Шевченко у кадрі

13.11.2013
Шевченко у кадрі

Скульптор Тарас Цюпа біля купи глини, з якої ліпитиме Шевченка для Проскурні.

За задумом Державного агентства України з питань кіно, саме фільми мають стати найбільш пізнавальним і доступним для якнайширшого загалу методом популяризації Шевченка, допоможуть відкрити маловідомі сторінки його життя, символічний код поезії Тараса. Задля такої благородної справи було проведено два конкурси серед режисерів і сценаристів, переможцям обіцяно держфінансування. Проте на сьогодні так склалося, що режисери сміливо почали зйомки, але на більшість проектів гроші ще не виділено. Чи будуть у березні готові фільми про Шевченка, а якщо відзнімуть, то які саме, «УМ» довідалася у режисерів і сценаристів.

Про Шевченка поговорять у кабінеті Фройда та у Чорнобильській зоні

Наприкінці минулого тижня режисер Сергій Проскурня вигукнув: «Мотор!». Зйомки його документальної стрічки «Тарас Шевченко. Ідентифікація» розпочалися на подвір’ї скульптурної майстерні Національної спілки художників України, що на Перспективній, 2–В. Перший епізод — на подвір’ї вивантажують глину, з якої скульптор Тарас Цюпа створить погруддя Шевченка розміром до одного метра. Наприкінці стрічки глиняну голову поета відвезуть до ливарні й покриють бронзою. Робота скульптора буде однією з п’яти сюжетних ліній 52–хвилинного фільму. Яким чином вони переплітатимуться, режисер не розсекречує. Каже лише, що у стрічці про Шевченка говоритимуть звичайні люди та експерти. «Це буде фільм про народні уявлення образу Тараса Шевченка, в яких простий український люд ідентифікував поета з легендарними героями та міфологічними постатями», — пояснює Проскурня.

Зйомки проходитимуть у Карпатах, у степах Бессарабії, у копанках Донбасу, в Чорнобильській зоні, у кабінеті Зигмунда Фройда у Відні, на Таймс–сквер у Нью–Йорку та у стінах Гарвардського університету, де Проскурня хоче поспілкуватися з шевченкознавцем Григорієм Грабовичем. Сцен реконструкції і персонажа Тараса Шевченка у фільмі не буде.

Сергій Проскурня зізнається, що бюджет картини становить майже 1,5 млн. гривень, але він розпочав зйомки за власні кошти і має надію, що з дня на день держава виділить обіцяне фінансування. Каже, що це буде не телевізійне кіно, а прокатне. Прем’єра, звісно, запланована на 9 березня.

Фільм Проскурні у жовтні виграв у Держкіно позачерговий конкурс неігрових кінопроектів, присвячених життю і творчості Шевченка. До Програми виробництва і розповсюдження національних фільмів на 2013—2014 роки із 12 поданих заявок, окрім картини «Шевченко. Ідентифікація», включено ще два документальні проекти: «Експедиція» Костянтина Коновалова та «Кобзар» Тараса Ткаченка.

«Якщо не спати зовсім, можна і за місяць зняти»

На сьогодні жоден зі згаданих фільмів не готовий. Усі три режисери тільки приступили до роботи. Цікавлюся у Тараса Ткаченка, чи встигне він зробити свій науково–популярний фільм до березня.

«Якщо не спати зовсім, можна і за місяць зняти. Уже мав таку практику, — розповідає Ткаченко. — Умова конкурсу полягає в тому, щоб прем’єра відбулася 9 березня. Вкладемося у строки, якщо найближчим часом отримаємо фінансування і до Нового року відзнімемо експертів на Черкащині та у Санкт–Петербурзі. Решту два місяці займе робота над монтуванням, комп’ютерною графікою, музикою. Мій фільм — про три прижиттєві видання «Кобзаря». Можливо, деякі шевченкознавці зустрічатимуться і в інших документальних картинах, але в нас різна тематика».

Тарас Ткаченко задумав зняти фільм–біографію, де головним персонажем виступає книга «Кобзар», яка має цілком людську долю. У фільмі розкриватимуться питання «Як виникла назва?», «Як складалася доля книги та її автора?», «Як «Кобзар» впливав на культуру в контексті світової історії, життя автора, та історій звичайних людей?»

За словами Ткаченка, Держкіно виділило 3 млн. гривень на позачерговий конкурс неігрових кінопроектів, тобто кожній стрічці — по мільйону, і хоче робити прем’єру в кінотеатрах. «Для мене особисто основна аудиторія — це все–таки телебачення. Знаючи, що українські глядачі не привчені ходити на українське ігрове кіно в кінотеатри, мабуть, марно сподіватися, що вони прийдуть на документальне кіно про Шевченка. Якщо фільм буде цікавим, то по телевізору його подивляться», — розмірковує Тарас Ткаченко.

Костянтин Коновалов уже практично відзняв свою «Експедицію» за рахунок ДП «Національна кінематека України». Це буде документальний фільм про участь Шевченка в експедиції Бутакова Аральським морем. У складних умовах Шевченко відкривається з нової, неочікуваної сторони — як мандрівник, сумлінний етнограф, вірний товариш. Аральське море Коновалов знімав у Криму. Кажуть, вийшло досить схоже.

Замість двох ігрових — ще одна документалка

Навесні конкурс кінопроектів про Шевченка виграли «художні» сценарії «Прощання з пустелею» Олександра Денисенка та «Історії одного доносу» Олександра Гавроша.

«Зйомки «Прощання з пустелею» не почали. І навряд чи почнуть. До 200–ліття Шевченка в Україні буде багато телевізійної продукції, телепередач, документальних фільмів, а от художнього повнометражного фільму не буде, — розказує Олександр Денисенко. — Фінансування «Прощання з пустелею» весь час відкладається з незрозумілих і не поясненних ніким аргументованих причин». Чоловік вважає, що на заваді стали «вищі політичні неукраїнські сили».

Зараз Денисенко знімає як режисер–постановник за власним сценарієм чотири документально–ігровi картини про Шевченка, кожна по 26 хвилин. «Я вже провів локальні зйомки епізодів на натурі. Зараз готуємося до зйомок у павільйонах. Мені сценарії меценати замовили і Держтелерадіо до цього підключилося», — ділиться з «УМ» Денисенко. Фільм називається «І я таки жив!», його показуватимуть на «Інтері» і Першому Національному. Експертами виступлять академік Микола Жулинський та Інститут літератури, Дмитро Стус і Національний музей Шевченка. «Кожен епізод про маловивчене і маловідоме: про похо­дження, про зовнішність, про особисте життя Шевченка і про художнє і філософське осмислення Шевченком світу, осягнення себе і народження мови, про закодованість його творів... Фільми ці матимуть і виступи експертів, і епізоди, поставлені театральним чи кіноспособом, а за жанром — це документальне дослідження, investigation», — пояснює режисер.

Олександр Гаврош каже, що на «Історію одного доносу» грошей не знайшли. «Ігрові історичні фільми коштують 3—5 млн. доларів. До того ж держава може фінансувати тільки частину бюджету. От і не знаходяться продюсери, які готові вкладати свої мільйони у такий ризикований проект», — розповідає сценарист.