На маргінесах шукає опори самопроголошене «керівництво» Спілки письменників

27.07.2004

      Ніде правди діти: від візиту на Вінниччину Наталі Околітенко — ключової фігури у спробі розколоти Національну спілку письменників України — та від її зустрічі з тутешньою творчою інтелігенцією і наступної прес-конференції чогось особливого я не очікував. Та все ж вона виявилась доволі симптоматичною і дала відповідь на кілька важливих питань. Адже одна справа — оголошувати себе новим керівництвом НСПУ на рівні центрального органу і навіть заручатися рішеннями судів нижчих інстанцій, і зовсім інша — здобути підтримку в регіональних осередках, із яких, власне, Спілка й складається. Тим паче що для особистих симпатій та антипатій рядових спілчан постанова судді — не указ.

      Уже організаційні моменти розставили кілька промовистих акцентів. По-перше, запланований «головою НСПУ» Околітенко вояж по Україні (Вінниця була тільки першим пунктом) ну просто «дивовижно» збігся з початком президентських перегонів, хоча логічно було сподіватись на такі поїздки минулих осені та зими, в пору ескалації конфлікту. Та й гострокритичний виступ Наталя Іванівна спрямувала перш за все проти Володимира Яворівського, обраного головою на черговому з'їзді НСПУ два з половиною роки тому і одностайно підтриманого 28 лютого цього року, а також проти близькості політичних пріоритетів керівництва Спілки і блоку «Наша Україна». Пані Наталя договорилась до того, що побачила в цьому ознаки «тоталітаризму». А тому, на думку Околітенко, письменницька організація повинна бути поза політикою, обмежившись книговиданням, книгорозповсюдженням та соціальним захистом літераторів. Як тут не згадати загалом справедливий марксистсько-ленінський постулат, що проповідь аполітичності, по суті, є політичною підтримкою чинної влади?

      По-друге, творчу інтелігенцію, що зібралася на зустріч, представляли переважно завідувачі районних відділів культури, керівники кількох профільно близьких обласних управлінь із заступниками, група самодіяльних літераторів та чотири письменники-«гекачепісти» (так вони самі себе ідентифікували), котрі від початку «революції» були в команді Околітенко. Із решти двадцяти дев'яти сьогоднішніх членів обласної спілчанської організації (орієнтованої, до речі, на підтримку Яворівського) прийшли... двоє. Та й то — за місцем роботи вони отримали відповідні редакційні завдання щодо висвітлення візиту. Не одержав запрошення навіть голова організації Василь Кобець. Не з'явилися сюди і колеги з інших творчих спілок — художників, фотомитців, композиторів.

      Усе це підштовхує до простого висновку: схоже, НСПУ(О) збирається розбудовувати власну регіональну мережу, опираючись на своїх нечисленних прихильників та ігноруючи існуючі спілчанські осередки. А оскільки основні письменницькі сили країни згруповані або в Національній спілці письменників, або в набагато меншій, але творчо активнішій альтернативній Асоціації українських письменників, яка має рівний з нею юридичний статус, то поповнювати лави околітенківцям доведеться здебільшого за рахунок літературних маргінесів, різко знизивши вимоги при вступі. Про останнє на зустрічі було заявлено відкрито і висловлено готовність прийняти в Спілку тих, кого досі не пропускала приймальна комісія через низьку художню вартість творів.

      Можна вважати символічним, що затим пані Наталя взяла участь у презентації віршованої збірки місцевого третьорозрядного автора, вихід якої став фактом книговидання, але не фактом літературного процесу.