Борги, повертайтеся

03.08.2004
Борги, повертайтеся

Поверніть наші гроші! (Фото Укрінформ.)

      «Єдиний» кандидат від Кучми, перебуваючи на Луганщині 22 червня, вибравши вдалий момент, наказав комусь із свого почту перерахувати в область цілих 75 мільйонів гривень. Щедрий дарунок призначався на погашення старих боргів із зарплати гірникам. Наступного дня частина грошей надійшла; ще пару тижнів розбиралися, кому й скільки платити, а потім кошти й справді почали потрапляти до кишень гірників. Однак дивна річ: бурхливі овації з цього приводу лунають здебільшого з-за дверей високих кабінетів та в студіях місцевих телеканалів. Самі «винуватці торжества», себто шахтарі, чомусь не виявляють позитивних емоцій. Точніше, залишаються так само похмурими, якими й були. Можна, звичайно, вважати автора цих рядків суб'єктивним у оцінках, однак... Навіть стовідсотково «донецькі» канали не ризикують знімати святкові сюжети на кшталт такого: замурзані, але радісно білозубі гірники розсовують під шахтними касами по кишенях стоси райдужних папірців, виголошуючи здравиці на честь батька рідного, Віктора Федоровича...

 

Дірявий кошик

      Ризик навіть не в тому, що роздратовані шахтарі можуть почати бити камеру, а за нею й пику операторові. Гірше, якщо вони почнуть перед тією камерою ділитися своїми думками з приводу передвиборчих подачок Януковича. А думки ці нічого доброго «єдиному» не обіцяють — з точки зору електоральних симпатій земляків, звичайно. Бо офіційно визнані урядом борги — це лише незначна частка претензій до влади. Що то за претензії, журналістам нещодавно розповіли лідери незалежних профспілок Луганщини на черговому засіданні місцевого відділення прес-клубу реформ.

      Режим чимало й доволі плідно попрацював над тим, аби український обиватель вважав незалежні профспілки здирниками, які тільки те й роблять, що вимагають неможливого. Частково такий агітпроп спрацьовував, коли економіка країни під мудрим кермуванням Леоніда Даниловича котилася в прірву: декому здавалося неетичною поведінка тих, хто відмовлявся котитися разом з усіма. Але ж тепер, коли економіка, як стверджують Кучма з Януковичем, на підйомі, можна було б визнати, що принаймні деякі з тих вимог були справедливими. Однак у конкретних випадках йшлося (і йдеться) про елементарне виживання.

      От, скажімо, лідер Незалежної профспілки гірників шахти «Никанор-Нова» Микола Козюберда просто взяв і підрахував, за офіційною методикою, калорійність так званого мінімального продовольчого кошика для різних категорій працюючих і непрацюючих громадян міста Зоринська, а потім переклав її на місцеві ринкові ціни. Не будемо наводити всю таблицю, але висновок з неї напрошується такий: достатнього доходу від держави не отримує жодна з категорій населення. «Кошик» пенсіонера, наприклад, коштував у листопаді минулого року (коли проводилося дослідження) майже 280 гривень. У шахтарському містечку, де не селяться колишні можновладці, мало хто з пенсіонерів стільки отримує. Що ж стосується «працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах в умовах Донбасу» (рядок у таблиці), то вони мали в листопаді витратити на своє особисте харчування по 632,245 гривні. Підкреслюю: тільки на те, аби лише відновити енергію, яку забрала в них робота під землею (офіційно — 4300 кілокалорій на день). А середній місячний заробіток по шахті на той час складав трохи більше 500 грн. Тобто винагорода за тяжку працю не покривала навіть такі мінімальні (!) потреби. Чи слід нагадувати, що у більшості гірників є сім'ї, діти... Зоринськ минулого року уславився тим, що взимку залишився без води, опалення, каналізації та зв'язку з рештою світу. І все ж навіть за таких умов частину зарплати доводилося віддавати на комунальні платежі... То в кого тепер язик повернеться сказати, що незалежні гірничі профспілки вимагають чогось надміру?

