Підла Європа

Цього тижня в широкий прокат в Україні вийшов фільм «Два дні, одна ніч» легендарних бельгійських режисерів 63-річного Жан-П’єра і 60-річного Люка Дарденнів. Прем’єра картини відбулася на 67-му Каннському кінофестивалі навесні цього року. Тоді кінокритики назвали стрічку одним із головних претендентів на перемогу. Але «Золота пальмова гілка» Лазурного берега вирушила до берегів Туреччини, звідки її власник — режисер стрічки «Зимова сплячка» Нурі Більге Джейлан. Сивочолі брати-режисери зізнаються, що призи завжди приємно отримувати. І не тільки тому, щоб потішити власне «еґо». Це дає фільму широкий вихід у світ, дистриб’ютори різних країн розкуповують права на картину, як свіжі пиріжки. Але Дарденни не засмучуються, що «Гілку» цього року зірвали не вони. Бо фортуна їм і так часто усміхалася. Жан-П’єр і Люк Дарденни вже двічі ставали лауреати головного призу в Канні («Розетта», 1999, «Дитя», 2005). Якби й цього разу журі віддало за них свої голоси, тоді б Дарденнам не було рівних. За всю історію кінофестивалю ще ніхто з кінематографістів планети не мав трьох «Золотих пальмових гілок». І хоч «Два дні, одна ніч», зважаючи на якість фільму, без перебільшень, заслуговував на приз, але це було б нечесно по відношенню до інших кінематографістів. Адже у світі знімають кіно не тільки брати Дарденни.

Слід відзначити, що прем’єра в Канні викликала справжній фурор. Стрічка «Два дні, одна ніч» зібрала на червоній доріжці рекордну кількість знаменитих гостей. За кілька днів до показу були розкуплені всі квитки. А критики, дистриб’ютори і кінематографісти, зустрічаючись за сніданком, перепитували один в одного, чи немає, бува, зайвого запрошення. Кілька тисяч людей годинами стояли в черзі, щоб першими побачити «Два дні, одна ніч». У всіх знавців кіномистецтва було відчуття, що фільм на вагу золота. Тож не дивно, що картина за три тижні прокату побила рекорди за касовими зборами у Франції. А ще отримала гран-прі Сіднейського фестивалю.

У фільмі «Два дні, одна ніч» кожен глядач знайде щось для себе. Сюжет досить простий, і в принципі ідеально накладається на українські реалії, от тільки суспільного договору про те, що ми платимо державі, а вона про нас піклується, у нас як не було, так і немає. Головну героїню Сандру, яку зіграла перша голлівудська знаменитість у творчості Дарденнів Маріон Котійяр, звільняють із роботи на заводі. У п’ятницю бригадир ставить співробітників перед вибором: або їм нараховують одноразову премію у розмірі 1000 євро, і тоді Сандра повинна піти, або вона залишається, і премії ніхто не отримує. 14 колег із 16 «продають» Сандру безробіттю за 1000 євро.

Сандра з подругою добиваються у шефа повторного голосування у понеділок, мотивуючи це тим, що співробітники зробили вибір під тиском його заступника. Чоловік Сандри Ману в п’ятницю ввечері переконує дружину не опускати руки і наполягає, щоб вона особисто переговорила з кожним із колег, розповіла про фінансові проблеми, які чекають сім’ю, про те, як сильно їй потрібен колектив і попросила у понеділок віддати за неї голос. Сандра тільки вийшла з лікарняного, перенесла важку депресію. Їй страшенно ніяково виступати в ролі жебраки і просити у колег підтримки, вона плаче, втрачає голос, ковтає одна за одною таблетки, істеричить, врешті вирішує відійти на той світ, з’ївши всі запаси медикаментів за раз. Сандра переконана, що вона нікому не потрібна, що чоловік від неї не йде, бо її жаліє, і цьому доказ те, що подружжя три місяці як не кохалося. Але в Ману інша думка: «Я вірю в тебе. Тобі все вдасться».

На те, щоб зберегти робоче місце, у Сандри є два дні й одна ніч. Перед кожним колегою вона повторює один і той самий діалог. І тут фільм відкриває перед глядачем черговий сенс — як вести комунікацію у спільноті, як будувати діалоги. Сандра не давить на жалість, не грає шоу. Все максимально достовірно. Молода жінка пояснює, чому їй потрібна робота. Її прохання звучить чітко: гроші або совість. Колеги реагують на візит Сандри по-різному, проявляючи людську сутність. Один розплакався, просячи у неї вибачення за те, що вибрав премію, а не її, інший пояснив, що за 1000 євро зможе цілий рік оплачувати комунальні, ще комусь потрібна пральна машинка, а дехто вдався до рукоприкладства, були й такі, які переосмислили своє життя і пішли від чоловіка.

Наприкінці фільму Сандра й сама опиняється перед важким моральним вибором. Зробивши його, вона нарешті звільнилася від усіх страхів. У фіналі Сандра вперше за півтори години усміхається і каже, що щаслива. Ось у цих словах і вся суть картини бельгійських режисерів.