І цукровим заводам буває гірко

05.08.2004
І цукровим заводам буває гірко

Щоранку сюди заходять майже 500 працівників.

      «Купуємо акції Парафіївського цукрового заводу за ціною номіналу чи дорожче. Конфіденційність гарантується». Оголошення такого змісту щодесять хвилин було чутно по місцевому радіо на під'їзді до села Парафіївка Ічнянського району Чернігівської області. Звичайно, такі повідомлення не могли не привернути увагу. Цікаво, чому акції масово скуповують у власників, і тим більше конфіденційно? Невже завод, який, між іншим, за економічними показниками входить до десятки кращих цукропереробних підприємств України, на межі банкрутства?

 

Податківці «на вимогу»

      У приймальні Парафіївського цукрового заводу я стала свідком цікавої сцени. Двоє молодиків, один із яких був у міліцейській формі, вимагали в секретарки терміново викликати директора, його дружину чи хоча б головного бухгалтера, а краще — всіх разом. На її пояснення, що літо — час відпусток, тому всі перші особи зараз відпочивають, чоловіки не реагували. «Я, головний податківець району, змушений чекати тут три години! Терміново викликайте!» — обурювався той, що був у цивільному. При цьому він навіть не вважав за потрібне не те щоби показати посвідчення, а й представитись.

      «Хіба можна працювати в таких умовах?» — скаржилась секретарка. Виявляється, такі несподівані «набіги» податкової на цукропереробний завод тривають вже місяць. «Вони призначили комплексну перевірку на 9 серпня, але ми хочемо від неї відмовитись», — пояснила мені головний економіст підприємства Валентина Сенчик. Річ у тім, що зазвичай такі відкриті акціонерні підриємства перевіряють раз на рік. З 1996 року, відколи завод існує як ВАТ «Парафіївський цукровий завод», так і було. «На цей рік ми занесені до графіка перевірок на четвертий квартал, — каже Валентина Андріївна, — але вони, по суті, зараз вже почались». Тому-то податківці, заручившись підтримкою правоохоронців, і атакують приймальню директора — хочуть вручити акт про комплексну перевірку. Начебто планову. А поки акт ніхто з перших осіб не підписує, «дістають» бухгалтерію дрібними вимогами. Як розповiла головний бухгалтер цукрозаводу Ніна Козін, «люди без форми» можуть днями просиджувати в її кабінеті, вимагаючи або контракти на паливно-мастильні матеріали за 2002 та 2003 роки абощо. Між іншим, скоро починається сезон цукроваріння, тому підприємству слід до нього готуватись — укладати нові угоди, підписувати контракти, — чого не можна робити, виконуючи доручення Ічнянської районної, Прилуцької регіональної та Чернігівської обласної податкових інспекцій. Як розказала по секрету одна з бухгалтерів, чиє ім'я я зумисне не називаю, представниця районної податкової інспекції слізно вмовляла взяти хоча би будь-кого акт про перевірку, без нього, мовляв, хоч на работу не повертайся — виженуть.

Спочатку була справа

      А до податкових перевірок на заводі часто гостювали слідчі Ічнянської районної прокуратури — мали палке бажання порушити проти директора ВАТ Олександра  Сенчика кримінальну справу. Річ у тім, що до 1996 завод існував як орендне підприємство. 1995 року було прийнято рішення змінити форму власності — стати акціонерним товариством. Як пояснила головний економіст Валентина Сенчик, коли всі документи були підписані і дозволи отримані, завод іще рік працював на умовах оренди, а дані — статутний фонд, майно та інше — були враховані лише до 1995 року. Отже, на перших зборах акціонерів було ухвалене рішення: те, що зароблено за рік, але не внесено до статутного фонду, внести шляхом емісії. Проте економістам добре відомо, що для того, аби  провести емісію, одного рішення зборів акціонерів недостатньо, треба одержати купу різних дозволів від державної комісії цінних паперів. «І от цю емісію тоді держава провести не дозволила: по-перше, сума була велика — чотири мільйони, по-друге, це могло би не сподобатись власникам акцій», — пояснює пані Валентина. Словом, тоді все залишилось без змін, без емісії. А минулого року правоохоронці чомусь згадали цю історію семирічної давнини і вирішили інкримінувати директору ВАТ «Парафіївський цукровий завод» невиконання рішення зборів акціонерів. На щастя, все обійшлося без жертв — Ічнянська районна прокуратура, а згодом і Чернігівська обласна відмовились порушувати кримінальну справу за відсутності складу злочину.

Приїзд і «наїзд»

      Найцікавіше, що про причину податкових та правоохоронних «наїздів» працівники заводу здогадуються. Минулого року до директора заводу приїхав представник Чернігівобленерго і запропонував продати акції підприємства, говорячи про те, що його хазяїн зацікавлений у цукровому заводі. Звичайно, ім'я «хазяїна» «енергетик» не назвав. Звичайно, директор відмовився. На цьому візити не закінчились. Трохи пізніше до Олександра Сенчика завітали депутат Прилуцької міської ради, представник «Вторчормет» та юридичної фірми «Шанс» із таким же проханням — продати акції. Без будь-яких пояснень, чому він повинен це зробити. До речі, будь-якої програми розвитку, бізнес-плану чи інвестиційного проекту потенційні власники не представили. «Може, вони хочуть завод порізать, забрать на металобрухт, а людей викинуть, — гадає голова профкому заводу Володимир Слiзко. — А за рахунок заводу зараз все село живе, і не тільки село, а й район, тому що ми регулярно платимо заробітну плату і податки. Це левова частка бюджету району, я вже не кажу про сільський бюджет». Дійсно, економісти підприємства надали цьому підтвердження: минулого року ВАТ «Парафіївський цукровий завод» сплатив до місцевого бюджету 509 тисяч гривень, а до державного — майже 652 тисячі. По суті, весь Ічнянський район тримається на двох гігантах — Парафіївському цукровому та Ічнянському заводі сухого молока і масла. Крім того, працівники заводу стабільно отримують зарплату, причому досить пристойну як для села.

