Книга німецького письменника, що був добровольцем на фронті, має підзаголовок «Зі щоденника командира ударної групи». Вперше була опублікована 1920 року коштом автора. Упродовж кількох років стала бестселером. Форма щоденника з елементами репортажної мемуаристики зробила цю роботу чи не найправдивішим та найдокладнішим текстом про Першу світову війну. Автор без пафосу та різних прикрас говорить правду про страшні події.
Фронтовий дискурс, переданий подієвістю та враженнями, точний, проте строкатий, що репрезентує читачам багатоманітну й вражаючу воєнну мозаїку.
Еріх Марія Ремарк, твори якого стали давно популярними у всьому світі, захоплювався твором Юнґера. Проте слід визнати, що у роботах є позірні ключові концепти, у Ремарка — це дружба, а в Юнґера — самотність. Перекладач книги Юрко Прохасько поділився: «Цієї книги неможливо було оминути, адже це дуже важливий документ Першої світової війни. З неї я найглибше зрозумів, що таке війна».
«Книга Ернста Юнґера «В сталевих грозах» належить до низки творів, які розповідають про воєнні враження. Свою участь у війні автор розглядає як місію, що покладена на нього часом і обставинами», — зауважує редактор українського видання Петро Рихло.
Найкращим інструментом для написання якісного книжкового продукту є правда. Це чітко нам показує роман-дослідження Мартіна Поллака. Твір має автобіографічне підґрунтя. Сюжетна канва — життя родини автора з кінця ХІХ століття і до Другої світової війни, а ключовою є історія батька письменника Герхарда Баста, який був штурмбанфюрером СС, служив у айнзатцгрупі «H» у Словаччині, а потім керував зондеркомандою «7А» у Варшаві, був причетний до масового винищення євреїв.
Твір є зразком документальної прози, якої, на жаль, в Україні майже немає, відкриває нам темні закапелки історії Австрії 30-х років та розвінчує міф про її аншлюс до ІІІ Райху та інші події, що є ключовими у всесвітній історії ХХ століття.
Робота над книгою справді колосальна, адже автор опрацював велику масу архівних матеріалів. Почав писати роман Мартін Поллак, коли йому було уже за 60. Проте довго ще тримав рукопис, і лише після смерті мами наважився на друк. Автор пояснив: «Зачекав із друком, доки помре мама, бо ця історія належить їй. Вона дуже любила батька й не хотіла, щоб я розповідав про нього. У книжці вона стоїть у тіні. Важко було писати про тата, але я його не знав».
Збірка табірних оповідань польського письменника, який народився у Житомирі, не вкладається у рамки звичайного чтива. Це дуже сильна книга, яка своєю потужною енергією вносить корективи у розмірене життя пересічного читача. Її нарація повністю втягує читача у подієву канву твору. Дев’ять прозових текстів iз наростаючою силою жахів табірних буднів відкривають невідомі більшості закутки життя у постійному страхові перед смертю. Книгу переклав iз польської Олександр Бойченко. Він підійшов до цієї праці дуже серйозно (табірний комплекс Аушвіц-Біркенау Бойченко відвідав тричі для чіткого розуміння термінів та місць), а на одній із презентацій книги визнав, що вона чи не єдина, яка вразила його за останні 10 років.
Героєм твору є Тадек, який не є повним віддзеркаленням самого автора, а лише дуже близьким по духу. Олександр Бойченко трактує це таким чином: «Тадек — це, сказати б, літературно-математична конструкція, ходяча формула самостійного пристосування до табору, хоча водночас — і збереження максимально можливих у змальованих обставинах залишків людяності».
Тексти відкривають нам оголену правду про психологію людини за колючим дротом. Перед читачем постають картини не лише смерті у концтаборі, а й життя у ньому зі своєю складною системою інтриг, емоцій, кохання, ненависті, заздрості, за якою не всі могли жити. І тут-таки, наче два паралельні світи, — симфонічні концерти, футбольні матчі та інші розваги на тлі крематоріїв та газових камер. У післямові перекладач вдало підмітив: «Знаючи багато про різновиди концтабірної смерті, більшість із нас мало що чула про різновиди концтабірного життя». А сам Боровський в оповіданні «А у нас, в Аушвіці» написав: «Про цей табір, про цей час облуд ми будемо змушені скласти звіт для живих і стати на захист померлих (...) Бо живі завжди мають рацію перед мертвими».
У квітні у столиці відбулася прем’єра спільного проєкту Херсонського обласного драматичного театру імені Миколи Куліша та Київського академічного театру «Колесо» — вистави про замасковані надії позбутися самотності «Надвечір’я з рок-н-ролом». >>
Українською перекладено вже другу книжку американського нейробіолога Девіда Іґлмена. >>
У Києві цього тижня завершується показ великого виставкового проєкту «Алла Горська. >>
Прем'єрні «Друзі» - це про пари: двоє жінок і двоє чоловіків. Історія також просякнута нашим сумним сьогоденням, накладає свій відбиток війна. Утім в ній спалахують миттєвості, де є місце любові, дружбі, теплу та іншим земним радощам, з яких і складається життя. >>
За даними Міністерства освіти і науки Латвії, російська мова викладається як друга іноземна майже в половині латвійських шкіл. >>
Режисер документального фільму «20 днів у Маріуполі» Мстислав Чернов привіз до України перший в історії вітчизняного кіно «Оскар», а також статуетку Британської академії кіно і телевізійних мистецтв (BAFTA). >>
