Ісламізм як «русскій мір»: рецензія на книжку Пьотра Ібрагіма Кальваса «Єгипет: харам, халяль»
У Єгипті живе понад 100 мільйонів люду, третина всього арабського світу. >>
Кадр із фільму. В Бельгії все частіше поширюється на підприємствах практика: або ви отримуєте премію, і ми когось звільняємо, або всі залишаються, і ніяких додаткових грошей.
Цього тижня в широкий прокат в Україні вийшов фільм «Два дні, одна ніч» легендарних бельгійських режисерів 63-річного Жан-П’єра і 60-річного Люка Дарденнів. Прем’єра картини відбулася на 67-му Каннському кінофестивалі навесні цього року. Тоді кінокритики назвали стрічку одним із головних претендентів на перемогу. Але «Золота пальмова гілка» Лазурного берега вирушила до берегів Туреччини, звідки її власник — режисер стрічки «Зимова сплячка» Нурі Більге Джейлан. Сивочолі брати-режисери зізнаються, що призи завжди приємно отримувати. І не тільки тому, щоб потішити власне «еґо». Це дає фільму широкий вихід у світ, дистриб’ютори різних країн розкуповують права на картину, як свіжі пиріжки. Але Дарденни не засмучуються, що «Гілку» цього року зірвали не вони. Бо фортуна їм і так часто усміхалася. Жан-П’єр і Люк Дарденни вже двічі ставали лауреати головного призу в Канні («Розетта», 1999, «Дитя», 2005). Якби й цього разу журі віддало за них свої голоси, тоді б Дарденнам не було рівних. За всю історію кінофестивалю ще ніхто з кінематографістів планети не мав трьох «Золотих пальмових гілок». І хоч «Два дні, одна ніч», зважаючи на якість фільму, без перебільшень, заслуговував на приз, але це було б нечесно по відношенню до інших кінематографістів. Адже у світі знімають кіно не тільки брати Дарденни.
Слід відзначити, що прем’єра в Канні викликала справжній фурор. Стрічка «Два дні, одна ніч» зібрала на червоній доріжці рекордну кількість знаменитих гостей. За кілька днів до показу були розкуплені всі квитки. А критики, дистриб’ютори і кінематографісти, зустрічаючись за сніданком, перепитували один в одного, чи немає, бува, зайвого запрошення. Кілька тисяч людей годинами стояли в черзі, щоб першими побачити «Два дні, одна ніч». У всіх знавців кіномистецтва було відчуття, що фільм на вагу золота. Тож не дивно, що картина за три тижні прокату побила рекорди за касовими зборами у Франції. А ще отримала гран-прі Сіднейського фестивалю.
У фільмі «Два дні, одна ніч» кожен глядач знайде щось для себе. Сюжет досить простий, і в принципі ідеально накладається на українські реалії, от тільки суспільного договору про те, що ми платимо державі, а вона про нас піклується, у нас як не було, так і немає. Головну героїню Сандру, яку зіграла перша голлівудська знаменитість у творчості Дарденнів Маріон Котійяр, звільняють із роботи на заводі. У п’ятницю бригадир ставить співробітників перед вибором: або їм нараховують одноразову премію у розмірі 1000 євро, і тоді Сандра повинна піти, або вона залишається, і премії ніхто не отримує. 14 колег із 16 «продають» Сандру безробіттю за 1000 євро.
Сандра з подругою добиваються у шефа повторного голосування у понеділок, мотивуючи це тим, що співробітники зробили вибір під тиском його заступника. Чоловік Сандри Ману в п’ятницю ввечері переконує дружину не опускати руки і наполягає, щоб вона особисто переговорила з кожним із колег, розповіла про фінансові проблеми, які чекають сім’ю, про те, як сильно їй потрібен колектив і попросила у понеділок віддати за неї голос. Сандра тільки вийшла з лікарняного, перенесла важку депресію. Їй страшенно ніяково виступати в ролі жебраки і просити у колег підтримки, вона плаче, втрачає голос, ковтає одна за одною таблетки, істеричить, врешті вирішує відійти на той світ, з’ївши всі запаси медикаментів за раз. Сандра переконана, що вона нікому не потрібна, що чоловік від неї не йде, бо її жаліє, і цьому доказ те, що подружжя три місяці як не кохалося. Але в Ману інша думка: «Я вірю в тебе. Тобі все вдасться».