      У травні середня зарплата на «Никанор-Новій» в результаті активних протестних дій профспілки зросла до 700 гривень, однак, по-перше, подорожчав і «мінімальний кошик» (до 652 грн.), а по друге... Коли «єдиний» кандидат розповідає на кожному розі, що у вугільній галузі сьогодні принаймні поточна зарплата виплачується повністю — він, скажемо м'яко, видає неперевірені відомості. Свідомо він це робить, чи то йому міністр Сергій Тулуб голову задурив — питання вже інше, але Козюберда продемонстрував офіційну довідку з бухгалтерії рідної шахти. Такі довідки щомісяця направляють по інстанціях до самого Мінпаливенерго. Згідно з документом, «никанорівці» у квітні отримали тільки 38,6 відсотка від нарахованих сум, у травні — ще менше, 37,7.

Дискримінація

      Особисте спостереження: незалежні гірничі лідери стали набагато професійнішими, ніж були під час бурхливої страйкової доби середини-кінця дев'яностих. У тому сенсі, що тепер їм значно легше оперувати нормами закону або економічними категоріями — навчилися. Коли вони виводили під стіни обласної держадміністрації сотні й тисячі шахтарів, добрі дяді з адміністрації втовкмачували прибульцям, що це їх використовують недобросовісні політики. Хто використовує затримані шахтарські зарплати, обласні керманичі пояснити не поспішали, тому й діалогу в них якось не виходило. А от співпраця з опозиційними політиками, а більше — з правозахисними організаціями — таки дала позитивні наслідки. Принаймні влада вже не ризикує стверджувати, що проспілкові лідери щось не так розуміють.

      А що тут, власне, незрозумілого? От, скажімо, в країні на законодавчому рівні затверджено розмір мінімальної заробітної плати і міжпосадові та міжтарифні коефіцієнти. З грудня 2003 року, від щедрот Януковича, зарплату встановлено у розмірі 205 гривень на місяць. Знаєте, скільки на Луганщині копалень, де саме таку цифру взято за основу при нарахуванні зарплатні? Аж... одна! Вищезгадана «Никанор-Нова». Щоправда, аби досягти цього рівня, треба було Зоринську прославитися на всю Україну; ба навіть, на цілий світ: пригадуєте, як мешканці маленького шахтарського містечка просили в кількох амбасадах політичного притулку? Так от це Зоринськ і є. На решті ж вугільних підприємств ситуація ще гірша.

      У Красному Лучі (ДП «Донбасантрацит») за основу взято рівень у 140 гривень. Про це повідомив заступник голови НПГУ шахти імені газети «Ізвєстія» Володимир Колєсніков. До речі, Володимир Анатолійович — юрист зі стажем; у своєму місті він , крім іншого, очолює місцевий Комітет із захисту прав людини. Це до того, наскільки незалежні профспілки володіють правовими питаннями. За словами Колєснікова, «прорив» здійснила шахта «Мінусинська». Тут «танцюють» від мінімуму 165 гривень. До посольств «міусинці» не зверталися, однак у позаминулому роцi шурхоту таки наробили, розбивши табір на Трухановому острові в столиці...

      У легендарно-героїчному Краснодоні теж основою є сума в 140 гривень. Як зазначив депутат облради від цього міста Дмитро Калітвинцев, її повинні були ввести ще з другого півріччя минулого року, однак цей механізм нарахувань у Краснодоні почав спрацьовувати чомусь тільки 15 лютого 2004-го. А до того гірникам платили, виходячи з мінімуму 101,2 гривні. Через таке сумнівне ставлення до законодавства лише на одній шахті — «Никанор-Нова» — фонд оплати праці «схуд» за півтора останніх роки на 6,77 млн. гривень. А це — далеко не найбільше вугільне підприємство краю.

