Хто першим кине камінь в коаліцію?

12.06.2014
Хто першим кине камінь в коаліцію?

Депутати не завжди почуваються затишно у стінах парламенту, проте й залишати його не поспішають також. (з сайта «Обозреватель».)

Зробивши під час інавгурації заяву про необхідність переобрання Верховної Ради, Петро Порошенко унеможливив протилежний варіант — існування чинного парламенту до 2017 року. Президент розуміє, що за свої слова (тим паче не спонтанні, а продумані) слід відповідати. Отож, «смерть» Ради VII скликання сумнівів уже не викликає. Однак, як і раніше, незрозуміло інше: коли і як вона станеться? Є й іще одне питання, хай не першорядне, але інтригуюче: хто цій «смерті» посприяє? Отож іще раз про все по порядку.
Як?

У тому, в який спосіб можна розпустити Раду, одностайні, здається, всі експерти: шляхом ліквідації парламентської більшості. Альтернативний варіант — розпустити Кабмін і стати на заваді формування нового уряду — є незручним iз низки причин. Етична причина: Порошенко вже встиг обнадіяти Арсенія Яценюка з приводу того, що крісло Прем’єра залишиться за ним. Виходить, що так чи інакше, але теперішній уряд Президента влаштовує.

Крім того, «ображений» Яценюк може знову почати зближення з Юлією Тимошенко, позаяк у випадку своєї відставки він опиняється в одному з нею статусі — статусі опозиціонера. Арсеній Петрович (якщо тільки він має достатній фінансовий ресурс) може також спробувати підняти з руїн свій власний політпроект — «Фронт змін» — партію, яку було розпущено на догоду «Батьківщині». Що й казати, після відставки уряду наш Прем’єр опинився би у доволі скрутному становищі. Проте, видається, що й Президент від такого рішення нічого би не виграв.

До того ж з моменту розпуску Кабміну довелося б чекати іще принаймні 2 місяці, адже, за Конституцією, нові парламентські вибори призначаються в тому випадку, якщо за цей час Рада виявляється неспроможною затвердити новий персональний склад уряду. Словом, цей варіант ми навіть не розглядаємо — як занадто енергозатратний та незручний для Президента. Відтак лишається одне — зруйнувати існуючу коаліцію.

Хто?

За великим рахунком, у перезавантаженні Ради не зацікавлений жоден депутат. Це якщо говорити щиро, відкинувши патетику та часто повторювану тезу про те, що нинішній парламент не відповідає новим суспільним запитам. Теза, звісно, правильна, але навряд чи хтось із народних обранців палає бажанням полишити насиджене місце і все починати заново — чи то балотування за мажоритарним округом, чи то боротьбу за місце у партійному списку.

Але хочеш-не хочеш, а підкорятися партійній дисциплині мусиш. У розвалі коаліції прогнозовано братиме участь фракція «УДАРу» — як представницька структура політсили, що орієнтується на Президента. До перевиборів Ради ситуацію майже гарантовано підштовхуватиме й «Батьківщина». Адже якщо «УДАР» орієнтуєтья на інтереси Порошенка, то «Батьківщина», як і раніше, — на інтереси своєї лідерки Юлії Тимошенко. А вже Тимошенко як ніхто інший зацікавлена у переобранні парламенту.

Для Юлії Володимирівни це єдиний шанс повернутися у велику політику, почистивши принагідно лави партії від відвертих чи латентних зрадників або просто від людей, хто так чи інакше не виправдав її сподівань. Отож щонайменше дві фракції можуть зіштовхнути коаліцію у небуття — власне, наміри «УДАРу» всім складом вийти з більшості анонсували ще минулого сесійного тижня. Проте цього так і не сталося.

Окрім двох вищеназваних фракцій, у складі більшості залишається також «Свобода» та низка позафракційних депутатів. Позавчора ввечері в ефірі каналу ICTV депутат від «Свободи» Олександр Мирний заявив, що він та його колеги «готові вийти з коаліції», якщо це буде потрібно Президенту та всьому складу більшості. «Ми готові до виборів», — підкреслив Мирний. Можливо, що тут пан Мирний трохи лукавить — адже рейтинг «Свободи» відчутно підупав (що очевидно хоча б iз того скромного результату, з яким завершив президентську кампанію її лідер Олег Тягнибок).

ВО «Свобода» навряд чи повторить результат 2012 року на позачергових парламентських виборах. Але порівняно зі «Свободою» у Компартії шанси на потрапляння до Ради — просто-таки мізерні. Що ж стосується Партії регіонів, то там депутатам, котрі масово покидали її лави з кінця лютого й по теперішній час, годі й думати про те, аби знову потрапити до прохідної частини партійного списку. Отож КПУ та ПР у перевиборах абсолютно не зацікавлені, але їх, власне, ніхто й не питатиме: долю Ради вирішуватимуть коаліціянти.

Коли?

«УМ» зв’язалась iз депутатом від «Свободи» та віце-спікером парламенту Русланом Кошулинським, аби той прокоментував слова свого однопартійця Мирного. Кошулинський відповідав розпливчасто, уникаючи конкретики. Він укотре повторив, що Рада не встигає за тим суспільним зростанням, яке ми спостерігаємо зараз, а отже, має бути розпущена. Проте коли саме та в яких словах фракція «Свобода» зробить заяву про вихід iз коаліції, Кошулинський не уточнив.

Натомість він пояснив, що для оголошення перевиборів до Верховної Ради потрібен слушний момент. Таким моментом, на його думку, є передусім стан миру, а не війни. По-друге, парламентські вибори не повинні збiгатися з мiсцевими виборами, а на сході тим часом необхідно переобрати тамтешню владу. По-третє, додав Кошулинський, треба узгодити вибори зі станом державного бюджету — аби волевиявлення не було надто обтяжливим для державної скарбниці.

Ремарка від автора: кожен з експертів, iз якими «УМ» доводилося спілкуватися раніше, додавав від себе ще одну обов’язкову умову проведення парламентських виборів: внесення змін до чинного законодавства, відмова від змішаної системи на користь суто партійної з відкритими списками тощо.

Словом, список вимог, які необхідно виконати перед тим, як «запустити» механізм перезавантаження ВР, виходить задовгим. І нагадує настанови мачухи, адресовані Попелюшці: слід зробити те-то й те-то, й лише після цього їхати на бал. Добре, що у випадку з Попелюшкою у перебіг подій втрутилася фея та її чарівна паличка, але життя — не казка. І поки ми чекатимемо завершення АТО або голосування за нове виборче законодавство, обіцянка оновити Раду ризикує перетворитися на порожній звук.

А фактор часу таки дається взнаки: до закриття сесії лишається лише два пленарні тижні. Перший триватиме з 17 по 20 червня, другий — iз 1 по 4 липня. Після цього парламент розійдеться на канікули до вересня, якщо тільки не проголосує за продовження роботи. Зрозуміло, що ті з нардепів, котрі не хочуть перевиборів (а їх коло ми окреслили вище), всіляко чинитимуть цьому спротив.

Дехто також спробує розіграти конституційну карту, наполягаючи на тому, що парламентські вибори слід проводити після перелицьовування Основного закону. Хай там як, а остаточне рішення про парламентські перегони буде відкладатися. І якщо це станеться, головним агітатором за дострокові вибори може знову виступити Майдан.