Мільйони для банкіра

Складна й неоднозначна ситуація у фінансовому секторі України призводить до того, що його учасники порушують фундаментальні закони цього бізнесу — зокрема, правило «Гроші люблять тишу». Так нещодавно один iз банків — «Союз» — подав позов до суду проти видавця «Економічних відомостей». Сума позову — 1 млн. гривень, предмет суперечки — матеріал про зловживання в «Родовід–банку», що його інтернет–видання... передрукувало з газети «Дзеркало тижня». Для України це прецедент: зазвичай банки, успішність яких залежить від лояльності клієнтів, не дозволяють собі кроків на кшталт боротьби з пресою, адже такі дії суттєво погіршують репутацію самої установи.

«Родовід», нагадаємо, свого часу рятували від можливого банкрутства шляхом викупу в державну власність. Про те, що у цьому процесі не все відбувалося відповідно до чинного законодавства, свідчить хоча б той факт, що колишній тимчасовий адміністратор банку Сергій Щербина три роки провів у слідчому ізоляторі СБУ, а на початку нинішнього місяця несподівано для багатьох вийшов на волю.

Газетна стаття на цю тему, у якій згадувався банк «Союз», образив не лише колектив фінустанови, а й персонально заступника голови правління цього банку, в недалекому минулому віце–президента «Родоводу» Сергія Дядечка. Він подав ще й позов від себе — причому рівно на таку ж суму: 1 млн. гривень. Відтак, компанія «Медіа Інвест Груп» уже має розкошелитися на цілі два мільйони!

Як зазначають експерти, раніше така ситуація була практично неможливою: відповідно до законодавства, позивач, вимагаючи матеріальну компенсацію, мусив сплачувати державне мито у розмірі 15% від суми позову. Але нещодавно Верховна Рада, захищаючи всіх хороших людей від надмірно принципових журналістів, цю норму скасувала. Тож нині будь–який чиновник може сміливо доводити до банкрутства будь–яку редакцію, яка чимось йому не вгодила. Або здійснити спробу її рейдерського захоплення.

Утiм у ситуації із «Союзом» все набагато складніше. По–перше, викликає подив, чому відповідачем у позові є не автор журналістського матеріалу і його редакція, а інший ЗМІ, який тільки передрукував написане. «Дзеркало тижня» ж виступає співвідповідачем як першоджерело. Але найцікавіше, що у нашому випадку йдеться про позов саме до інтернет–видання. А діяльність їх не врегульована нормативно–правовими актами.

«Свого часу подібну — «Редакція газети «Правоє дєло» проти України» — справу розглядав Європейський суд iз прав людини й ухвалив дуже чітке й зрозуміле рішення: притягнути до відповідальності такий ЗМІ неможливо. Причому без жодних застережень, — каже юрист Роберт Хорольський. — А практика цього суду є джерелом права в Україні». «У нашій державі ніхто не скасовував авторське право, і у наших законах чітко вказано: відповідальність за зміст матеріалу несе автор», — коментує член комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації Юрій Стець. «Щоби унеможливити такі випадки надалі, треба затвердити законопроект Ігоря Мірошниченка, який забороняє накладати на ЗМІ такий обмежувальний захід, як грошові позови, — додає його колега Микола Княжицький. — У даній же ситуації ми точно будемо на боці засобу масової інформації».

Але ті ж самі експерти зазначають: ситуація із судовою системою в Україні є, м’яко кажучи, непростою. І випадок, коли банк банкрутить ЗМІ, також може стати прецедентом у державі. Але прецедентом зі знаком «мінус», який показує, що з пресою у нашій країні можна успішно боротися гривнею.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ,
Анастасія ВЕРНИЦЬКА