Отруєний пропагандою мир

16.07.2014
Отруєний пропагандою мир

Книга Ґреґора Далласа «Примарний мир. 1945. Незавершена війна» (К.: Темпора, 2012) — опис і аналіз ідей, дійових осіб, подій 70-річної давнини, які мають безпосереднє продовження у сьогоднішньому світі. Саме 1945-го мапа Європи переформатовувалася під новостворювані національні міфи. А міфи завжди буяють на порубіжжі миру та війни. У передмові до українського перекладу автор зазначив: «Україна завжди була місцем кордонів і поділів... Там, де нема чітких кордонів між етнічними спільнотами, немає також межі між війною і миром».

 

У трьох основних частинах грубезної книжки (767 сторінок з хронологією за 1943-45 роки, детальною бібліографією, примітками, глосаріями і покажчиком) — «Армії», «Пори року» та «Люди» — автор аналізує події того ключового моменту, «коли мир вступає в дію». Повоєнна доля європейських країн драматично формувалася протягом кількох років, які передували формальній капітуляції гітлерівської Німеччини 8/9 травня 1945 року, а також кількох місяців «примарного миру» по тому. Ґ. Даллас висуває добре обґрунтовані й переконливі гіпотези того, як хитросплетіння рухів армій, дипломатичних маневрів, міжетнічних різанин, політичного насилля і компромісів формували повоєнний «порядок».

Книга починається детальним описом драматичних подій 30 квітня, коли Червона армія штурмувала центр Берліна, і коли по підняттю переможного радянського прапора терор захопив місто. Автор розгортає «вертикальну» панораму Берліна у спогадах генералів і дипломатів, солдатів і переляканих жінок та дітей, що ховалися в підвалах зруйнованого міста.

Далі, у першій частині — «Армії» — описується перебіг війни з акцентацією на маловідомих у нас фактах. Наприклад, чимало уваги приділено Франції, де існував колабораціоністський режим Віші і точилася запекла боротьба між вішистами, голлістами й комуністами. Останні співали з голосу Москви: «У момент перемоги Франція повинна призначити комуністичний уряд, який з ентузіазмом приєднається до Союзу народів, визволених від нацистського поневолення та довоєнного капіталізму».

Перед приходом регулярних армій чи не в кожній країні діяли партизани, багато з яких були підконтрольні Москві, звідки одержували зброю, амуніцію і вказівки. Автор описує справжні війни між прокомуністичними і антикомуністичними партизанами — і не лише в Україні, а і в Польщі, Югославії, Греції, Франції. І всюди воєнні зіткнення супроводжувалися потужною пропагандистською підтримкою Кремля. Наприклад, «наприкінці 1943 року Армія крайова /підпорядкована Польському урядові у вигнанні/ нараховувала близько 400 тис. осіб, будучи найбільшою організацією опору в Європі; до Армії людової /підтримуваної Радянським Союзом/ належало не більше 10 тис. Однак саме польські комуністи, як і їхні французькі товариші, найголосніше закликали до «національного повстання» та звинувачували Армію крайову... у кримінальному... вичікуванні. Їхні моралізаторські промови транслювались на «Радіо Москва» та «Радіо Косцюшко», які базувалися в Москві». У книжці детально описано перебіг Варшавського повстання і двомісячної «зачистки» польської столиці, за якою з іншого берега Вісли незворушно спостерігала Червона армія — це до питання «кримінального вичікування».

Але ж кремлівська пропаганда, як тепер самі добре знаємо, не взорує на жодні життєві заперечення. У тій самій Польщі добре пам’ятали радянське вторгнення 1939 року, депортації, Катинь. Та це не заважало газеті французьких комуністів «Юманіте» співати з російського голосу: «Поляки люблять совєтів. Вони вже змінили свою думку щодо повторного приєднання до Совєтського Союзу. Під час окупації у 1939 році Червоною армією частини території Польщі, організований у регіонах з совєтським врядуванням плебісцит цілковито підтвердив цю симпатію». Схеми, як бачимо, не змінюються: спочатку окупація, потім «плебісцит».

Друга частина книжки детально описує життя столиць — Парижа, Варшави, Лондона, Вашингтона, Берліна, Москви — від весни 1944-го до зими 1944-45 років. Тут проаналізовані найбільш драматичні переговори між штабами і лідерами союзників. Про діапазон охоплених тем красномовно свідчать назви розділів (назву лише вісім із двадцяти дев’яти): «Емігрантські армії», «Париж Сартра», «Роль поліцейських», «Літаючий прем’єр», «Пасторалізація Німеччини», «Гітлерове Ватерлоо», «Московська війна та «визволення», «Американсько-совєтський дім» (у якому не було місця для незалежної України).

А ось промовиста назва однієї з частин останнього розділу: «Люди без міст» — наприкінці війни в багатьох країнах Європи точилася громадянська війна; дорогами рухалися мільйони «переміщених осіб». Союзники вирішували, що має означати «репатріація». В ці жорна потрапили сотні тисяч людей, а пізніше ще мільйони — при переселенні етнічних груп згідно з новими кордонами. Зараз ми багато знаємо про обмін населенням між Польською Народною Республікою і УРСР у 1944—1946 роках, коли були переселені понад півмільйона етнічних українців і близько мільйона поляків; про розпорошення українського населення в Польщі під час операції «Вісла» 1947 року. «Примарний мир» висвітлює широкий контекст людських трагедій у Європі: Судети, Східна Прусія, нинішні західні території Польщі, етнічні чистки в Югославії, політичні чистки у Франції і т.д.

Заключна частина книги встановлює зв’язки між подіями кінця війни і сьогоденням. Для українського читача може бути цікавим не лише розділ «Європа Сталіна», а й інші — «Європа Трумена» чи «Європа Аденауера». Ґ.Даллас називає себе «локальним істориком», його цікавлять «час і місце» події. Саме тому в книжці безліч цікавих фактів, які не лише роблять читання захоплюючим, а й стимулюють бажання «копнути глибше». В книжці є десятки міні-біографій видатних і не дуже людей — Де Голля, Рузвельта, Черчілля, Сталіна, Лаваля, Сартра, Чеслава Мілоша, Прімо Леві, Рокоссовського...

Ґреґор Даллас раніше написав ще дві книжки про закінчення великих воєн: «1815. Дороги до Ватерлоо» та «1918: Війна і мир». Він — британець, який добре відчуває специфіку кордонів і різницю між культурно-історичними традиціями: третину життя прожив у Великій Британії, третину — у США, іще третину — у Франції. Даллас є визнаним істориком, що викладав у кількох престижних американських університетах, а нині у Франції веде активну громадську діяльність.

На завершення невеличка заувага до українського видання — бачимо, на жаль, традиційну «творчість» при перекладі назви, яка мала би звучати як «Отруєний мир. 1945 — Війна, яка ніколи не завершилася» (Poisoned Peace. 1945 — The War That Never Ended). Утім сам текст читається загалом легко, що є значним досягнення для перекладу книжки такої тематики (чого, на жаль, не скажеш про рівень редакторської роботи).