Сергій Климентьєв: Немає чемпіонату — немає збірної

«Нічна ліга — порятунок українського хокею»

— Сергію, завершивши кар’єру гравця, ви відпочиваєте від хокею чи слідкуєте за його життєдіяльністю?

— Я, як член ФХУ, нещодавно був на її виконкомі і знаю, що в Україні на той момент було лише дві команди, які мали стабільне фінансування й вели повноцінну підготовку до чемпіонату країни. А наскільки мені відомо, аби збірна могла грати на чемпіонатах світу, в країні, яку вона представляє, має бути свій внутрішній чемпіонат, де змагаються принаймні шість колективів.

— Певно, тому ФХУ і планує повернути під свій контроль національну першість та залучити до неї напіваматорські клуби на кшталт київських «Генералів» із Нічної хокейної ліги?

— Наразі це єдиний вихід. Бо якщо не буде чемпіонату, національна збірна не зможе виступати на першості світу. За непідтвердженою інформацією, розглядався варіант звернення до Міжнародної федерації хокею з проханням дозволити Україні проводити національний чемпіонат в урізаному форматі за участю чотирьох команд. У будь–якому випадку, для наповнення чемпіонату потрібно приймати команди з Нічної ліги.

— А ви після завершення професіональної кар’єри не плануєте грати в Нічній лізі?

— Поки що я лікуюся, оскільки за роки виступів на найвищому рівні заробив собі проблеми зі спиною та попереком. Тепер доводиться поправляти здоров’я, проходити реабілітацію.

— Після багатьох років великого хокею, можете сказати чи вартий спорт високих досягнень того, аби заради нього жертвувати своїм здоров’ям?

— Висловлю двозначну думку. Мені б не хотілося віддавати своїх дітей у професіональний спорт. Цьому б я точно не сприяв. Однак коли діти починають чимось займатися, вони входять в азарт, і потім відірвати їх від улюбленого захоплення дуже складно. Тож якщо діти захочуть пов’язати своє життя зі спортом, перешкоджати їм не буду, але обов’язково дам настанови.

«Без грошей нічого не можна зробити в спорті»

— Швидкий занепад ПХЛ — це урок на майбутнє чи невідворотна реальність кожного такого хокейного проекту в Україні?

— Якщо говорити про майбутнє, то все напряму залежатиме від людей, які фінансуватимуть цей процес, оскільки без грошей нічого не можна зробити в спорті.

Що ж до ситуації з «Беркутом», яка сталася в минулому сезоні, — це ганьба для всього українського хокею. Усі мої російські друзі сміються й кажуть, що так справи не робляться. Команду, яка виграла регулярний чемпіонат, не пустили в «плей–оф»… Одним словом, безлад.

— Як хокеїсти «Беркута» пережили ту історію, коли в них, можна сказати, відібрали чемпіонство?

— Хочеться зазначити, що ми й досі не отримали заробітну плату за останні чотири місяці. Власник клубу Давид Жванія особисто мені обіцяв до кінця літа погасити заборгованість. Але й досі це питання не вирішене, й ніяких важелів для цього немає.

— Колишній гендиректор ПХЛ Анатолій Загородній пропонував хокеїстам для захисту своїх інтересів створити в Україні незалежну хокейну профспілку.

— Я не називатиму причину, але в нашій країні зробити це нереально.

— Завершувати кар’єру приємніше на мажорній ноті. Не було бажання провести прощальний матч?

— Якби в Україні хокей нормально розвивався, можна було організувати таку зустріч. Але з такою плачевною ситуацією, що нині склалася в нашому хокейному господарстві, я навіть про це й не думав.

— Ви вже визначилися зі своїм новим родом діяльності?

— Поки що я розглядаю різноманітні варіанти. Хотілося б залишитися в хокеї, але ситуація цьому не сприяє.

— Але якщо обирати між тренерською та бізнесовою нивами, до чого лежить серце?

— В інституті я закінчив менеджерський факультет. Та й за внутрішнім складом, думаю, організаторської жилки в мене більше.

Колекція светрів — для спортбару

— Зазвичай упродовж кар’єри спортсмени–ігровики колекціонують футболки, фуфайки. Напевно, ви не виняток?

— Так, справді, їх у мене багато, але наразі знайти їм якесь застосування не вдалося.

— Можливо, створите виставку або віддасте в музей?

— Є в мене давня ідея щодо спортивного бару.

— Цікаво. Як вважаєте, матчі яких чемпіонатів у вашому закладі будуть користуватися популярністю?

— Звичайно, КХЛ, адже Національну хокейну лігу вночі ніхто дивитися не буде.

