Юрко Журавель: Наші пісні — це зброя для окопів

06.11.2014
Юрко Журавель: Наші пісні — це зброя для окопів

Під пісні Юрка Журавля важко всидіти на місці — чи то в модному клубі, чи на війні на Донбасі.

Музикант і карикатурист Юрко Журавель встигає скрізь: раз по раз з’являється інформація про виступи гурту OT VINTA то перед бійцями на сході, то на потужних рок-концертах на Заході (частіше — у Польщі та інших дружніх нам країнах). Чи не щодня інтернет презентує нові карикатури, які виходять з-під олівця Юрка. Частина з них увійшла до альбому з промовистою назвою «КарикаДурка». Сьогодні о 20.00 у клубі Sentrum на Шота Руставелі, 16а в Києві відбудеться презентація альбому карикатур і нового музичного альбому «Пілотка». «УМ» поцікавилася в Юрка, чому так довго готував «КарикаДурку», чим «Пілотка» відрізняється від попередніх дисків і як художник ставиться до того, що його малюнки продають на календарях на Хрещатику.

«Мама ніколи не забороняла мені малювати в книжках і домальовувати щось своє»

— Юрку, довгий час усі знали, що Журавель — це музикант, лідер першого в Україні украбілі-гурту OT VINTA. І раптом ми відкрили для себе Журавля-карикатуриста. Як проявився цей талант художника?

— Швидше, це талант музиканта в мене проявився, а художник я з самого дитинства. Тато в мене був військовим, і я в дитинстві змінив багато шкіл. А доки звикав до нового колективу — здебільшого сидів удома. У мене таких періодів адаптації було дуже багато, часу вільного теж було багато. І найулюбленішою забавкою стало малювання. Мама знала, що для того, щоб сходити в магазин чи піти з татом у кіно, мені достатньо дати олівці й аркуш паперу — і я міг годинами сидіти й малювати. Мама мені купувала багато дитячих книжок із яскравими ілюстраціями. А головне — вона ніколи не забороняла мені малювати в книжках і домальовувати щось своє.

— Вчився у когось чи, як кажуть, вроджений талан?

— Малювати я вчився сам. На мою думку, немає такого поняття, як талант чи обдарованість. Усі діти народжуються талановитими, геніями: і поетами, і музикантами. Єдине — що не всі розвивають у собі цей дар, тому не всі помирають геніями.

— У школі часто експлуатували твої здібності?

— Звичайно. Я, крім того, ще й був активістом піонерського руху і заступником командира ради дружини. У нас навіть були свої лички — у мене було дві зірочки. А ще я був незмінним редактором стінгазети. Здебільшого цю стінгазету я робив сам: сам малював, сам знаходив матеріали, сам компонував, сам вивішував. Мені легше було це зробити самому, ніж когось просити й організовувати.

— Перша карикатура на кого була?

— Перші карикатури — на своїх близьких, на викладачів у школі, інституті. А далі — пішло-поїхало. Зараз у нас з’явилися такі яскраві особистості, що не малювати їх просто неможливо.

— А пізніше взявся за мультики.

— Я і сьогодні їх малюю. Ось було замовлення телеканалу «Малятко» на створення мультиків, замовляли мультиплікаційну рекламу. Також у мене є великий досвід виготовлення комп’ютерних ігор. У нас вони ще не так поширені, а ми виконували замовлення для Кореї, Китаю, Англії, Америки, Австрії, Німеччини. Але прийде час, на це буде попит і в нас.

— І до проекту братів Капранових «Мальована історія Незалежності України» ти долучився.

— Так, але я там малював лише портрети видатних особистостей. За той час, який мені дали Капранови, я встиг намалювати трішки більше 20 портретів. Багато чого не намальовано. Планується перевидання, і я сподіваюся, що за цей час я домалюю всіх.

— Художня творчість не заважає музиці?

— Заважає. Часу хронічно не вистачає на все. Я ловлю себе на тому, що в гастрольному бусі на колінцях малюю. Як було з карикатурою на Майдані. А між виставками я влаштовую репетиції. Так що зараз воно допомагає одне одному. У нас були концерти в Торонто, Варшаві, Лондоні та Манчестері. На них водночас проходили і мої персональні виставки. Одні йшли подивитися малюнки, а потрапляли на концерт, інші — навпаки.

«Я ненавиджу бариг, які ліплять Небесну сотню на кружки і продають їх на Хрещатику»

— Навесні в багатьох місцях Києва з’явилися білборди із зображенням ображеного Путіна, який так і не награвся у війну. Це чия ініціатива?

— Це мої друзі-байкери організували. Вони по-своєму борються за Україну. До речі, у них своя «війна» з улюбленцями Путіна «Нічними вовками». Але це — окрема тема.

— Цей малюнок, як і багато інших, увійшли до альбому «КарикаДурка». Взагалі, його можна назвати багатостраждальним, бо його появи усі чекали більше року. Чому так довго?

— На жаль, та сума, на яку ми розраховували спочатку, виявилася набагато меншою від реальності. По-перше, за цей час подорожчав папір, а курс гривні впав. До того ж намалювалося ще багато цікавих карикатур, які хотілося туди вставити. Я сам розумів, що не можна книгу перевантажувати, але іноді мене заносило. Наш верстальник уже від мене шарахався, коли я пропонував укотре змінити верстку і додати ще кілька малюнків. Але я розумів, що не маю права робити якийсь напівфабрикат.

— Багато малюнків увійшло до альбому?

