Анонімний удар

26.09.2014
Розв’язаній Росією війні виповнилось півроку. Демократичні країни світу висловили Україні свою підтримку, зокрема й через введення санкцій щодо РФ. Проте парадокс полягає у тому, що сама Україна не квапиться нанести агресору удар у відповідь. Бодай у торговельно-економічному значенні цього слова. У питанні санкцій ми досі пасемо задніх. Чому так відбувається? Здається, адекватної відповіді на це питання просто не існує.

З історії питання

Шостого березня 2014-го ЄС застосував перші санкції проти Росії. Тоді як Україна не зробила цього й досі. Навіть через майже сім місяців після анексії Криму і протягом усієї російської агресії. Щоправда, 14 серпня Верховна Рада України ухвалила закон про санкції, а 12 вересня він вступив у силу. Де-юре, але не де-факто. Жодні недоліки цього закону у пресі не обговорювалися. За винятком одного положення, котре стосувалося обмеження діяльності ЗМІ і згодом було виключене з тексту закону. Враження таке, що ця норма відіграла роль відволікаючого маневру.

Що ж стосується очевидних недоліків закону про санкції, то, по-перше, в преамбулі закону нічого не говориться про те, проти якої країни його спрямовано. «Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність», — говорить закон. Спроба надати йому універсального характеру в даному разі невдала та невиправдана, адже в ньому відсутня чітка вказівка на те, що нашим єдиним ворогом на зовнішніх фронтах була і залишається Росія.

Закон є невеликим за обсягом, він містить лише 6 статей, стрижневою з яких є стаття четверта, яка перераховує види санкцій та те, проти кого їх застосовано. Стаття 4 містить 25 підпунктів, котрі описують різні роди санкцій, проте деякі з цих пунктів виглядають вкрай недолуго. Приміром, у пункті 24-му ст.4 йдеться про позбавлення українських державних нагород громадян країни, котра загрожує національній безпеці нашої держави. У 2013-му Янукович нагородив голову адміністрації Путіна Сергія Іванова орденом «За заслуги» І ступеня. Цікаво, чи відкликав наразі Порошенко цей орден?

А є й такі пункти, які вже порушувались, приміром, пункт 23 — «анулювання засідань, переговорів iз питань укладання угод тощо». А як же уся обойма мінських переговорів і мінських же протоколів? Або пункт 20 — «припинення культурних обмінів». Ані Лорак успішно обміняла свій співочий хист на пару самоварів, які вона привезла з Москви. Це, було, щоправда, до прийняття закону. Викликає подив і пункт 17-й, він декларує «запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного та ветеринарного контролю». Посилення санітарного контролю не може бути формою покарання. Тут мають діяти інші підстави — сумніви у якості продукції тощо. Цей пункт відгонить «помстою» головному санлікарю РФ, який забороняв до ввозу українські сири. Плюс він знову-таки сором’язливо маскує ту обставину, що на сході України точиться війна, розв’язна Росією та її маріонетковими «республіками».

Ось такі вони, дзеркальні санкції...

У законі про санкції особливо обурливим є відсутність відповідальності за його недотримання. А такий параграф був би аж ніяк не зайвим. Звернемо увагу на пункт 2-й ст. 4 («обмеження торговельних операцій») та пункт 18 («припинення дії торговельних угод, спільних проектів у сфері безпеки та оборони»). У них містяться правильні та потрібні речі, проте хто простежить, приміром, за тим, аби Богуслаєв та його «Мотор Січ» припинили поставки складників зброї до РФ? Власник заводу добровільно цього робити не збирається. Де прописана міра його покарання за непослух, який дорівнює державній зраді? Цікавий факт: «Дзеркало тижня» повідомляє, що на даний момент машинобудівний завод компанії «Мотор Січ», розташований у місті Сніжне Донецької області, яке перебуває під контролем бойовиків «ДНР», у три зміни працює на потреби російського військово-промислового комплексу.

Коли представники влади говорять про санкції України проти Росії, вони вживають винятково майбутній час. Так звані «дзеркальні санкції», широко заанонсовані урядом та Президентом, відсунуті в якесь невизначене майбутнє. Тоді як Євросоюз застосував (і доволі давно!) персональні санкції проти цілої низки осіб. Зокрема, й громадян України — як проти тих, хто дотичний до російської інтервенції, так і проти колишніх топових політиків та бізнесменів. Ми ж лише збираємося це зробити. 16 вересня Прем’єр Арсеній Яценюк повідомив, що Кабмін підготував перелік iз 65 російських компаній, по яких вдарять санкції. Плюс список зі 172 фізичних осіб, на яких чекає те саме. Однак жодного імені та жодної назви Яценюк не вказав. Та й чи існують вони взагалі? Про це ми дізнаємось найближчим часом. Розчаруватися, звісно, не хотілося б.

А ТИМ ЧАСОМ...

Президент Петро Порошенко доручив Кабінету Міністрів розробити законопроект щодо відмови від позаблокового статусу України. Указом від 24 вересня він увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня цього року «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності». Частина цього указу, як і рішення РНБО, — таємна. Однак Рада нацбезпеки й оборони тоді вирішила вважати основним стратегічним напрямом діяльності — «забезпечення готовності сектору безпеки і оборони, економіки та суспільства до відбиття збройної агресії проти України». Кабінет Міністрів, за рішенням РНБО, має розробити та подати Президенту законопроект про внесення змін до деяких законів щодо відмови України від здійснення політики позаблоковості — для внесення на розгляд Верховної Ради як невідкладного. Також Кабмін має розробити та подати Порошенку проект «генеральних директив на переговори з Російською Федерацією». Рішення РНБО передбачає доручення низці міністерств та Службі безпеки України. Ним також визначено як пріоритет держави розвиток відносин стратегічного партнерства України зі США, ЄС та НАТО.