Пенсія як головний біль

22.10.2013
Пенсія як головний біль

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

В «Україні молодій» від 15 травня була опублікована стаття Олекси Чорноти «Пенсійне свавілля», в якій він на прикладі науковців–пенсіонерів дослідив, чому механізм нарахування пенсій не є справедливим. Йому вдалося виявити укорінену в пенсійних розрахунках статистичну помилку, яка пройшла повз міністерських економістів і суттєво впливає на розмір пенсії. Вже стільки часу минуло, а стаття мені не йде з голови і наштовхує на роздуми та висновки.

Як на мене, основна причина недосконалості пенсійної системи України полягає у тому, що немає об’єктивного мірила для порівнювання рівня зарплат за різні роки та між окремими працівниками, а також для обліку накопичувальних сум пенсійних внесків, щоб ті не знецінювалися ні через інфляцію, ні через підвищення зарплат із плином часу.

Пенсійний фонд України як мірило використовує гривню, не беручи до уваги нестабільність її курсу. Порівнювати зарплати, які нараховані за різними курсами гривень, некоректно, бо цілком можливо, що зростання зарплат відбулося лише внаслідок їх індексації, а не через зростання продуктивності праці чи більшої кількості трудозатрат. Саме тому така практика ПФУ суперечить і здоровому глузду, і законам статистики.

Проте держава, на жаль, занижує літнім людям пенсії не тільки при їх призначенні, а й на стадії виплат. Урізання пенсій здійснюється під час їх індексації, при зміні величини прожиткового мінімуму.

Те, що ПФУ урізає частині пенсіонерів навіть мінімальну компенсацію за знецінення грошей, свідчить, що ініціатор цієї практики не усвідомлює різниці між соціальною допомогою та пенсією. Перша пов’язана з добробутом держави — суми виплат залежать лише від наявності коштів у бюджеті, тоді як пенсії заробляються, і їхнiй розмір залежить від трудового стажу та ставки. Тому розмір заробленої пенсії відносно мінімальної пенсії має бути непорушним.

Причину, яка зумовлює несправедливість пенсії, нескладно усунути, якщо мірилом буде відносна величина — зокрема, прожитковий мінімум. Це має низку переваг:

— На суму пенсійних внесків у прожиткових мінімумах не впливає ні інфляція, ні тривалість їх зберігання на пенсійних рахунках працівників.

— Він зручний для визначення рівня зарплати за різні роки. (Наприклад: зарплата працівника у 1995 році становила 9,2 млн крб., у 2005 — 890 грн, а у 2007 — 1380 грн. Сказати, яка із зарплат найвища за купівельною спроможністю, складно, але якщо визначити, якій кількості прожиткових мінімумів вони відповідали свого часу, то все стане зрозуміло).

Таке нововведення викорінить практику урізання пенсій, а працівники не ухилятимуться від сплати пенсійних внесків.

Серед пенсіонерів, які виробили нормативній трудовий стаж, найнижчі пенсії мають ті, хто працював у бю­джетних установах медицини, освіти і науки, культури. Причини цього аномального явища добре відомі: відсутність премій, мінімальний тарифний оклад, від якого розраховуються оклади спеціалістів, на 25% нижчі від прожиткового мінімуму, окрім того, індексацію зарплат здійснюють не щорічно, а лише раз на чотири–п’ять років. Було б справедливо, якби пенсії усім без винятку працівникам бюджетної сфери нараховували за однією схемою (80% від зар­плати за останні роки), а мінімальний оклад має бути не меншим за прожитковий мінімум. Отже, потрібно створити у бюджетній сфері єдину тарифну сітку окладів у прожиткових мінімумах, що дозволить індексувати зарплати працівникам щорічно, відповідно до вiдсоткiв зростання прожиткового мінімуму.

Суттєвим недоліком пенсійної системи є несинхронне підвищення пенсії різним групам пенсіонерів (звичайним, держ­службовцям, силовикам, науковцям, чорнобильцям, афганцям тощо), та ще й на різний відсоток надбавок. Завдяки цьому уряд затримує на невизначений час індексацію пенсії окремим категоріям працівників або ж, щоб продемонструвати неіснуючі досягнення в роботі уряду, показово підвищує пенсії одній категорії пенсіонерів за рахунок урізання іншим.

