«Я образив Господа Бога і людство. Оскільки мої роботи не досягли тієї досконалості, до якої я прагнув». Це — останні слова Леонардо да Вінчі перед смертю. Вмістивши їх на стенді виставки «Геній да Вінчі», яким, власне, розпочинається експозиція, організатори проекту ніби закинули наживку відвідувачам. Мовляв, ану пройдіть далі, подивіться на винаходи і твори цього надзвичайно самокритичного скромника, який був не лише видатним художником, як переконані більшість із його нащадків, а й винахідником, філософом, анатомом, архітектором, інженером, музикантом...

Шлях у режисуру для 75–річного Михайла Рєзніковича розпочався... з парадоксу. У театр він був закоханий змалечку, ще школярем не пропускав жодної прем’єри у Львівському ТЮГу і Театрі Заньковецької, а в дитячому санаторії у Брюховичах навіть сам організував драматичний гурток. «Мене захоплювала аура театру як видовища, — згадує він свої дитячі враження. — Коли з мороку раптом виникали обриси декорації, особливо коли це була казка, звучала музика і з’являлися актори. Як це було красиво і хвилююче!». Але життя склалося так, що після школи Рєзнікович вступив на фізичний факультет Львівського університету. Провчившись там три роки, він вирішив не опиратися тому, до чого завжди прагнула душа, і розвернути вектор свого майбутнього на 180 градусів. Нині, відзначаючи 75–річний ювілей, Михайло Юрійович святкує ще одну круглу дату — півстоліття у професії, яку називає дуже залежною і жорсткою. «Режисер — це професія, яка змушує говорити лише неприємності. «Не так, не виходить, давайте знову», — повторюєш це день у день», — зізнається Рєзнікович.