Опинитися у позаминулому столітті, загубитися у вихорі яскравих, розшитих бісером суконь та розмаїтті капелюшків, відчути себе героїнею улюбленого роману та просто поринути у світ дамської світської моди — все це можливо під час прогулянки виставкою «Музей історії моди» Марини Іванової.

Відшуміла–відгомоніла чергова церемонія вручень нагород літературного конкурсу «Коронація слова». Червоною доріжкою виставкового комплексу в парку Пушкіна пройшлися найвідоміші українські письменники, позуючи фотографам на тлі логотипу рейтингу, щоб лишити згадку нащадкам у родинному фотоальбомі чи одразу ж виставити фото у соцмережах — і я там був. Разом з ними було і чимало новачків у літературному колі, які вперше наважилися надіслати на конкурс свої роботи і несподівано для себе отримали запрошення на церемонію, а пізніше — і дипломи лауреатів та омріяні статуетки чи спецвідзнаки. Можливо, за деякий час і їхні імена засяють яскравими зірками на нашому літературному небосхилі — свого часу саме «Коронація» відкрила широкому загалу імена Ірен Роздобудько, Марини Гримич, Володимира Лиса, Лариси Денисенко, Міли Іванцової та ще кількох десятків відомих нині письменників.

«Я не з тих артистів, що ховаються від публіки. Запитуйте, що забажаєте. Я люблю зустрічі з глядачами перетворювати на діалоги», — саме так розпочинала свої творчі вечори у Коктебелі народна артистка Росії Людмила Іванова. Останні два роки вона на свою кримську дачу в Нанікове (за п’ять кілометрів від курортного селища) не навідувалась. Акторка пережила низку трагедій: поховала молодшого сина, потім — чоловіка, сама кілька місяців провела в лікарні, зараз пересувається в інвалідному візку... І все ж з нагоди 80–річного ювілею я наважилася зателефонувати у московську квартиру акторки.