Культурний мілітарист Олександр Книга

«Якщо розгорілося багаття, треба постійно підкидати дрова, щоб воно не згасло»

— Олександре Андрійовичу, зараз такий час, що автори навіть одноденних мистецьких проектів воліють перенести їх на спокійніше майбутнє. Ви ж у цей драматичний для всієї країни час вирішили провести тижневий фестиваль...

— Скажу чесно, сумніви були. Але врешті-решт «Мельпомену Таврії» ми таки вирішили провести. Мені здається, коли взяти паузу, як нам дехто радив, то до цього фестивалю можна так і не повернутися. Це вже якщо розгорілося багаття, то треба постійно підкидати дрова, щоб воно не згасло. Ви знаєте, адже легко не було ніколи. Ми починали у 1998 році, коли країну охопили невизначеність, зневіреність, коли у всіх були жахливі затримки з зарплати. Я пригадую, як нам видавали зарплатню тапочками... І ось у цій «зоні комфорту» ми вирішили робити «Мельпомену Таврії». Вийшли на карнавальну ходу, а до мене з обласної влади телефонують: це що, актори вже страйкують через заборгованість із зарплатні? Та ні, відповідаю, у нас карнавальна хода з нагоди відкриття нового фестивалю. З тих пір це стало традицією — у перший день фестивалю місто разом з акторами виходить на вулицю. Цього року наша хода мала дві дуже показові відмінності. Прийшло багато молоді, а домінуючими кольорами акції були блакитний і жовтий. Це справді тішить і вселяє надію, що ситуація таки зміниться на краще. На фестиваль цього року завітали 9 театрів з України, творчі колективи з Португалії, Латвії, почесні гості з Республіки Білорусь та Угорщини, всього було показано 16 вистав.

— Ваш фестиваль пройшов під гаслом «Україна — єдина країна!». Але, судячи з буклета, де вміщені рядки з поезій Тараса Шевченка, спершу ви таки орієнтувалися на 200-річчя з дня народження Кобзаря?

— Так, спершу в нас була саме така ідея. Велична дата, яка відзначається цього року, зобов’язувала, і вистав відповідної тематики, як ви розумієте, у наших театрах нині вистачає. Але ситуація, що склалася в країні, втрутилася і у наші творчі плани. Тому афішу фестивалю довелося перекроювати. Хоча відкривав наш форум Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху», який показав виставу «І мертвим, і живим, і ненародженим» за творами Т. Шевченка. Цей колектив на нашому фестивалі отримав диплом у номінації «Самобутність візуального втілення поезії Тараса Шевченка».

«Треба йти, говорити, переконувати, наполягати — тільки так»

— Знаю, що колективи до вас мають добиратися за власний кошт. Це ж як треба було зацікавити португальських акторів, щоб вони за п’ять тисяч кілометрів приїхали до Херсона?

— У нас із португальським театром із CTB Teatro de Braga міста Брага давня дружба. Вони до нас збиралися в попередні роки. Але тоді, на жаль, ми не змогли виконати їхні вимоги. Треба було побудувати склади декорації — майже однокімнатну квартиру, де б усе функціонувало, рухалося, де реально можна було б жити. Ми не встигли. Але від ідеї зіграти спектакль для херсонської публіки вони не відмовилися, підготували іншу виставу, «Малюнок Пікассо» Дж. Хетчера, яка не така складна технічно, і таки зіграли її у Херсоні. (До речі, ця вистава мала ще й додаткове обрамлення: у фойє театру працювала виставка студентів-дизайнерів із херсонських навчальних закладів, які виставляли свої роботи у стилі Пікассо). У попередні роки, повторюся, афіша була помітно щільнішою — у середньому щодня грали по три-чотири вистави. Нині ж, виходячи з ситуації, ми розширили жанрові межі фестивалю. Так, однією з найактивніших локацій цього року стала Green Zone поблизу театру. Де проводилися не лише творчі зустрічі, концерти, а й читки п’єс (увазі публіки свої нові п’єси представили Анатолій Крим, Тетяна Іващенко, Андрій Курейчик. — Авт.)

— Як мені відомо, фестиваль не лише приймав гостей, а й сам устиг погостювати...

— Так, у День прикордонника з концертною програмою «Україна — моя земля» ми їздили до наших військових, що несуть службу на кордоні з Кримом. Вирішили таким чином їх підтримати. Адже мистецтво — це також зброя, дієва і ефективна. Ми всі повинні не забувати про це, бути такими культурними мілітаристами.

— До вас на традиційну щорічну нараду приїздили директори українських театрів. Серед яких, мабуть, було чимало заздрісників: наче всі й в однакових умовах, але для більшості провести такий фестиваль, як у Херсоні, — це щось неймовірне.

— Ви знаєте, на посаді директора Херсонського театру імені Куліша я працюю уже 25 років, протягом яких змінилося п’ятнадцять керівників області. І всіх їх мені вдавалося переконати у тому, що такий фестиваль місту, Херсонщині необхідний. Треба йти, говорити, переконувати, наполягати — тільки так. Бюджет фестивалю — це не лише державні кошти, а й спонсорська підтримка.