У цьому році уряд, незважаючи на суттєве підвищення цін на промислові товари і послуги, «заморозив» пенсіонерам пенсії, мотивуючи це дефіцитом бюджету ПФУ десь на 55 млрд. гривень. Але чому ця проблема має вирішуватися за рахунок пенсіонерів, а не через усунення причин цього дефіциту, які всім відомі:

— безробіття;

— високий відсоток тінізації економіки;

— вкрай невигідні торговельні відносини з Росією, бо Україна більше імпортує, ніж експортує (це означає, що на суму від’ємного чистого експорту уряд вилучає кошти з власної економіки і вкладає їх в економіку сусідньої держави, що призводить до скорочення в Україні обсягів виробництва, робочих місць,­ доходів держави і громадян, а також економічної залежності від цієї країни);

— несприятливі умови для розвитку малого та середнього бізнесу і фермерських господарств;

— рівень зарплати бюджетників є своєрідним камертоном, орієнтиром для встановлення величини зарплати всім іншим працівникам. А оскільки вони суттєво занижені, то і рівень зарплат в Україні невисокий, що стає причиною виїзду на заробітки до інших країн найініціативніших кадрів, а ПФУ через зменшення кількості працюючого населення залишається ні з чим;

— відсутність покарання за несплачені пенсійні внески — мільярдні борги по досягненні трирічного терміну просто списують iз підприємств;

Така поблажливість ПФУ до бізнесменів, які нечесно ведуть бізнес, привласнюючи кошти, які належать усій нації, є доброю за чужий рахунок.

На мою думку, борги перед ПФУ і державою не повинні мати терміну давності їх повернення. Для повернення коштів потрібно передбачити хоча б такі заходи:

а) якщо термін простроченої заборгованості від одного до трьох років:

— власники цих підприємств не можуть бути обрані в депутати та органи влади (безчесним там не місце), в разі, якщо вони обіймають ці посади, то мають бути призупинені їхні повноваження до моменту повернення боргів;

— підприємства, на яких висять прострочені борги в ПФУ, не можуть бути продані чи передані у спадок;

— через суди має бути відсуджено активи підприємств для погашення боргу перед ПФУ;

б) якщо термін простроченої заборгованості понад три роки, підприємство має безоплатно перейти у власність держави за привласнення народних грошей, які мали бути перераховані до ПФУ та держбюджету.

Коли люди розмовляють між собою про несправедливу пенсійну систему, то неодмінно пригадують тих, хто не виробив трудового стажу, а пенсію отримує таку саму, як і всі.

Старше покоління пенсіонерів розповідає: в колгоспах було заведено, що тому, хто до пенсійного віку не виробив трудового стажу, вихід на пенсію відкладався, іноді аж на п’ять років, аби надолужити згаяне.

У наш час колгоспний метод спокути за виробничий трудовий стаж не ефективний. Може, варто було б діяти iнакше — позбавляти таких осіб будь–яких державних пільг і субсидій на весь час їх перебування на пенсії. Між іншим, запровадження таких санкцій змусило б працівників тіньового сектору економіки хоча б частково засвітити свій трудовий стаж, зарплату, зробити хоч такі–сякі відрахування на пенсійне страхування.

Ще один момент. Чимало українців працює за межами України. Але влада не переймається тим, у який спосіб і за рахунок яких фінансових ресурсів їм у майбутньому будуть призначатися пенсії.

Зовсім недавно ВР прийняла закон, що з переказів заробітчан будуть вираховувати податок, який складатиме приблизно шосту частину суми переказу. Закон цей несправедливий і абсурдний. Якби це стосувалося коштів, які вилучаються з нашої економіки і перераховуються в офшори, інвестуються в економіку інших країн, — це було б логічно. Але ж мова про кошти, які інвестуються в українську економіку.

На мій погляд, цей закон прийняли лише тому, що в Україні владі більше нікого грабувати — бюджетники і пенсіонери, селяни і дрібні бізнесмени уже обібрані до нитки, а фабрики, заводи, шахти більше простоюють, ніж працюють.

Якщо владі вкрай потрібно залучити в бюджет ПФУ кошти заробітчан, чому це не зробити цивілізованим способом і з користю для обох сторін?

Наприклад, замість оподаткування переказів організувати у складі ПФУ фонд самофінансування пенсії заробітчанами, який налагодив би персоніфікований облік надходження коштів від заробітчан на їхні пенсії.

У разі, якщо протягом року сума надходжень буде менша восьми прожиткових мінімумів для працюючих в Україні (а це приблизно десятина від середнього заробітку українців за кордоном), то цим особам буде зараховуватися один рік стажу пенсійного самофінансування, який при нарахуванні пенсії буде прирівнюватися до одного року трудового стажу в Україні.

Завдяки цьому фонду заробітчани в майбутньому не матимуть проблем із пенсіями, а отримувачі переказів отримуватимуть їх у повному обсязі та уникнуть втручання в їхнє особисте життя податкових інспекторів. А ПФУ покращить своє фінансове становище.

Одне лише хвилює: чи вистачить в уряду професійності і порядності, щоб очистити чинну пенсійну систему від свавілля і несправедливості?

Марія НАСВІТ
мікрорайон Орбіта, Чигиринський район,
Черкаська область