— Я туди вставив усе, що є. Багато хто мені пред’являє претензії: як же так, там же є Небесна сотня, там студент на барикадах, а ти туди ж втулюєш шаржі і карикатури на брудних політиків. А я кажу, що це і є «КарикаДурка». За ці дні час так стрімко йшов, що можна було здуріти. Я втратив дружину, втратив кількох близьких друзів. Але ми і сміялися, і раділи перемогам. І, чесно кажучи, якби я не фіксував усе це на папері, — я справді міг не витримати.

— Небесна сотня — один із найвідоміших малюнків. Ти його малював із реальних людей?

— Так, звичайно. Коли я вже почав малювати Небесну сотню, до мене звернувся один чоловік із Тернопільщини, сказав, що батько одного із загиблих попросив, щоб я не забув про його сина. А я дивлюся — я його уже намалював.

— Не замислювався над тим, щоб реєструвати авторські права на свої малюнки?

— У мене часу немає на захищання прав. Я не проти того, щоб мої малюнки десь використовували і щоб моя творчість допомагала боротьбі. Я багато чого роздарував. Багато хто використовує мій шеврон самооборони Майдану — і дай Бог, щоб цей архангел Михаїл захищав наших хлопців, де б вони не були.

Але я ненавидів, ненавиджу і буду ненавидіти бариг, які ліплять Небесну сотню на кружки і продають їх на Хрещатику. Чи на календарі — це мене взагалі збісило. Мало того, що вони це взяли без дозволу, так вони ще календарні числа поставили на обличчя померлих людей.

«Влада недооцінює адекватності і згуртованості нашого народу»

— Скоро буде рік, як почався Євромайдан. Яким він лишився у пам’яті?

— Мені Майдан нагадував великий вулик, де всі разом роблять якусь спільну справу. А ще мене вразило, що коли після 18 лютого, коли з Банкової гнали і розстрілювали людей, коли спалили мою виставку, ми з’явилися на Майдані, то побачили, що люди не втратили духу, а ще більше мобілізувалися. А ще я тоді зрозумів одну істину: коли ти сидиш вдома і читаєш інтернет, тобі стає страшно, тебе починає тіпати, тобі хочеться кудись рватися, комусь допомогти. А коли приходиш на Майдан — тут свищуть кулі, тут виносять поранених, ти знаєш, що тут загинули твої товариші, але тут ти почуваєшся набагато спокійніше.

— На Майдані пізнавали?

— Було кілька ситуацій, які вразили до клубка в горлі. Піднімалися ми ескалатором, а перед нами їхали дівчата з «Жіночої сотні». І вони співали нашу пісню «Попереду жахи-шляхи». Я повернувся до хлопців, і побачив, що у них теж сльози на очах. І зрозумів, що такі моменти набагато важливіші за різні там ротації на телебаченні чи музичні премії.

А ще був епізод, коли ми носили бруківку і мішки з піском на барикади. В якусь мить мені захотілося визирнути і подивитися в бік Жовтневого палацу. І тут я отримав сильного потиличника від одного старого майданівця. Я хотів образитися, а він мені видав: «Нема чого тут лазити без каски. Іди додому і малюй».

Узагалі, багато що зринає в пам’яті. Бачив, як зустрілися на Майдані два дідки і кажуть: «Ми ж не бачилися двадцять років. Чи тридцять!» Обійнялися і стоять. А наш Вітя теж розповідав — стоїть бабуся біля барикад і каже хлопцям у камуфляжі: «Хлопчики. Я тут живу зовсім недалечко. Ходіть до мене. У мене є такий великий зручний диван. Візьміть його. Поставите тут, то вам буде зручно отут сидіти та кидати свої пляшки з коктейлями Молотова чи стріляти. Візьміть, хлопчики».

Після таких страшних днів, коли ти бачиш, як народ гуртується, життя набуває іншого сенсу. Я скажу так: влада недооцінює адекватності і згуртованості нашого народу. Це — велика сила, і краще її не дратувати.

— Колись ти казав, що такі гурти, як OT VINTA, Kozak System, «Мандри» — це зброя не для салютування, а це зброя для окопів. Презентація «Пілотки», власне, вперше відбулася саме на сході, перед нашими бійцями, де ви теж встигли побувати. Але не всі мали змогу почути ці пісні. Чого очікувати тим, хто прийде сьогодні на концерт?

— Це буде театральне дійство. До «Пілотки» увійшла пісня з репертуару австралійського рок-гурту АС/DС Hell’s Bells («Дзвони пекла»). Зазвичай цей колектив, якому 19 лютого 2014-го виповнилося 40 років, нікому не дає авторських прав на використання їхніх пісень, але нам вони дозволили: Австралія, так само, як і США та багато країн Європи санкціями давлять Путіна, і цей жест — це теж зброя у нашому спільному подоланні ворога.

ДОСЬЄ «УМ»

Юрко Журавель — лідер рок-гурту OT VINTA, винахідник та засновник музичного стилю «украбілі». Переможець багатьох рок-фестивалів України, Росії, Польщі та Литви.

Закінчив факультет педагогіки та методики початкового навчання Рівненського державного педагогічного інституту за спеціальністю «основи дизайну та образотворче мистецтво».

Був активним парламентарiєм автопробігу «Поїзд дружби», один з організаторів громадського руху «Не будь байдужим».

Мультиплікаційні кліпи Юрка Журавля «Не мала баба клопоту — купила порося», «Опля — картопля!» та анімований ремікс «Дарма я наївся цибулі» неодноразово займали призові місця у хіт-парадах провідних музичних каналів України, Росії та Литви. Великої популярності набули його карикатури на відомих особистостей.