Богдан, Ганна, Ольга та сила родини

21.08.2013
Богдан, Ганна, Ольга та сила родини

Богданові Бондаренку повторити рекорд чемпіонатів світу допоміг батько. (Рейтер.)

Кожна з трьох медалей, виграних українськими легкоатлетами на московському чемпіонаті світу, має особливий підтекст сімейного характеру. Сходячи на планетарний п’єдестал, наші медалісти обов’язково згадували заслуги когось із близьких, хто посприяв підкоренню ними спортивної вершини.

Чемпіонка світу 2013 року з багатоборства Ганна Мельниченко, яка підхопила переможні традиції Наталі Добринської (олімпійської чемпіонки–2008), заявила, що 50 відсотків успіху — це заслуга її коханого Олексія Касьянова, лідера української чоловічої збірної з багатоборства. «Він так мене підтримував увесь цей час! Він постійно повторював, що на мене нічого не тисне, все в моїх руках. Я нічого не втрачаю, а лише можу здобути. А кохатиме він мене в будь–якому випадку, незалежно від результату», — зізналася Ганна.

Нагадаємо, що сам Олексій, виступаючи в Москві з незалікованою травмою, не зміг завершити змагання. Найближчим часом його очікує операція на проблемній ступні.

Цікаво, що в боротьбі за нагороди світової першості в Москві парі Мельниченко/Касьянов протистояв також сімейний тандем багатоборців: канадійку Бріанне Тісен–Ітон, яка в підсумку виграла «срібло», підтримував чемпіон світу–2013, американець Ештон Ітон.

Не забула Ганна Мельниченко подякувати й своєму особистому наставнику Дмитру Льопі. Він у короткий термін зумів «поставити» їй проблемні види — метання списа та стрибки в довжину. Не менш суттєвий фактор, який допоміг Ганні витиснути з себе максимум, — це відсутність «медального» пресингу з боку керівників української спортивної делегації. «Я вдячна нашому держтренеру Михайлу Медведю, що не тиснув на мене. Він знав, що навколо мене є люди, які підтримують і допомагають», — зауважила Ганна.

У свою чергу головна цьогорічна сенсація у світі легкої атлетики — стрибун у висоту Богдан Бондаренко — в інтерв’ю «УМ» розповів: неймовірний прогрес, який дозволив молодому атлетові впритул наблизитися до планетарного рекорду Хав’єра Сотомайора, є результатом продуманої і дбайливої роботи його тата Віктора Бондаренка. Після виграшу світового «золота» в «Лужниках» батько–тренер став першим, із ким розділив радість перемоги син. До слова, Бондаренка–молодшого третій місяць поспіль називають кращим атлетом Європи.

А стрибунка в довжину Ольга Саладуха натхненницею своєї чергової медалі назвала свою чотирирічну доньку Діану. Починаючи з 2010 року донеччанка не залишається без нагород головних стартів сезону. Щоправда, цього разу в Москві 30–річна стрибунка не змогла захистити чемпіонський титул, здобутий у Тегу–2011, а обмежилася «бронзою».

Зрештою, завдяки ось таким «сімейним підрядам» українська легкоатлетична збірна посіла на ЧС–2013 восьме командне місце й заслужила схвальну оцінку керівництва. «Хоча глибинний аналіз результатів наших спортсменів у Москві — попереду, можна сказати, що виступили вони успішно», — сказав у коментарі «УМ» держтренер із легкої атлетики Михайло Медвідь.

Водночас фахівець зауважив, що не всім збірникам вдалося виконати навіть завдання–мінімум — повторити персональні рекорди. «Якщо в запланованих стрибкових дисциплінах узяли все, на що розраховували, то в бігових видах на витривалість стався провал. Немає чим похвалитися й у чоловічих стрибках у довжину та з жердиною», — розповів державний тренер.

В окремій графі незапланованих форс–мажорів стоїть невдача наших жінок в естафеті 4х100 м, які не пробилися до фіналу, хоча за своїм потенціалом могли претендувати на медаль. Михайло Медвідь каже, що проблема з передачею палички на останній зміні стала результатом ризику, на який пішов тренерський штаб, намагаючись зробити квартет ще швидшим. Нагадаємо, що саме таким складом, який вийшов на доріжку «Лужників», наша естафета востаннє бігла ще в 2010 році.

«Цього разу був доволі жорсткий регламент у плані відбору до фіналу. У нашому кваліфікаційному забігу було одразу чотири команди, які претендували на дві прямі путівки до головного забігу. Нам хотілося напряму пробитися до фіналу, тому ризикнули й замість стабільності зробили ставку на швидкість. Не вгадали», — пояснив наставник.