      Не менш цікавий факт: крім директора правоохоронці намагались чинити тиск і на інших працівників, які безпосередньо працюють з документацією. Так, між візитами до голови правління Сенчика, честь прийняти високоповажних гостей випала касирці. Події розгортались, як у детективному серіалі «Нового руского кіно». Ввечері до молодої жінки приїхав міліціонер у відставці, покликав її до свого авто і намагався випитати, де лежить реєстр акціонерів і яким чином він може його побачити. Тоді дівчина нічого не дала. «Міцні ж горішки працюють на цьому заводі», — мабуть, подумали  «посланці від хазяїна», і ймовірно, додали до думок пару міцних слів.

Акції розбрату

      Насправді розмови по душах із директором були марними. Вірогідно, візитери сподівались одразу ж захапати контрольний пакет акцій. За логікою речей, ним мав володіти голова правління. Проте майбутнім інвесторам слід спочатку було вивчити  історію заводу чи хоча би поцікавитись ним. Річ у тім, що ВАТ «Парафіївський цукровий завод» — друге підприємство в державі, де акції належать колективу. Тобто в директора Олександра Сенчика контрольного пакета нема і ніколи не було. Насправді, як повідомила Валентина Сенчик, акціями підприємства володіють тисяча одна особа, фізичні та юридичні. Фізичні особи — працівники заводу  та прилеглих сільськогосподарських підприємств, що займаються вирощуванням цукрового буряку для переробки. Як повідомили економісти заводу, частина колгоспників свої акції давно продала юридичній фірмі, але контрольного пакета в неї не набереться.

      Загальна кількість акцій дорівнює 18 мільйонам, номінальна вартість однієї — 25 копійок. Дивіденди, що їх мають отримувати власники, — 20 відсотків річних. Проте останні два роки таких прибутків акціонери не отримували, оскільки, за їхньою згодою, усі гроші завод вкладав у реконструкцію та оновлення, нове обладнання. Як розказав головний інженер цукрозаводу Борис Кузьменко, глобальний ремонт на підприємстві розпочався з 2000 року, коли встановили нове вапнякове відділення, а 2001 — нові преси. Так поступово завод сподівається вийти на новий рівень, гідний європейського. Задля цього беруть і кредити. Минулого року завод залучив сім мільйонів гривень, цього року — чотири з половиною. Незважаючи на «затримку» дивідендів, усі власники акцій (принаймні 448 працівників та їхні сім'ї) задоволені.

      Як розказав голова правління Олександр Сенчик, завод працює лише в сезон «вітчизняного цукроваріння», тобто на буряку — з вересня до листопада. Закордонний сирець підприємство не переробляє. Проте і в зимовий період знаходиться робота, адже на заводі триває перманентний ремонт, який роблять працівники, і теж отримують стабільну зарплату. «Ми повинні якось боротись, відстоювати підприємство, тим більше що завод працює стабільно, з прибутками, непогану «13-ту зарплату» людям дали, — вважає голова профкому Володимир Слізко. — Якщо це все віддати, хто нам вибачить?». Настрої працівників повністю збігаються із думкою керівництва. Принаймні поки що невідомо жодного випадку, коли хтось із працівників заводу поніс продавати свої акції «анонімам». Хоча агітація йде повним ходом. Крім згаданих вище оголошень по радіо, на парканах розклеюються листівки приблизно того ж змісту — настійливе прохання продати акції за номінальною вартістю, а може, і дорожче.

Далі буде...

      Про свою програму дій бажаючі викупити нічого не казали, проте і працівники, і керівництво заводу впевнені: з ними ладу не буде. Особливо на тлі загальної ситуації з цукрозаводами. Як відомо, минулого сезону з 192 наявних у державі працювали лише 121. Існують неофіційні прогнози, що цього року сезон цукроваріння розпочнуть на 45 заводів менше. Якщо чесно, й у цифрі 192 є сумніви. Більшість із них давно порізані на металобрухт і продані як чорні та кольорові метали. Звідси — і зацікавленість у підприємстві «Вторчормету». «Якщо  людина йде з доброю метою, ніхто не давить податковою. А то так натемно діють, як із цими заводами, що вже порізали», — впевнена  Валентина Сенчик. «У війну так цукрова галузь не постраждала, як зараз, — підтверджує Борис Кузьменко. — А людям куди діватись? Торгувати на трасі борщами, як на Ульянівському заводі, що по трасі Київ—Одеса?»

      Поки що завод готується варити цукор, триває ремонт. А директор певен, що на цьому все не закінчиться, «наїзди» будуть іще. І можливо, набагато серйозніші. До правоохоронних структур звертатись немає сенсу, адже вони, слід гадати, заодно з «людьми хазяїна», що підтверджує спроба налякати кримінальною справою. Податківці — заодно з ними. Була навіть спроба «спільної акції» — за даними податкової інспекції, слідчі хотіли порушити проти голови правління кримінальну справу про експорт сухого молока в 2002 та 2003 роках, мовляв, це не профільна продукція підприємства. Чомусь не віриться, що вони настільки необізнані у вітчизняному законодавстві (насправді такий експорт дозволяється). Отже, це не що інше, як спроба залякати правління, і тоді ті добровільно відмовляться від цукрового гіганта, викинувши напризволяще близько півтисячі працівників, залишивши без шматка хліба їхні сім'ї.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>