Ольга Нечитайло на останньому засіданні апеляційного суду. (з сайта «Волинські новини».)
Автор познайомилася з Ольгою Нечитайло ще у квітні, готуючи матеріал про неї. Ще тоді дівчина не відійшла від Майдану, бо щодня вирішувала десятки питань своїх побратимів з лікуванням, працевлаштуванням, житлом, змушена була витрачати сили й енергію на протистояння з місцевим божком, який нав’язував свої правила гри не лише простим містянам, а й місцевим депутатам. Ася не терпіла несправедливості ніколи, а після Майдану це відчуття загострилося в рази. Отож коли дізналася, що депутат Руслан Мороз на очах людей побив двох мешканців міста і йому це сходить з рук, вона не змогла мовчати.
Згодом цей же депутат погрожував своєму колезі-депутатові міськради, керівникові фракції ВО «Свобода» та депутатові райради і теж розпустив руки. Спроба міських депутатів позбавити колегу-дебошира мандату успіхом не увінчалася.
«Він побив людей, приїхав зі своєю бандою на авто, вивантажилися братки і почали штовхати хлопців. Один з них 20 днів пролежав в лікарні зі струсом мозку. Цих людей били, вимагаючи три тисячі доларів лише за те, що один із сердешних мав нещастя сходити в молодіжно-культурний центр «Метелик», який насправді є дискоклубом, і пролив кілька крапель пива на більярдний стіл», — розповідала Ольга.
На одному з міських віче вона говорила про це і висловила думку, що цей розважальний заклад потрібно закрити, бо там продають алкоголь неповнолітнім, є припущення, що й ігровий бізнес там теж процвітає. Дівчина й раніше намагалася ці питання донести до міської спільноти, але батьки неповнолітніх боялися подавати заяви. Бо якщо депутат Мороз дозволяє бити своїх колег-депутатів, то що казати про простих смертних?
«Я вважаю, що це неприпустимо, щоб громаду мого міста представляла така людина, як депутат Мороз. Там побив, там збив, там розпустив руки, там п’яний їхав. Я втратила надто багато друзів на Майдані, щоб терпіти такі речі. Люди нарешті мають перестати боятись, — сказала Ася на одному із засідань Волинського прес-клубу, пояснюючи свою позицію. — Я це роблю в першу чергу не для себе, я хочу показати людям, що вже настав той час, коли досить боятись, досить закривати очі. Я хочу показати, що сирота, яка не має власного помешкання, яка не має багатих батьків, може відстояти свою честь і гідність. Я як була бійцем, так ним і залишусь. Рота мені ніхто не закриє!».
Ще тоді, у квітні, Ольга розповідала, що їй погрожують, залякують, але після пережитого на Майдані дівчина вже нічого не боялася. Вона не мала морального права відступати. 12 серпня суд нарешті виніс вирок у цій справі: позов культурно-розважального центру «Метелик», репутації якого Ольга Нечитайло начебто завдала шкоди, суд не задовольнив.
А вже 14 серпня волинські активісти та журналісти влаштували пікет біля Волинського апеляційного суду, де розглядали касаційні скарги Мороза за двома справами, порушеними проти нього. Депутат-хуліган просив його виправдати у справі побиття колеги-депутата та перекваліфікувати його дії із хуліганства на легкі тілесні ушкодження, яких він завдав за пошкоджений більярдний стіл мешканцеві Володимира-Волинського і за якого вступилася Оля Нечитайло на мітингу.
Дещо раніше районний суд визнав Мороза винним у хуліганстві, але депутат потрапив під амністію і не заплатив присуджених 10 тисяч гривень компенсації. Але цього йому виявилося замало. Тож хуліган вирішив відбілити свою репутацію. Та апеляційний суд Волинської області, засідання якого проходило з участю журналістів та представників громадськості, рішення суду нижчої інстанції залишив без змін.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