      Представників інших вугільних підприємств Луганщини на засіданні не було, однак навіть якщо тільки у трьох державних підприємствах порушують законодавство, підстав для незручних запитань «найуспішнішому» уряду більш ніж достатньо. Утім те, що така картина спостерігається на всіх копальнях регіону, підтвердив голова Комітету захисту конституційних прав громадян Микола Козирєв.

      Цікава, між іншим, особистість. Народний депутат СРСР «горбачовського» скликання. Після розвалу «Союзу непорушного» майже рік працював заступником Елли Памфілової, яка на той час очолювала Міністерство соціального захисту Російської Федерації, а потім повернувся до Красного Луча, звідки його й обирали. Тобто людину важко назвати дилетантом. Комітет Козирєва спільно з Конфедерацією вільних профспілок Луганщини (її очолює вже згадуваний Микола Козюберда) реалізує проект під назвою «Моніторинг дискримінації окремих категорій працівників — шахтарів — у соціально-економічній практиці Луганської області». Микола Кузьмович підкреслив, що це страшне слово трактують у їхньому проекті винятково з точки зору статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Відносно дискримінації у сфері праці». Тобто під «дискримінацією» мають на увазі «будь-яке незаконне обмеження (виключення або надання переваги) працівникам за соціально-трудовими ознаками у сфері трудових відносин». Зокрема тоді, коли адміністрації шахт або органи влади свідомо і в масовому порядку не застосовують норми чинного законодавства.

Свідомість

      За часів прем'єрствування Пустовойтенка в Генеральній тарифній угоді на 1999—2000 роки в пункті 2.1.4. містилося таке формулювання: «Визначати в галузевих (регіональних) угодах мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також умови зростання фондів оплати праці». Ця норма діяла і 2001 році, коли Кабміном керував Ющенко. Угода на 2002—2003 роки, на думку Конфедерації вільних профспілок Луганської області, цю позицію дещо послабила (п.2.2): «Визначати ставки (оклади) працівників загальних (наскрізних) професій і посад у галузевих угодах. При цьому мінімальні розміри ставок (окладів) встановлюються на рівні, не нижчому від законодавчо встановленого розміру мінімальної зарплати на відповідний рік». Після того як уряд очолив нинішній «єдиний» кандидат, а голова Федерації профспілок Стоян перебіг до «більшості», в Генеральній угоді на 2004—2005 роки не було вже й такої норми. Усе віддано на відкуп міністру палива та енергетики Сергію Тулубу і голові ЦК профспілки працівників вугільної промисловості Віктору Турманову. Як вони домовляться...

      Незалежні профспілки надіслали запит у Міністерство праці, і звідти прийшло роз'яснення: «Це означає, що, згідно із законодавством, за наявності деяких фінансових труднощів на підприємствах вугільної галузі мінімальна тарифна ставка оплати працівника, який виконує роботу, що не потребує кваліфікації, обов'язково має бути встановлена у розмірі, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, не пізніше як з 1 липня 2002 року — більше 140 грн. на місяць; не пізніше як з 1 січня 2003 року — більше 165 грн. на місяць, не пізніше як з 1 липня 2003 року — більше 185 грн. на місяць». Відповідь надійшла ще до 1 грудня 2003-го, коли уряд Януковича востаннє «підняв» мінімум зарплати до 205 гривень. Замість 237, передбачених Законом про бюджет-2003. Тут явно проглядається стратегія передвиборчої кампанії «єдиного» кандидата: робити все, щоб зарплата якомога довше трималася на жебрацькому (і нижче) рівні. Тоді й старі борги легше буде гасити, й нові можна не визнавати. Принаймні «приручені» профспілки підтвердять непричетність Прем'єра до порушення закону... його ж підлеглими. От тільки Конституція (не кажучи вже про міжнародні угоди, до яких приєдналася Україна) не передбачає можливості для жодного громадянина України порушувати законодавчі норми.

