Жахи війни. Чи воскресне істина?

У київському Музеї Богдана та Варвари Ханенків відкрили виставку офортів Франсіско Гойї «Жахи війни». Колишній придворний живописець працював над антивоєнною серією гравюр у 1810—1820 роках і втілив у 80 аркушах свій травматичний досвід участі в подіях Піренейської війни. Гойя був свідком окупації Іспанії військами Наполеона та національно–визвольної війни, яка закінчилася 1814 року. У 1808 році Наполеон скористався народним повстанням в Іспанії і почав завойовувати країну, що була політично і стратегічно важливою для французів, оскільки мала контрольований доступ до Середземного моря. У цей час на зміну непопулярному іспанському монарху Карлу ІV був поставлений старший брат Наполеона Жозеф Бонапарт. Його правління супроводжувалося жорстоким національним поневоленням іспанського народу. Французи на окупованій території займалися розграбуванням, підпалами, оскверненням церков і насиллям. Така поведінка викликала відразу в іспанців і призвела до партизанського опору.

Невже для цього вони були народжені?

Чорні роки в Іспанії визначили сутність мистецтва славетного живописця і гравера даного періоду. Гойя був першим митцем, який побачив війну як абсолютне зло. Він реалістично, у деталях, без символів та алегорій, наче репортер із місця подій, зобразив передчуття чогось страшного, бої, партизанську війну, жагу до помсти, голодомор, розруху, братовбивство, зневіру й повернення до диктатури. Серію офортів «Жахи війни» можна умовно поділити на три частини. Як відомо, гравер був живим свідком облоги міста Сарагоса та боїв поблизу Мадрида. Тож перші 47 аркушів є своєрідним репортерськими замальовками. Гойя власноруч пронумерував кожну гравюру і дав назви–коментарi всім зображенням.

У першій частині «Жахів війни» художник особливу увагу приділяє насильству над жінками. Тут можна побачити, як стара жінка ударом ножа зупиняє ґвалтівника, як дівчата беруться за зброю, щоб захистити домівки, також зображена нелюдська логіка війни, коли мародери знімають із мертвих одяг, який їм уже не потрібний. Більшість офортів серії зображає безіменних героїв і героїнь. Лише на одній під назвою «Яка мужність» ідеться про славетний епізод наполеонівської облоги Сарагоси у 1808 році. Тоді загинуло більше 50 тисяч іспанців. Героїнею офорту стала Августина Арагонська, яку пізніше нарекли іспанською Жанною Д’Арк. Спершу вона приносила їжу бійцям, а коли всіх іспанців було вбито, сама стала до гармати. Офортом «Яка мужність» Гойя наче проілюстрував українську пісню «Лента за лентою» у виконанні Тараса Чубая. Дівчина стоїть на купі мертвих тіл, серед яких був і її коханий, і відбиває атаку ворога.

Низку робіт присвячено темі жорстокої і повільної страти, коли приреченого на смерть прив’язували до дерева і повільно душили. В Іспанії у той час кожен селянин ходив із ножем (навахою). Французи вирішили, що це злочин, і страчували усіх, хто носив ніж.

Гравюри з 48 по 64 документують сцени голодомору, що вразив столицю Іспанії в 1811—1812 роках i забрав 20 тисяч життів місцевого населення. Суть страхіття передає офорт «Ось для чого вони були народжені». Як може реагувати на побачене нормальна людина, яка випадково залишилася живою. Хіба що інстинктивним блюванням.

17 останніх аркушів серії — символічні видіння Гойї, роздуми про долю, як він казав, «розчленованої» країни, де після років кривавих воєнних подій відновилася деспотична монархія Бурбонів і тортури інквізиції. «Цим найгіршим» для Гоїй було те, що хижий звір пише нові закони для Іспанії. Все йде шкереберть. Єдина оптимістична робота в останній частині «Жахів війни» — «Стерв’ятник–м’ясожер». На ній зображено, як народ Іспанії проганяє птаха, який символізує французів. На передостанньому, 79–му, аркуші Гойя зображує мертву жінку в оточені іспанців і констатує факт «Істина померла». Серію офортів закінчує 80–м аркушем із запитанням: «Чи воскресне?».

Абсолютне зло без правих і винуватих

Упродовж багатьох років працівники музею Ханенків не знаходили в собі сміливості та й приводу врешті–решт, щоб організувати виставку офортів Гойї, від яких, без перебільшень, мурашки по шкірі бігають, і відповісти на запитання іспанця про воскресіння. Музей придбав відбитки «Жахів війни» у художника Шаронова незадовго до нацистської окупації Києва — у квітні 1941 року. Відтоді гравюри зберігалися у фондах і жодного разу не презентувалися широкій публіці. Але останні криваві події на Майдані та й в Україні загалом підштовхнули музей Ханенків до дії. Таким чином музейники відреагували на агресію Росії в Криму і можливу окупацію на сході України. За словами куратора виставки Катерини Чуєвої, вона особисто і всі її колеги категорично проти війни, як свого часу різке «не хочу» в антивоєнному циклі офортів висловив Гойя та весь іспанський народ.

За життя Гойї пацифістський цикл офортів «Жахи війни», який він підписав «Фатальні наслідки кривавої війни Іспанії з Наполеоном та інші вражаючі видіння», так і не був опублікований через цензуру. Серія вперше побачила світ лише через 35 років після смерті автора, оскільки нею Гойя критикує не лише французьку армію, а й іспанських монархів. Авторські мідні пластини, з яких робили друк, зберігав син художника Хав’єр. У 1863 році гравюри вперше видала Академія красних мистецтв у Мадриді. Після того було ще кілька накладів, останній — у 1937 році. У музеї Ханенків зберігаються відбитки четвертого видання, 1906 року, які знавці високо цінують завдяки якості паперу.

Мистецтво Гойї XІХ століття гостро резонує із настроями українців, та й не тільки нашими, у XXI столітті. Куратори виставки у вітальному тексті промовляють до відвідувачів музею: «Ніхто ніколи не вірить, що буде війна. Однак, попри загальний спротив, вона спалахує на землі знов і знов, як невиліковна спадкова хвороба людства. Вже найперші постріли знищують різницю між добром та злом. Жага до помсти і безкарне насилля інфікують і правих, і винуватих». Є над чим подумати і що із сьогоднішніх прагнень до «європейськості» поставити під сумнів.

Виставка «Жахи війни» триватиме у музеї Ханенків до 25 травня.