«Фейкові» вибори «фейкових» республік

04.11.2014
«Фейкові» вибори «фейкових» республік

Донбас таки стоїть на колінах. Молиться на картоплю, за яку він продав Україну. (з мережі «Твіттер».)

Тепер уже запізно констатувати підступність діячів з так званих «ДНР» та «ЛНР», які зірвали усі виплекані Президентом Порошенком Мінські домовленості. Хоча чому, власне, підступність? Гіркін та Губарєв «чесно» попереджали, що не визнають жодних перемовин, як не визнають і українського протекторату над територіями «ДНР» та «ЛНР», а відтак житимуть за своїми правилами і проводитимуть «свої» вибори. Але з якогось доброго дива Київ вирішив, що його мирні ініціативи знайшли відгук і що «особливий статус Донбасу» запрацював. Тож воювати майже припинили. Та й не до того було топ-менеджменту країни: усі готувалися до виборів. А щоб не було незручно витрачати гроші на білборди (коли вони так необхідні армії), придумали міф про «перемир’я» і про вкрай необхідне «оновлення» ВР. У сухому залишку маємо таке: парламент «оновився» наполовину, а «нові» молоді обличчя, які пройшли до нього за партійними списками, своєю акулячою хваткою дадуть фору будь-яким цинічним старожилам. Що ж до війни, то вона як тривала, так і триватиме, з тією лише різницею, що тепер конфлікт може розгорітися з новою силою. А пауза, необхідна для «підвищення обороноздатності ЗСУ», була використана для чого завгодно, але тільки не для турбот про армію. Фіговий листок мирних ініціатив так і не прикрив великий сором — адже схоже на те, що тепер події на Донбасі розгортатимуться за кримським сценарієм. І провину за це нестиме не тільки Путін, а й Порошенко.

Голос, проданий за гривню

Коли «ЦВК ДНР» говорить про явку на виборах на рівні 70—75%, то цьому, швидше за все, можна вірити. Численні фото з соціальних мереж засвідчують ажіотаж на дільницях. Адже тим, хто проголосував, після акту волевиявлення в буфеті давали пиріжок. А найголовніше відбувалося під дільницями — на розгорнутих міні-базарах можна було лише за гривню придбати мішок картоплі, капусти та моркви. І Донбас купував овочі, продаючи голоси. Переважний контингент голосуючих — люди поважного і дуже поважного віку, тобто ті, хто зазвичай ностальгує за СРСР, за довгими чергами і дешевим харчем. Утім були й свідчення про те, що старих — де силою, а де шантажем — зганяли на дільниці, ставили позначку навпроти потрібного прізвища і давали бюлетень на підпис. Хай там як, а жителі «ДНР» та «ЛНР» свій вибір зробили. Тепер їм iз цим жити. А нам — жити з ними та наслідками цього, як каже Петро Порошенко, «фарсу».

А «фарс», до речі, цілком очікувано привів до влади в «ДНР» самопроголошеного «прем’єра» Олександра Захарченка, за якого, згідно з даними «екзит-полу», проголосувало 81,37% виборців. Його суперники Олександр Кофман та Юрій Сивоконенко залишились далеко позаду зі своїми 9,73% та 9% відповідно. Що стосується «парламенту» «ДНР», то тут із вибором було негусто — балотувалися лише дві партії, й обидві успішно здолали 5-відстковий бар’єр: ГО «Донецька республіка» набрала 65,11% голосів, а «Вільний Донбас» — 34,89%. У ніч iз 2-го на 3-тє листопада бойовики «ДНР» встигли порахувати всі 100% голосів і підтвердили перемогу Захарченка.

Що стосується «ЛНР», яка традиційно відстає від своєї «посестри», то там на ранок понеділка опрацювали лише 30% бюлетенів (і це при тому, що офіційно вказана явка склала менше, ніж у «ДНР»,— 61% виборців). На окупованій частині Луганщини переміг чинний вождь сепаратистів Ігор Плотницький — за нього свої голоси віддали 63,8% виборців. Плотницький відомий тим, що саме на нього як на свого викрадача вказала льотчиця Надія Савченко. А ще цей вгодований мордань був одним iз постійних завсідників мінських перемовин, після завершення яких оповідав, що досягнуто домовленості про 30-кілометрову буферну зону та про відвід усіх видів озброєння і що є наявний прогрес у мирному врегулюванні конфлікту. Щирість Плотницького не була варта й паперу, на якому зафіксували Мінські угоди. Тепер же, коли він та Захарченко провели псевдовибори на контрольованих ними територіях, на шляху до миру виникла нова перепона — так охарактеризувала останні події Верховний представник ЄС із зовнішньої політики Федеріка Могеріні.