На те, щоб зберегти робоче місце, у Сандри є два дні й одна ніч. Перед кожним колегою вона повторює один і той самий діалог. І тут фільм відкриває перед глядачем черговий сенс — як вести комунікацію у спільноті, як будувати діалоги. Сандра не давить на жалість, не грає шоу. Все максимально достовірно. Молода жінка пояснює, чому їй потрібна робота. Її прохання звучить чітко: гроші або совість. Колеги реагують на візит Сандри по-різному, проявляючи людську сутність. Один розплакався, просячи у неї вибачення за те, що вибрав премію, а не її, інший пояснив, що за 1000 євро зможе цілий рік оплачувати комунальні, ще комусь потрібна пральна машинка, а дехто вдався до рукоприкладства, були й такі, які переосмислили своє життя і пішли від чоловіка.
Наприкінці фільму Сандра й сама опиняється перед важким моральним вибором. Зробивши його, вона нарешті звільнилася від усіх страхів. У фіналі Сандра вперше за півтори години усміхається і каже, що щаслива. Ось у цих словах і вся суть картини бельгійських режисерів.
Хто кого: совість чи економічна криза
Якщо припустити, що існує «кіно не для всіх», то брати Дарденни, навпаки, знімають «кіно для всіх». Після першого показу в Україні старший брат Жан-П’єр Дарденн вийшов на скайп-конференцію і відповів на запитання про бельгійське суспільство, згадав суспільний догорів як основу і розмірковував про економічну кризу.
— Фільм про те, що жінка перебуває у стані страху, їй вдається його подолати. Ми спробували розповісти, як солідарність щодо Сандри, підтримка її чоловіка змінюють цю жінку настільки, що в кінці вона каже собі: «Я боролася, я щаслива».
Ідея фільму лежала у шухляді 10 років. Ми переробили сценарій під Маріон Котійяр. Там головна героїня була лікаркою, а тут — робітницею на заводі. Маріон це сподобалося.
— Публіка сприйняла фільм по-своєму і кожен додав свій контекст. Та все-таки головна тема — це безробіття. У Бельгії з цим великі проблеми?
— У нас дуже високий рівень безробіття. Солідарність існує не скрізь. У фільмі йдеться, що від головного героя йде солідарність. А хто як на неї відреагує — це вже моральний вибір кожного. Всі колеги кажуть: «Постав себе на моє місце». Ця фраза часто звучить. І Сандра щоразу ставить себе на місце родини іншого. Їй вдається їх зрозуміти. Солідарність — це здатність людини поставити себе на місце іншого.
У Бельгії існують профспілки. Але якщо це невеликі компанії, до 50 працівників, вони абсолютно беззахисні перед роботодавцем. Ще 20—30 років тому такої практики не було, щоб гроші перемагали мораль. Сьогодні все частіше на підприємствах вдаються до такого способу: або премія, або когось із вас звільняємо. Ця практика робить людей ворогами один одному.
— Як на фільм відреагували в Бельгії?
— Після виходу картини відбулася полеміка. Мовляв, у Бельгії таких ситуацій не буває. Тоді журналісти одного телеканала провели розслідування і знайшли три таких випадки. У двох із них люди проявили солідарність і вибрали колегу. Ми показали, що завдяки солідарності у Сандри повернулася віра в людей. Але все рідше людське достоїнство перемагає гроші.
Європа переживає економічно важкі часи. Звідусіль чути, що солідарність є надлишковою, що це велика розкіш. Такі критичні голоси звучать дедалі частіше. У нас існує форма суспільного договору, який виходить за рамки релігійних та етнічних міркувань. Ми живемо у суспільстві, де в обмін на сплачування податків отримуємо блага — освіту, медицину, культурні заходи. Це впливає на свідомість. Релігія уже не грає ролі у теперішньому суспільстві Європи. Ідеї допомагати один одному, любити свого ближнього десь глибоко збереглися в нас. Та це особисте сприйняття, а не навернення до морального вибору завдяки релігії. Європа все частіше проявляє свою підлість. На сьогодні суспільство ділиться на дві половини. Одна — за матеріальні блага, інша мотивується совістю.
У Єгипті живе понад 100 мільйонів люду, третина всього арабського світу. >>
В Івано-Франківську з 12-го по 15 вересня тривав мультижанровий фестиваль «Харків: (не)релокована культура», який організовувала Національна спілка театральних діячів України за підтримки Українського культурного фонду. >>
У столиці проходить 35-й Міжнародний фестиваль «Київ Музик Фест». >>
За перші двадцять років незалежности кількість українських перекладів з арабської коливалася навколо 2%. >>
Найбільшу картину в Україні створив український художник Петро Антип – вона розміщена в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку. >>
Львів і всі учасники готуються до відкриття культового міжнародного театрального фестивалю «Золотий Лев-2024», який проходитиме з 3-го по 10 жовтня. >>