Хліб, до хліба і — свобода дій

14.08.2013
Хліб, до хліба і — свобода дій

Полуниця від Самофалова.

«Це унікальна людина, — переконана координатор коаліції підприємців області Світлана Іченська. — Він із друзями починав iз маленького автобуса, в якому вони й жили, взявшись за нову власну справу. Встановили там ліжка, газову плитку і — по полях... Сьогодні у них — елітні сорти, розводять саджанці, побудовані офіс, склад... Ми були разом на з’їзді, то Дмитро — весь на телефоні, весь у дії».

Власна справа — справа нелегка

Його день починається рано. У сезон — о п’ятій — о пів на шосту. Відповідно до наміченої роботи дають наряди — і вперед. Наступний трудовий день можуть планувати об одинадцятій чи о пів на дванадцяту ночі. А підйом — знову о п’ятій. Така вона — праця на землі. Але саме таку він вибрав.

Батьки хотіли, аби Дмитро продовжував батьківську справу, тому на агрономію до Сумського сільськогосподарського університету вступав свiдомо. А от після звернув трішки «вбік» — подався в науку. Першою роботою стала посада молодшого наукового співробітника на Сумській дослідній станції садівництва. У 2007–му почав навчатися в аспірантурі Інституту садівництва Національної академії аграрних наук. А ще через два роки зародилася ідея організувати власну справу. Товариші ще зі студентства, потім — колеги по роботі Микола Цвільов і Віталій Осадчий — стали партнерами по бізнесу.

«Я, мій рідний дядько і хлопці на позичені 28 тис. гривень заклали ділянку полуниці 0,46 гектара у селі Хмелів Роменського району, — розповідає Дмитро Самофалов. — Це була орендована земля фермерського господарства, керівником якого є мій батько. Я зареєструвався як підприємець. Нині ми активно беремо кредити в банках, формуємо матеріальну базу. З насаджень маємо виробничу полуницю, малину, смородину, ожину».

Сьогодні у підприємстві «Ромен фрут» збирають ягоди, роблять профілактичні обробки насаджень, борються з бур’янами та рослинними залишками — йде буденна робота. Та цьогорічним урожаєм Дмитро незадоволений. Минулого року посадили полуницю пізно, вона цьогоріч іще не вродила. Цінова політика теж не склалася на краще. Люди зрозуміли, що з полуниці добрий заробіток, тому багато хто зайнявся нею. Пропозиція на ринку була, відповідно, ціна знижувалася. Та найдошкульніше вдарила природа. Що холодно було, а що напали шкідники, хвороби. І полуницю вразили, й смородину. «Та ще такі, про які раніше й не згадували, — каже Дмитро. — Довелося шукати препарати».

В Україні препарати теж частково є, але тут здебільшого працюють з аналогами. Вони хоч і дешевші, та не завжди якісніші. Тому «Ромен фрут» звертається до Європи. Їй Дмитро довіряє більше. «Іноді запитують, чому віддаю перевагу Євросоюзу, а не, скажімо, Росії. А в мене відповідь проста: треба раз побачити, як там і як там. Причому в Росії дивитися не Москву чи Пітер, а звичайну сільську глибинку. І все буде зрозумілим. У Євросоюзі держава, якщо якийсь шкідник у країні пішов, дзвонить у всі дзвони. А в нас — як хто виживе».

Від нас до Німеччини — далеко...

На стажування в Німеччину за міжнародною програмою підготовки управлінських кадрів для підприємництва Дмитро Самофалов потрапив завдяки обласній коаліції підприємців. Знайомство з тамтешніми підприємствами, зустрічі та спілкування відкрили інший світ існування аграрного виробництва.

«Там держава не лише підтримує сільгоспвиробника фінансово, а й надає рекомендації щодо необхідного виду сільгосппродукції, її кількості, якості та екологічної безпеки. Так, наприклад, на одному з полів федеральної землі Баварія ми побачили ріпак на сидерат, який давно вже переріс і зацвів. Як агроном за освітою, я запитав, чому не заробили в ґрунт? Мені відповіли, що дозвіл на цей агрозахід буде наданий лише за тиждень, інакше можна завдати шкоди екосистемі місцевості... Для себе я зрозумів, що ЄС — не лише фінансова допомога, а й жорсткі правила. При цьому поголів’я худоби постійно знижується, а надої і кількість м’яса збільшуються; врожаї сільськогосподарських культур зростають, а площі зменшуються. Все — за рахунок інтенсифікації».

До того ж там держава робить ставку на малий i середній бізнес. Що й зрозуміло: він більш гнучкий. Тому, наприклад, можна побачити звичайну садибу, де виробляють соки. В окремому приміщенні, звісно, спеціально прилаштованому, обкладеному кахлями, стоїть обладнання за два мільйони євро — так удома виготовляють якісний сік.