      Дехто може заперечити: на шахтах середня зарплата набагато вища за мінімальну, та й по мінімуму тут ніхто не отримує. Яка різниця, що лежить в основі розрахунків — 100 чи 205 гривень, якщо в підсумку працівникам «накручують» до 500, 700, а по деяких професіях і до 1200 гривень на місяць? Різниця суттєва, навіть якщо забути про конкретні положення закону. Одна річ, коли працівник заробляє гроші у повній відповідності до закону, і зовсім інша, якщо це відбувається винятково з милості начальства. В одному випадку це — вільний найманий працівник, в іншому — практично кріпак. На відміну від першого, другого легко змусити виконувати будь-які роботи під загрозою позбавлення «накруток». У тому числі змусити порушувати норми правил безпеки. А звідки б, ви думали, беруться ЧП на шахтах «Краснолиманська», імені Засядька та Баракових? Тут, власне, людей і примушувати не доводиться, достатньо поставити перед альтернативою: 1200 (а на «Краснолиманській», напевно, й удвічі більше) — або голий тариф. Із розрахунку 118 гривень мінімуму. Замість 237 за законом. Відчуйте різницю.

      А у начальства є ще й інші «важелі». Наприклад, так званий коефіцієнт трудової участі (КТУ) працівника. За законом, бригада має визначати, ставити людині КТУ в розмірі 0,8 чи 1,3 — зрештою, їй видніше, хто і як спрацював. Але на практиці цей коефіцієнт став батогом у руках директорів. Судячи з численних прикладів, які навела заступниця керівника Конфедерації Тетяна Кисла, вони цим «стимулом» користуються доволі активно. Хоча й не завжди досягають поставленої мети. А іноді репресії проти «правдолюбців» рикошетом б'ють по всій Україні. Як стверджують профспілкові лідери, Луганщина і в цьому зробила чималий внесок.

      Європейський Союз прискіпливо дивиться не тільки на наші вибори чи навіть на сваволю чиновництва у сфері приватного бізнесу (чому досі Україні й не надано статусу держави з ринковою економікою). ЄС цікавить і дотримання прав громадян на профспілкову діяльність. Очевидно, стоянівська ФПУ за європейськими мірками взагалі не вважається профспілковим об'єднанням. Принаймні до Міжнародної конфедерації вільних профспілок (МКВП) прийнято лише Конфедерацію вільних профспілок України (КВПУ) на чолі з Михайлом Волинцем. Українським профспілковим лідерам є що розповісти колегам, однак нічого позитивного для рідного уряду їхня інформація не містить. Леонід Кучма якось по-дитячому ображається на українців, коли вони скаржаться на своє собаче життя в європейські та світові інституції. Однак жодного випадку, коли б він став на бік тих самих вільних профспілок і висловився проти «роботодавців», новітньою історією не зафіксовано. Коли питають у Європі про стан наших справ, не брехати ж, що все чудово...

      Так от, у представництво України при ЄС надійшов лист директора Європейської Комісії пана Фалкенберга з посиланням на доповідну записку МКВП, у якій детально викладено погляди цієї поважної організації щодо того, як ставиться до профспілкового руху наша влада. Звичайно, остання могла б і не звертати уваги на цей папірець, якби не одна сумна обставина: Україна веде переговори про надання їй преференцій у торгівлі з Європою. У разі невдалого їх завершення — саме через проблеми вільних профспілок — українські експортери втрачатимуть загалом близько мільярда доларів щорічно. Слід зазначити, цей аргумент на владу таки подіяв, що засвідчило бурхливе листування Мінекономіки та відомства Азарова. Щоправда, йдеться не про припинення терору проти надміру активних профлідерів на місцях, а про спробу домовитися на рівні загальноукраїнської верхівки профспілок.

      Можна припустити, що президентські перегони, які почалися, — не найкраща пора для перемовин. Та й навіть якщо вдасться викрутити руки керівництву КВПУ (Олександру Стояну вже все, що треба, викрутили, але навряд чи він зацікавить Європу), Конфедерація — далеко не єдине джерело інформації. Розглядати ж варіант, коли режим Кучми раптом набуде ознак цивілізованості, — це не до журналістів. Фантастика — не наш профіль.