Коли 27 квітня 2012 року у самісінькому центрі Дніпропетровська ось–ось мав розпочатися мітинг опозиційних сил, пролунали ­вибухи. Один, другий, третій, четвертий... Автор цих рядків по гарячих слідах побував на місці одного з них, що стався на трамвайній зупинці «Вулиця Сєрова» — через дорогу від театру опери і балету. Машини «швидкої допомоги» під завивання сирен везли до лікарень поранених, для іншого транспорту рух по центральному проспекту Карла Маркса перекрили. Моторошно було бачити свіжі сліди крові на асфальті, а малу архітектурну форму трамвайної зупинки вибухом буквально розтрощило... Про силу вибуху свідчили сліди від численних осколків на будівлі, розташованій через дорогу від епіцентру вибуху.

Коли я вже повертався назад, рвонуло буквально за моєю спиною. Помчав назад. Ще один вибух стався на тій же трамвайній зупинці «Вулиця Сєрова», тільки у зворотному напрямку. І знову вибухівку було закладено до залізобетонної урни. На щастя, цього разу обійшлося без поранених, бо місце події вже було оточене правоохоронцями.

Усіх охопила небачена дотепер тривога. Чутки, страшніші одна за одну, переповнювали місто. Немовби таких вибухів сталося десять чи й більше... Пізніше ситуація прояснилася: вибухів було чотири. Два — на вищезгаданій трамвайній зупинці, один — на бульварі перед монтажним технікумом, ще один — на бульварі вздовж проспекту Карла Маркса. У всіх випадках вибухівку було закладено до масивних залізобетонних урн для сміття. У результаті терактів постраждало 30 осіб — вони отримали різні за ступенем тяжкості ушкодження. Одні обійшлися, як кажуть, легким переляком, а інші надовго потрапили до лікарень.