Подорож до зони відчуження починається на контрольно–пропускному пункті «Дитятки». Нас просять вийти з автобуса, перевіряють паспорти і дозволяють знову зайняти свої місця. «Дитятки» — «ворота» до зони. У Чорнобиль і Прип’ять може потрапити тільки той, хто має дозвіл.

Дороги в зоні, принаймні головні, вражають практично ідеальним асфальтом. Всі бордюри побілені. Чисті узбіччя. Де–не–де, щоправда, трапляються пластикові й скляні пляшки — цивілізація, а з нею і сміття впевнено рухаються туди, де поки ще господарює радіація. Проте дозиметр не зашкалює. За ті 27 років, що пройшли від дня катастрофи, деякі хімічні елементи розпалися. Звісно, до повного очищення Зони має пройти щонайменше три століття, однак військові, що тут працюють, розробили для відвідувачів найбезпечніший маршрут, подорожуючи яким, людина отримає дозу радіації, що дорівнює тій, яку щоразу під час польоту одержує стюардеса, переконує «УМ» кореспондент місцевої газети «Вісник Чорнобиля» Сергій Чернов. До того ж гостей зони просять дотримуватися певних правил: не вживати в їжу рослини, які тут ростуть, не пити воду з водойм, одягати максимально закриті речі. Від «Дитятків» весь транспорт має їхати зі швидкістю 40 км/год — аби не піднімати радіоактивну пилюку.