старого Кароля» — батька румунського короля Міхая, котрий колись вітав чемпіона світу у себе в Бухаресті. Подіяло.

Старожили Ейська згадували: якась молодиця на міському базарі допитувалась у Піддубного:

— Іване Максимовичу, а чому ви ниньки такий сумний?

— Згадалося перше кохання та любов остання.

— А як же звали першу любов?

— Україною, звісно, а як же інакше? Бувало, виходячи на сцену, я не молився ні за себе, ні за царя, а за Україну рідну. Тому-то й перемагав, аякже!

Піддубний помер на чужині, на його могильному камені викарбували: «Иван Максимович Поддубный, выдающийся русский советский атлет».

Чому ж «русский», якщо він українець? Таким чином російські шовіністи викрадають героїв інших народів. Зрештою, на цьому збудована вся історія «Государства Россійського». Приклад із використанням всесвітньої слави українського патріота Івана Піддубного для боротьби з його «першою і останньою любов’ю» Україною ще раз переконує в цьому. Так само, як, наприклад, історія з українським Севастополем — «городом русской славы, русских моряков» — адже хрестоматійний герой, матрос Кошка — українець Петро Кішка з Вінничини. І подібних прикладів можна наводити багато. Тож знаймо, що сучасна гібридна війна точиться не лише на сході України, а передусім у мізках і душах людей — за переконання і світогляд. І в цій пропагандистській війні кожен герой чи окремий факт із минулого України, використані супротивником проти нас, стають бойовими снарядами. Треба подбати про відродження українсько-козацької пам’яті нашої, розуміючи, що кожен призабутий герой — це як покинутий окоп, як позиція, здана ворогові. І вичікування тут згубне. Якщо ми не подбаємо про свою історію, то для нас її напишуть інші, відповідно до своїх інтересів. І вони знайдуть кошти і час, щоб спотворити антиукраїнський фільм про українського патріота Івана Піддубного, якщо Україна за чверть століття своєї незалежності, нехай навіть «декоративної», як писала Ліна Костенко, не спромоглася створити свій фільм про цього могутнього козака — гордість України.

То ж завершення фільму про Петра Калнишевського, діяльність котрого нині, коли вороги української державності пробують реанімувати як вигадану ними ж Новоросію, стає особливо актуальним. Адже саме завдяки йому південь нинішньої України, землі «вольностей Війська Запорозького Низового», були заселені українцями, які перетворили колись Дике Поле на квітучий край.

ЦИТАТА «УМ»

«Ми гордимося нашим українським велетом Іваном Піддубним. І не тільки гордимося, а й ділом доводимо, що ми українці — сильний і мужній народ, ми — з держави богатирів».

Василь Вірастюк,
найсильніша людина на
Європейському континенті.

 

ДОВІДКА «УМ»

Фільм «Піддубний» режисера Глєба Орлова, як зазначається у російській пресі, — «розповідає про життя легендарного борця Російської імперії і Радянського Союзу Івана Максимовича Піддубного». В Україні відразу ж заборонений для перегляду. А днями Служба безпеки України розпочала кримінальне провадження проти актора, який зіграв у цьому фільмі головну роль — громадянина Російської Федерації Михайла Порєченкова. Кримінальне провадження відкрили за статтею 258-3 Кримінального кодексу України. Актору загрожує позбавлення волі терміном від восьми до п’ятнадцяти років. Раніше у МВС заявили, що Михайло Порєченков, прибувши до Донецька, у складі збройної банди, особисто взяв участь в обстрілі підрозділу українських Збройних сил з автоматичної зброї. Ці кадри обійшли телеекрани, «в повному обсязі викриваючи цього громадянина Росії в скоєнні злочину на території України». «Сьогодні ж слідчі звернуться до суду і, переконаний, Порєченков буде оголошений в розшук із санкцією — арешт. Неминуче буде підключення до розшуку і Інтерполу. Слідчі переконані, що при настільки очевидних доказах злочину, рішенні суду Інтерпол активно підтримає розшук, і Порєченков не зможе переміщатися по світу, поза Росією, не будучи заарештованим і екстрадійованим в Україну», — зазначив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Нагадаємо, що в Україні про Івана Піддубного зняли поки два документальні фільми — «Іван Піддубний. На п’єдесталі міфів та правди» (2011 р.) та «Іван Піддубний», в рамках проекту «Машина часу» (2012 р.)

 

ВАРТО ЗНАТИ

Російський фільм «Піддубний» — «не стільки антиукраїнський, скільки проросійський, а заодно — антиамериканський. Навіть трошки, крапельку — антисемітський», — зазначає літературознавець і кінокритик Андрій Кокотюха у статті, опублікованій на сайті «Телекритика». На думку пана Кокотюхи, фільм доводить, що головний ворог для Росії — це Америка. Автор нагадує, що з часів фільму Семена Тимошенка «Воротар» (1936) стрічки про спорт та спортсменів стали в СРСР фронтом ідеологічної боротьби. Герой Михайла Порєченкова у «Піддубному» бореться з Америкою на її ж території.

Андрій Кокотюха зауважує антисемітизм фільму: один зі змальованих у стрічці євреїв, «молоденький, у ярмулці, навіть упізнавши «залізного Івана», готовий дати Піддубному за всі його кубки та чемпіонський пояс аж 125 доларів. Звісно ж, це грабунок серед білого дня — раніше чемпіона вже надув американський банк, яким так само заправляють євреї. Так не говориться прямо, але хто цього не знає? Коли втручається літній єврей, у крислатому капелюсі, й велить молодому колезі зробити для Піддубного все, що можна, той іде на поступки — дає на 10 доларів більше. Отак вони з «русским миром»...

Американці, за спостереженням кінокритика, який не полінувався й не погидував переглянути таки пропагандистську кінострічку, змальовані винятково «оперетковими лиходіями», ніби з американських коміксів. Найслизькіший з них має питомо українське ім’я Тарас. І Піддубний, за задумом режисера й сценариста, нагадує йому про його коріння: «Тарас, ты же русский, вспомни эту песню!» — і заводить російської.

Данило КУЛИНЯК,
письменник

  • «Якби на Майдан відразу 100 тисяч вийшло, стріляти злякалися б»

    З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>

  • Навіть Азаров намагався...

    Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і  це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>

  • Яценюк — політик № 1 в Україні?

    Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>

  • «Зараз іде загострення складної суспільної хвороби»

    У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>

  • «Щоб ми перемогли»

    Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>

  • Ангели над Майданом

    До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>