— А які ваші особисті вподобання в КХЛ?

— Стежу за «Донбасом», Казанню та магнітогорським «Металургом» (за дві останні команди я виступав). Також буду вболівати й за московське «Динамо», де грає Костянтин Касянчук та трудиться менеджер Олег Купріянов, із яким я працював у «Магнітці» чотири роки.

— На що в нинішньому сезоні може претендувати «Донбас»? Їх знову очікуватиме боротьба за восьме місце в конференції?

— Хотілося, щоб вони піднялися вище. У будь–якому разі, для команди важливо пробитися до «плей–оф», а там, якщо вдасться подолати перший раунд, можна і з восьмого місця стати чемпіоном.

«Росіяни в збірній України? Іншого вибору просто немає»

— Нещодавно збірну України очолив російський тренер Андрій Назаров. Його легіонерський статус — це плюс чи мінус для нашої команди?

— Головне, щоб тренер був хороший, а місцевий він або легіонер — не має значення. Важливо, щоб усередині колективу він створив комфортну атмосферу та зміг виконати поставлені перед ним завдання.

— Для вболівальників хороший тренер той, хто забезпечує результат. А як гравцям бачиться «хороший тренер»?

— Звичайно, він має бути класним стратегом і тактиком, володіти навичками психолога, аби змусити кожного гравця битися на льоду, а не грати як–небудь. Має бути «своїм» і суворим водночас.

— Робота кого із представників тренерського цеху вам імпонувала найбільше?

— Я б виділив Зінетуллу Білялетдінова — у його діяльності все було вибудовано чітко, по системі.

— Прихід нового наставника до керма нашої збірної ознаменувався хвилею натуралізації росіян для потреб хокейної України. Що скажете стосовно цього?

— В Україні немає великого вибору хокеїстів, клас яких відповідав би рівню збірної. Тим, на кому раніше трималася команда, вже далеко за 30, а молодих можна перелічити на пальцях однієї руки. Якщо ми хочемо вже зараз грати в елітному дивізіоні, іншого вибору немає.

— Припустимо, Україна проб’ється до вищого дивізіону, де їй випаде протистояти російській збірній. Чи не виникне у натуралізованих росіян конфлікту інтересів?

— Гравці, які погоджуються приймати українське громадянство, знають точно, що за збірну Росії вони вже не гратимуть. Адже там неймовірно висока конкуренція, й за першу команду виступають лише зірки. А висококласних виконавців у наших північних сусідів дуже багато. Зрозуміло, що вони всі хочуть грати за збірну Росії, але якщо їм туди дорога закрита... Подивіться, на збірні Італії, Франції — там багато канадців виступає, у яких була мрія зіграти за збірну своєї батьківщини.

Щодо наших «легіонерів», то, окрім можливості зіграти на світовій першості, вони матимуть ще й матеріальні вигоди. Відтак, думаю, прагнутимуть віддячити своїм «батькам». Водночас буде їм що доводити й російському хокейному керівництву, яке не звернуло на них увагу.

«Потрібно, щоб Президент ходив на хокей»

— Яким вам бачиться рішення з порятунку українського хокейного чемпіонату?

— Усе повністю залежить від фінансування. Не буде грошей — не буде команд і чемпіонату. У Росії що зробили: поставили президента на ковзани, створили для бізнесменів пільги, прийнявши потрібні закони. Як результат, вони почали вкладати гроші в спорт. У нас, на жаль, такого немає.

— Що ж, тоді потрібно зробити так, щоб наш Президент ходив не тільки на футбол, а й на хокей.

— Згоден. Власне, за часів СРСР футбол і хокей були в нашій країні двома найпопулярнішими видами спорту. Проте зараз в авангарді лише футбол. Хоча й там, здається, останнім часом не все гаразд.

— Представники багатьох видів спорту відверто недолюблюють футбол через непомірно високу й необґрунтовану увагу держави до нього. А як ви ставитеся до футболу?

— Я дуже люблю футбол, намагаюся дивитися хороші ігри. Думаю, якби пішов не в хокей, то точно займався б футболом.

— Яка ваша улюблена футбольна команда?

— Звичайно, київське «Динамо».

— Що скажете про його останні результати?

— Прикро, але що вдієш... Гадаю, варто дати Олегу Блохіну час. Від самого початку роботи з «Динамо» від нього чекають результату, чинять психологічний тиск. Улітку в команду взяли висококласних гравців, але потрібно, щоб вони зігралися. Наш уболівальник звик отримувати «усе й відразу», а так не буває.

— А в хокеї як довго будуються нові команди?

— Рік і довше.