ВИБРАНЕ

Коли ви народились у Полоцьку, ваше дитинство просто неможливо уявити без пошуків скарбів та стародавніх підземних ходів. Один літературознавець якось слушно написав, що саме сутерени і привели мене на історичний факультет.

Та існувала ще інша причина, конкретніша.

Найкращою шукачкою скарбів тоді була наша Двіна. Привітання з минулих сторіч я отримував після кожного паводку. Так склалась моя невелика нумізматична колекція. Її окрасою стала монета Великого Князівства Литовського з портретом князя Жигмонта Августа на аверсі та древнім гербом «Погоня» на реверсі.

Звісно ж, таких учених слів я тоді ще не знав, як і нічого не чув у тогочасному п’ятому класі про саме Князівство й наш стародавній герб. Однак Жигмонтів профіль подобався мені своєю гонористою виразністю, а ще більше вражав войовничий вершник–лицар.

Кожної суботи я мав заповітні хвилини, коли розкладав колекцію на маминій швейній машинці, що правила мені за стіл для уроків. Зазвичай монети утворювали кол, із середини якого на мене позирав суворий та бородатий Великий Князь Жигмонт.

Уявіть собі мій жах і розпач, коли одного разу улюблена монета безслідно зникла...

Проливши ручаї гірких пекучих сліз, я врешті дізнався, що слово «безслідно» у цьому випадку було не зовсім точним. Бо — сам того не відаючи — я найдорожчу свою монету — з’їв...

Тепер потрібно зробити невеликий лірично–медитативний відступ.

Не скажу, що я був бешкетником і хуліганом, проте і до зразкового хлопчика мені теж було далеко. Я натхненно лазив по чужих садах. Ще більший гріх — я писав імена своїх симпатій на стінах та іржавих куполах Богоявленського собору, що стояв тоді занедбаний. Та при цьому — варто було мені гепнутися на землю не те, щоб звідкись з висоти, а зі звичайної яблуні чи вишні — неодмінно ламав собі руку й довго ходив з гіпсом. Коли ми бавилися в індіанців, я мав незмінну кличку — Брат Кістяна Рука. А оскільки я примудрявся ламати переважно праву руку — не писав контрольних і диктантів, успішно отримуючи оцінки за чверть на підстав самих лише усних відповідей.

Батько не поділяв моєї радості. Із властивою його прокурорській посаді суворістю він одного разу пообіцяв, що швидко вилікує мене. Спершу здалося, що ліки будуть традиційні — його широка шкіряна портупея. Однак я помилився. Замість портупеї тато почав частувати мене після вечері якимсь несмачним порошком.

Так минув тиждень, а в суботу було зроблено те сумне відкриття на маминій машинці.

Як стало відомо, знаний полоцький лікар повідомив татові, що у його сина ламкі кості, бо у юному організмі не вистачає міді. Тато зазирнув у мою колекцію і взяв напилка. Він міг зробити мені ліки з мідних російських копійок Петра І, однак вибрав монету Великого Князівства, де міді було значно менше.

Вибір виявився бездоганним: більше я нічого собі не ламав. Думаю, що, крім таблиці Менделєєва, мені допоміг ще й Жигмонт Август — не лише здібний політик, а й переможець лицарських турнірів і талановитий коханець. А ще більше кісточкам, видно, пособила з’їдена разом із монетою «Погоня». У кожному разі історія, а може й сама Історія увійшла в мої кров і плоть, наперед визначивши і вступ на університетський істфак, і всю подальшу долю.

Що маємо у результаті? Аби стати білоруським письменником, треба з’їсти монету з Жигмонтом Августом і «Погонею». При бажанні ви знайдете її зображення на обкладинці моєї книги «Слони Ганнібала».

Але є один нюанс: монету потрібно знайти після паводку на березі Двіни побіля Софійського собору в Полоцьку.