П’ятнадцятирічний трубач

«Обов’язково ходжу на циркові вистави Діми Халаджи»

— Леоніде, зіграні вами у двох останніх фільмах герої говорять прекрасною українською. У житті, здається, ви російськомовний?

— Я говорю й українською, і російською. Підлаштовуюсь під того, хто говорить. Мій тато з Донецька, мама — із Сумської області.

— Ваші батьки якимось чином пов’язані з творчими професіями?

— Мама і тато — залізничники, як і бабуся, і дідусь з татової сторони. Така династія. Тато моєї мами — дідусь Іван — мав гарний голос, грав у театрі у Шостці і часто виступав у концертах. Це було його серйозним хобі. Я часто гостював у Шостці. На жаль, дідуся два роки тому не стало. Саме у період зйомок «Івана Сили», на день тоді їх посунули...

— У «Івані Силі» йдеться про цирк, «Трубач» — це гра в оркестрі. Як ставитесь до циркових вистав поза кіно і чи займаєтесь музикою?

— Я у музичній школі займався лише на підготовчому відділенні. Потім зламав руку і заняття припинилися. Музику я просто люблю слухати. У 177-й гімназії у Солом’янському районі, де вчуся, у нас існує поділ на музичну спеціалізацію й акторську майстерність.

Як бiльшiсть дiтей я, звичайно, люблю цирк. Донині ходжу на вистави кожен раз на Новий рік. Коли Діма Халаджи, який зіграв Івана Силу, приїздить у Київ з виступами, я iнодi відвідую їх.

— Із ким з виконавців ще підтримуєте зв’язки після зйомок? Можливо, у соціальних мережах?

— Я раніше сидів в iнтернеті. Зараз подорослішав. Довгенько спілкувалися з Риммою Зюбіною, утрьох із друзями, хто знімався у «Трубачі», ходили на її вистави у Молодий театр. До Володимира Горянського не потрапив, бо спочатку захворів, а потім усі роз’їхались. Спілкувалися ще з Олесею Жураковською.

Донині контактуємо з багатьма дітьми. На жаль, поїхала з Києва виконавиця ролі Лізи у «Трубачі» — Поліна Тарасенко, вона вчиться в училищі Глієра.

— Зйомки яких сцен вам найбільше запам’яталися? Наприклад, я дуже насторожено спостерігала, як Івана Силу переїжджав автомобіль.

— Коли знімали, ми теж усі хвилювалися. Найменше хвилювався... Діма. Це надзвичайна людина. Він феномен. Поза фільмом його силу не раз випробовували вагою автівки. Тож він звик до цього. У нього установка: усе буде добре! Хоча насправді наприкiнцi трапився ексцес. Діма дуже великий, і його зачепило заднім бортом машини, але не травмувало.

Мені дуже запам’яталися сцени переживання Діми і Мілки, коли вона розповідала про своїх батьків — повітряних гімнастів, які під час виступу розбилися. Емоції накручувалися і мальованими анімаційними сценами спочатку красивого виступу, а потім — раптового падіння...

— Як ви потрапили у фільм «Іван Сила»? Вас Віктор Андрієнко запросив?

— У нашій школі викладає акторську майстерність друг Віктора Андрієнка — Ігор Едуардович Зоров. Він відправив мене на кастинг разом із Владиславом Пінчуком (йому дісталася роль хлопця на початку фільму). Віктор Андрієнко — прекрасний режисер, він багато чого нас навчив.

— Ви загалом знялися у скількох проектах?

— Уперше, у 2006-му, у короткометражці; у 2010-му — у короткометражці за спогадами Валерія Золотухіна про його дитинство «Чудеса в кепцi». Загалом, у мене було, здається, 18 проектів: це і реклами (соку і Чемпіонату Європи з футболу), й епізодичні ролі, і танцювальні проекти на «1+1» («Танцюю для тебе»).

Часто знімали вночі

— Якщо повернутися «до пізнього періоду творчості»: був момент, коли ви ще були задіяні в «Івані Силі», й Анатолій Матешко намагався замість вас когось іще підшукати для «Трубача». Але він так нікого і не знайшов.

— «Івана Силу» знімали наприкiнцi літа, восени, а «Трубача» — весною. Накладки вийшли, коли були вже озвучка і дознімання «Івана Сили». Міха там говорить, на жаль, не моїм голосом. Я намагався озвучувати свого героя, але не склалося.

«Трубача» зняли за два місяці. Як казав Анатолій Матешко, швидко — щоб актори не встигли вирости. Спочатку хотіли знімати, здається, з 2 квітня, щоб закінчити до літа і відпустити дітей на канікули. Але було задіяно загалом майже 300 дітей (зокрема, з хореографічної студії при ансамблі Вірського) — усім треба було якось закінчити шкільний навчальний рік. Більшість змогла екстерном довчитися, і зйомки почалися 2 травня. Лише двоє дітей із тодішньої нашої команди продовжували ходити до школи, бо закінчували 9-й клас і складали екзамени — ДПА. Зйомки з ними відбувалися пообіді. Я особисто навчався того навчального року загалом лише три місяці (до зйомок ще додався період алергічного загострення).

«Іван Сила» — фільм, зйомки якого не підлаштовували під дітей, часто знімали ночами.

— Де знімали фільми?

— Основна база для «Трубача» була у Будинку культури «Дарниця». Підвал знімали на кіностудії Довженка, на ляльковому складі — трохи моторошне місце.

Однією з локацій «Івана Сили» були Чернівці — прекрасне місто. Їздили у Кам’янець-Подiльський. Багато сцен знімали у цирку Шапіто на Позняках у Києві.

— На що ви витратили гонорари? Ви стали годувальником сім’ї?

— Не основним. Купив телефон, принтер. Робили вдома ремонт. За зароблені гроші з мамою наполовину здійснили її дитячу мрію — купили музичний синтезатор, вона свого часу закінчила музичну школу. Відзначив з друзями свій день народження в аквапарку.

— Чи проходили кастинги після «Трубача»?

— Так, кiлька. Один з проектів — «Казка старого мельника» за українськими переказами про нечисту силу. Але всi три поки що заморожені.

— Анатолій Матешко, режисер «Трубача», коли його запитали в одному з інтерв’ю, чи була у дітей-акторів зіркова хвороба, відповів ствердно. Й одним коротким реченням як приклад навів вас. Була причина?

— Я був вертьком у 13 років. Мені періодично спадало на думку: «Я ж — головний герой, зараз швидко все зроблю». Але швидко не виходило. Тільки мотав нерви іншим, на жаль. Були у мене такі напади. Хоча дублів більше робили в «Івані Силі», інколи — до 12. Коли знімали до 6-ї ранку, нерви були в усіх, як струни.

Зараз я все усвідомлюю по-іншому, відповідальніше.