Можна побувати на фермі, яку опалюють... молоком. Адже його температура — 37 градусів, отож, проходячи трубами, воно зігріває приміщення, тим часом охолоджуючись. До речі, на тій фермі з коровами спілкуються лише машини. І дійка там не за розкладом доярки, а за бажанням тварини. Робот сканує: о, вона готова до доїння — і видоює молоко. Не багато не мало, за рік виходить понад 13 тис. літрів... Так само роботизовано переробку вирощених овочів та фруктів. А теплиці?!.

Особливу увагу Дмитро звернув на питання енергетики. «Велика кількість будинків приватного сектору, тепличні господарства, тваринницькі комплекси мають встановлені на дахах сонячні батареї і колектори. Це, як мені пояснили, бізнес, адже «зелена енергія», яку віддаєш у мережу, коштує вдвічі бiльше. Сьогодні така електроенергія в Німеччині посіла чільне місце і становить майже 20 відсотків. Мене це дуже цікавить як підприємця. Маю на меті також докладніше ознайомитися з устаткуванням із виробництва біогазу. Це ж не лише утилізація органічних відходів, а й дешева екологічно чиста тепло– і електроенергія».

Перевіряючі полуницю люблять...

Чи ж може український підприємець перенести отримані знання на власну практику? Відповідь знаємо самі.

«Найбільшою проблемою в Україні для підприємця, на мій погляд, є недолугість українського законодавства, — ділиться Дмитро. — Земельні, майнові питання, які часто виникають у сільському господарстві, вирішити, не пройшовши бюрократичної системи, неможливо. Службовці тільки розводять руками або переводять стрілки одне на одного. І хоч ми всіма силами намагаємося вирішувати питання законно, та навалу контролюючих органів не зупинити. Особливо (посміхається.— Авт.) під час урожаю полуниці».

Що ж, полуницю любить кожен. І не лише полуницю. У господарстві пригадують анекдотичний випадок, який, утім, не дуже веселить підприємців. Задумала команда Самофалова зробити систему поливу. Прийшов пожежник і сказав: «Будуєте? А де гідрант на випадок пожежі?». Та будується ж поливальна мережа, — пояснювали йому. Але ж будується! — стояв на своєму контролер, значить, має бути гідрант...

Ще одна проблема, актуальна для багатьох галузей України, — кадровий голод. Тож і роменські садівники нестачу місцевих працівників вимушені компенсувати за рахунок інших регіонів України. Цього сезону дали роботу близько 70 особам. Були й місцеві — роменці, конотопці, лебединці, але поруч — рівненці, закарпатці. Тобто є проблема безробіття і є проблема нестачі робочої сили. Парадокс. Та чи не слід шукати пояснень цьому в тому ж законодавстві?

«Також відзначаю як наслідок недосконалого законодавства проблему кредитування села, — продовжує болючу тему Дмитро Самофалов. — Усі розуміють, що сільське господарство — це досить ризикова галузь, без страхування не обійтися, і тут, як у цивілізованих європейських країнах, має втрутитися держава. У країнах ЄС на кожен гектар дотація становить від 250 до 800 євро, вона може виступати для банку як гарантія плато­спроможності фермера. На додаток держава захищає сільгоспвиробників — компенсує банківські відсотки. Хоча вони й так становлять від 2,5 до 4,5 відсотка. Тому для фермера ФРН, наприклад, узяти кредит під 1,5—2,5 відсотка — норма життя. А в нас відсоток — від 18 до 25. Восени минулого року брав і під 28. Звідси й висока собівартість нашої продукції, і «дика» ринкова економіка, коли не знаєш, ані скільки виростиш продукції, ані ціни й обсягів її реалізації».

Що треба для щастя?

Дмитро зачіпає й українську ментальність. Чому, наприклад, у тій же Німеччині три–чотири фермери можуть спільно купити техніку й спільно користуватися нею, а в нас подібні випадки закінчуються переважно «розбірками» між партнерами?

Тож він, кому випало бути директором, надзвичайно цінує те, що в них є команда. Кожен курирує свій напрям, відповідає за нього, і кожен знає, що можна довіряти іншому.

Думають про перспективу. Невигідним стало вирощувати яблука? Шукатимуть альтернативу. І тут, звичайно, на допомогу приходить ота наукова база, яка колись здавалася трішки відхиленням від «магістрального напряму».

На запитання, що підприємцю потрібно сьогодні для щастя, Дмитро відповідає не як бізнесмен, а просто як молодий чоловік: «Щоб біля мене були близькі люди — здорові, щасливі і в достатку. Розумієте, всіх грошей заробити не можна. Мало їх — погано, багато — теж проблеми. А треба, щоб був хліб і до хліба. І свобода приймати рішення й діяти на користь собі й людям».

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>