Наслідки та небезпеки

Власне, жодного миру нема. Незадовго перед виборами Росія почала знову стягувати війська до кордонів з Україною, які перед тим відвела. Станом на 2 листопада, за даними ресурсу «Інформаційний спротив», у небезпечній близькості до кордонів з Україною перебували 14-15 тисяч російських найманців, 110-115 танків, 250-280 броньованих машин різного типу тощо. Якщо новообрані Захарченко та Плотницький (тепер уже як «легітимна» влада) звернуться до Путіна із закликом увести війська, Криму-2 не уникнути. Етап «волевиявлення» «ДНР» та «ЛНР» уже пройшов, тепер справа — за приєднанням до Росії. І навіть якщо ніякого приєднання не станеться, привід посилити свою військову присутність РФ не упустить. Ба, навіть більше: майже немає сумнівів, що частиною Донеччини та Луганщини Путін не вдовольниться, і буде знову здійснена спроба захопити Маріуполь та «прорубати» сухопутний коридор до Криму. У випадку успішності цього плану Україна втратить ще частину території, у що, звісно, вірити аж ніяк не хочеться.

Іншим наслідком проведених виборів є те, що тепер надійно законсервовано той кримінальний анклав, яким є «ДНР» та «ЛНР». Вічно тліючий конфлікт, незагоєна рана, чорна діра Донбасу, яка поглинатиме життя українців, а також матеріальний ресурс держави — ось те, чого добивався і добивається Путін руками своїх маріонеткових ставлеників. Зрозуміло, що жодних місцевих виборів, запланованих у рамках порошенківського мирного плану на 7 грудня, в «ДНР» та «ЛНР» ніхто проводити не збирається. Як і приймати та реалізовувати інші пункти цього плану. 2 листопада була перейдена своєрідна точка неповернення, після якої надзвичайно тяжко, навіть неможливо, відіграти події назад. Тепер очевидно, що час на всі Мінські перемовини витрачався даремно — вони відіграли навіть негативну роль, наростивши бойовикам самооцінку та нав’язавши думку про слабкість України.

Є, зрештою, і ще один аспект того, що сталося 2 листопада, і цей аспект — геополітичний. У міжнародні утворення та спілки Україна нині входитиме з причепом у вигляді «власного Придністров’я», і так триватиме, цілком імовірно, не один десяток років. Інспірована Росією «незалежність» так званої «Придністровської республіки» надзвичайно гальмує просування Молдови до Євросоюзу. Дякуючи Кремлю, Україна розжилася своїми «народними республіками», і з такою виразкою на тілі нас іще довго триматимуть у карантинній зоні. Інакше кажучи, те, чого не добився Путін на початку 2014-го — відмови від євроінтеграції, — наздоганяє нас наприкінці цього вкрай нещасливого року. Україна, звісно, — у Європі, і назад дороги нема, але в «сінях» Євросоюзу нам стояти ще досить довго, очищуючись від терористів та сепаратистів.

Пожинаючи недолугу політику

Світ, безумовно, на нашому боці. Вітчизняні політики, як мантру, повторюють те, що про категоричне невизнання виборів на Донбасі вже заявили представники ООН, ПАРЄ та ОБСЄ, президент Франції Франсуа Олланд і канцлер Німеччини Ангела Меркель, держсекретар США Джон Керрі та Генсек НАТО Йенс Столтенберг; не раз підкреслено і те, що сама Україна також не допустить розколу і ніколи не змириться із втратою територій. Проте чи існує конкретний план того, що робити далі? Можна, звичайно, перепросити бойовиків та знову сісти з ними за стіл переговорів у Мінську. Можна знову делегувати туди Леоніда Кучму — ніби в насмішку над усіма люстраційними процесами. Можна прийняти ще низку законів, якими пообіцяти самопроголошеним республікам низку преференцій, та чи дійсно це врятує ситуацію?

У березні цього року Крим було здано без жодного пострілу. Починаючи з квітня, у битвах за Донбас полягли тисячі українців. Якщо в підсумку Крим та Донбас зрівняються у результаті (обидві території будуть анексовані), це буде так само складно пробачити теперішній владі, як Януковичу — розстріл Небесної сотні. Обираючи між більшим та меншим злом, між війною та перемир’ям, Порошенко отримує війну. Плюс ганьбу, якщо згадати знамените висловлювання Черчілля. Так, головним аргументом тих, хто виступав за перемир’я, була і залишається неспроможність України вибити терористів iз Донбасу раз і назавжди. Проте країна не стала багатшою (а отже, й сильнішою), провівши парламентські вибори, які можна було відтермінувати. Не стала наша держава і мудрішою, адже про те, що проти Росії нами досі (ДОСІ!) не застосовані санкції, Україні нагадує посол США Джефрі Пайет. Не стала і авторитетнішою, проявивши довіру до представників «ДНР» та «ЛНР», на яку ті зрештою наплювали.

Вихід, безумовно, має бути знайдено. Як скоро — покаже час. Поки превалює враження, що це не так Путін відщипує по шматку від України, як влада ці шматки віддає. Слід міняти або владу, або стиль її мислення. Останнє є менш травматичним і більш раціональним. Сподіваймося, що інстинкт самозбереження на Банковій усе-таки візьме гору.