Судді відбулися переляком?

17.04.2014
Судді відбулися переляком?

По всій країні відбуваються суддівські збори, на яких старі служителі феміди обирають нових голів. (УНІАН.)

Українські судді справді можуть спати спокійно. Гучно розрекламований закон про їх люстрацію, тобто «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», насправді виявився таким собі легким переляком для людей у мантіях. Ще гірше — відвертою демонстрацією того самого вибіркового правосуддя вже стосовно самих суддів. І нарешті — новий закон є суто політичним, а не юридично виваженим документом, на який так сподівалося суспільство.

Ворон ворону очей не виклює

Головний люстратор України Єгор Соболєв називає цей закон величезним кроком, що обезголовить корупцію в судовій системі. «Це дійсно революційний закон, який надає нам великий шанс очистити суди і нарешті побудувати в Україні правосуддя», — вважає пан Соболєв. Але в дійсності звільнення всіх керівників судової системи здається фарсом. Бо голів судів, старих і перевірених, обирають самі ж судді цих судів. А ворон ворону ока не виклює.

Виникає питання: а чому законодавчо не визначити головами судів людей, які ніколи в житті не одягали суддівську мантію? Адже, згідно з Законом «Про судоустрій і статус суддів», ця посада є суто адміністративною, там не йдеться про якісь важелі впливу на прийняття рішень людьми у мантіях. Хоча зрозуміло, що в будь-якому суді голова за потреби «вирішує все».

Чи не стала гіркою наукою нещодавня новація щодо слідчих-суддів у КПК (набув чинності у 2012 р.)? За задумом авторів, слідчі-судді мали захищати права і свободи громадянина від сваволі слідства і прокуратури. У дійсності ж їх стали обирати з... самого складу цих судів, або навіть прокуратури. Десятиліттями в країні формувалася особливо небезпечна система, за якої суд і прокуратура — «близнюки-браття». Тобто абсолютно нічого не змінилося. Звідси й 0,2 відсотка виправдальних вироків в Україні.

На цьому тлі гучне звільнення всіх членів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів насправді нічого не змінює. Бо нових членів знову ж обиратиме з’їзд суддів. Тобто свої своїх. Але чому б ці органи не сформувати з людей фахових, iз судовою системою не пов’язаних? Бо не секрет, що діяльність тієї ж Вищої кваліфікаційної комісії суддів уже давно перетворилася на фарс: на двісті подань громадян щодо притягнення до відповідальності суддів за неправосудні рішення ВККС притягала до дисциплінарної відповідальності щонайбільше десяток.

Невже не вистачає люстраційного досвіду інших країн? Так, у Чехії люстрацію суддів почали з призначення головою Верховного Суду знаного адвоката. В Сінгапурі судову реформу почали з ліквідації судової системи взагалі, а новими суддями також стали «кращі адвокати».

В Україні ж система кривосуддя поки що навіть не похитнулася, а судді обійшлися легким переляком. За свідченнями багатьох адвокатів, саме через переляк вони спочатку намагатися судити за законом. Але переконавшись, що геть нічого не змінюється, заспокоїлись. Автори революційної люстрації мають усвідомити, що судова система в Україні зовсім не погана і нікчемна — її немає взагалі. Тому й реформуванню не підлягає.

Заборонити «перевірку»

Знаковими прикладами вибіркового правосуддя «злочинного режиму Януковича» стали процеси над Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком. Але то була лише вершина айсберга. Що вже говорити про десятки, сотні тисяч пересічних людей! Здавалося б, люстрація мала б подолати це ганебне явище. Але де там... Вчитуєшся в текст «революційного» закону — і оте вибіркове правосуддя бачиш неозброєним оком. Бо перевірятимуть тільки носіїв мантії в судах загальної юрисдикції (це при тому, що рішення про заборону майданів ухвалювали суди адміністративні). Крім цього, перевірці підлягають тільки судді, які ухвалили рішення стосовно осіб, що визнані політичними в’язнями, за дії, пов’язані з їхньою політичною та громадською діяльністю; участю у масових акціях тощо. А як же бути з підсудними, які ні за що позбавлені волі, власності, майна? Виходить, що вони опинилися поза «політичною доцільністю»?

Здоровим глуздом не збагнути й уведене в ужиток новим законом поняття «перевірка». Що це таке? Якими нормами закону регламентується і обрамляється в чіткі критерії? Та ніякими. Бо саме поняття «перевірка» перекочувало у новий закон зі старої тоталітарної системи. Для прикладу, коли у судах підсудні заявляли, що зізналися у скоєнні злочину внаслідок тортур, служителі Феміди «для годиться» апелювали до органів прокуратури. Відповіді ж отримували під копірку: перевірка такі факти не підтвердила. Справді, і вівці цілі, і вовки ситі. Часто такі перевірки зводилися до того, що прокурорські питали потенційних катів: тортури були? Ті ж божилися, що нічого подібного не коїли.

І це при тому, що у вищезгадуваному, хоча й не бездоганному КПК милого прокурорам поняття «перевірка» не було. Слідчий мав одразу вносити повідомлення про тортури до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а висновок про наявність чи відсутність кримінального правопорушення мав робити лише на підставі слідчих дій (допиту, огляду документів, обшуку тощо). Тому нові підходи повинні базуватися на забороні поняття «перевірка», яка часто перетворюється на відписку «факти не підтвердилися», що оскарженню не підлягає.

Люстрація по-справжньому

Саме тому країна потребує не подовження життя «вибіркового правосуддя», яке стосуватиметься не тільки євромайданівців, а всіх поголовно з чіткими критеріями оцінки діянь, а точніше, злодіянь всіх суддів, а з ними й прокурорів. Однією з таких точок відліку мають стати рішення Європейського суду з прав людини, на чому наполягає, зокрема, Юрій Луценко. Тобто, якщо ця поважна інституція визнає хоча б одне рішення українських судів таким, що ухвалене з порушенням основоположних прав людини, то ці служителі Феміди, а з ними й прокурори, мають бути негайно відсторонені від своїх посад і притягнуті до відповідальності. Навіть якщо хтось із них устиг вийти на заслужений відпочинок. Таких осіб треба карати ще й зниженням пенсій до рівня мінімальних по Україні. І такий критерій оцінки діянь суддів є об’єктивним.

По-друге, варто «згадати» про існування ст. 375 КК (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови), дотепер фактично «мертвої». Про що йдеться — гранично чітко пояснюється в науково-практичному коментарі до цієї норми закону: «Неправосудним є судове рішення, в якому завідомо неправильно застосовано норму матеріального права, яке постановлено з грубим порушенням норм процесуального права або в якому завідомо є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи».

Зрозуміло, що під дію цієї статті залюбки потрапляють добрі 95 відсотків суддів України. Страшно, чи не так? Адже роками, десятиліттями нас судили ті, за ким навпаки лава підсудних плаче. Служителі кривосуддя були абсолютно впевнені у своїй безкарності. Тому революційні зміни справді назріли. І ніякими напівзаходами тут не обійтися. Навіть якщо гучно називати новий люстраційний закон, який залишає абсолютно непорушною саму систему, революційним...

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>