Костел кларисок потребує негайного ремонту.
У Львові вчергове заговорили про ремонт колишнього костелу кларисок. Саме тут нині розташований музей сакральної барокової скульптури Івана Пінзеля. І саме тут мала б експонуватися уся колекція відомого скульптора. Слід нагадати, що нещодавно твори митця їздили на виставку в Лувр. Після повернення додому, скульптури довелося залишити в головному корпусі картинної галереї на вулиці Стефаника. Адже величний храм кларисок, що розташований за кiлька крокiв від центру міста, зараз просто в плачевному стані. В міському бюджеті передбачили на ремонт три мільйони гривень, проте чи встигнуть чиновники відремонтувати приміщення музею до кінця року, наразі залишається лише припускати.
Храм розташований на вулиці Митній і стоїть зовсім поруч із проїжджою частиною. До того ж неподалік музею розміщується зупинка громадського транспорту, до якої треба пройти вузеньким тротуаром. А оскільки карниз на стіні храму осипається, працівники музею огородили і без того вузький тротуар попереджувальною стрічкою, на яку люди часто не зважають. Карниз почав сипатися після чергового снігопаду, а одна зі стін з тильної сторони вкрилася мокрою плямою.
Усередині колишній костел, навіть незважаючи на недостатню освітленість, справляє приголомшливе враження. Він величний, з дуже високими стелями. На склепіннях та стінах — розписи, зроблені Станіславом Строїнським, який також розписував костел бернардинського монастиря у Львові. Саме тут скульптури Іоанна Пінзеля виглядають найкраще. Річ у тім, що майстер створював свої роботи для барокових архітектурних просторів. Часто архітектор співпрацював зі скульптором, адже скульптура була невід’ємною частиною будівлі. Тому для робіт Пінзеля високі стелі, об’ємність, великий простір та монументальність споруди — важливі умови експонування. І хоча костел кларисок для них — нерідний, тут вони почуваються як удома. Проте частину творів, які експонувалися в Парижі, довелося «евакуювати», бо зберігати їх у теперішніх приміщеннях музею фахівці побоялись.
«Проблема збереження цієї пам’ятки архітектури почалася ще на початку XX сторіччя, — розповідає «УМ» завідувач музею Леся Банах. — Остання реставрація, яку проводили коштом міста, була ще в 1939 році. Як вона виглядала, сказати важко. Точно відомо, що було відновлено вежу над храмом та, швидше за все, проведено ремонтні роботи даху». Оце і все, відтоді реставрації чи хоча б ремонту не робили жодного разу.
З приходом радянської влади костел був закритий, як i більшість тогочасних храмів. Галереї ж він перейшов у 70–х роках, як виставковий зал.
«Ми мали проблеми з підтіканням даху вже давно, — продовжує Леся Григорівна. — Але вони були локальними й особливої шкоди не завдавали. Коли ж в 1996 році тут відкрився музей та сюди перенесли роботи Пінзеля, то миритися з тією проблемою ми вже просто не могли. Але, попри всі наші звернення, писання і говоріння, це все так і не зрушило з місця».
У 2009 році була спроба замінити дах. І ця спроба обернулася справжньою катастрофою. Майстри почали знімати старий дах і настеляти новий. Але раптом фінансування повністю припинилось. Покрівлю розібрали та так і залишили, накривши плівкою. У «роздягненому» приміщенні відтоді й дотепер музей був практично просто неба. «Затікання були дуже серйозні, текло навіть на зал, — продовжує пані Леся. — Звичайно, не на скульптури, ми б цього не допустили, але вологість у храмі ставала просто катастрофічною».
За кілька місяців до відправлення скульптур до Лувру, з червня по серпень 2012 року, частину експозиції перенесли. В музеї на Митній залишились лише ті кілька робіт Пінзеля, для яких вологість не є проблемною. Усі вони досить великі, тому французька сторона вирішила не брати їх для своєї виставки. Загалом у музеї залишились скульптури з селища Городенка Івано–Франківської області.
«Ми маємо три роботи Пінзеля з п’яти, які він створив для тамтешнього храму, — розповідає Леся Григорівна. — Ще одна фігура з Монастириська. І ще кілька поодиноких частин вівтаря, які розміщувалися на його верхівці. Усі ці роботи неймовірні й дуже показові, власне, як роботи Пінзеля. На жаль, вони дійшли до нас iз великими втратами. Скульптури високі, до трьох метрів. Свого часу вони були вкриті шаром білої фарби з вкрапленням позолоти. Проте реставраторам довелось зняти шар фарби, адже він був практично знищений. Це й не дивно, якщо згадати, що твори Пінзеля зберігалися абияк, деякі просто лежали під храмом».
Проте навіть після всіх поневірянь скульптури все одного не втратили своєї привабливості. Через те, що фарби немає, добре видно процес створення скульптури, її технічну сторону: видно, з скількох частин складається робота, як вони між собою з’єднанні, видно сліди від різця, десь навіть залишилась частина кори дерева. Цікавий факт: позаду скульптури мають порожнини. Зайву деревину з них вирізали. Робили це для того, щоб, висихаючи, дерев’яна статуя не тріснула.
Ті ж роботи, котрі вибрали для Лувру, слід було реставрувати. Більшість з них поліхромовані, тобто вкриті позолотою. Їх відвезли в центральний корпус, де створили усі необхідні умови (температура 19 градусів, вологість 60—65%). Саме там реставратори зі Львова та Києва готували фігури до паризької виставки. «Було вкладено великі кошти і витрачено багато зусиль, — пояснює Леся Банах. — Тож після повернення фігур до Львова ми не ризикнули поставити їх у музеї. Вони залишилися в головному корпусі. Річ у тім, що дерев’яні скульптури, навіть незважаючи на те, що їм багато років, здатні накопичувати вологу. Коли ж змінюється температура і вологість, фігура знову висихає і через це відшаровується її верхній автентичний шар».
«Експонування шедеврів у Луврі спонукало міську владу допомогти нам хоч чимось, — продовжує Леся Григорівна. — І найбільші діри в даху позакривали. Приходили майстри від міської ради одразу після Нового року і накрили найпроблемніші місця руберойдом. Зараз усе сухо, ніде не тече, але це все одно тимчасово».
Зі слів майстрів, дах просто в жахливому стані. Якщо дивитися на дах iз боку вулиці Личаківської, то подекуди видно, що шматки бляхи, якими був накритий дах, позагиналися в різні боки, й утворились чималі щілини.
Окремих проблем завдають костелу голуби. «Вони там уже століттями живуть, — продовжує завідувач музею. — За словами майстрів, на даху стільки їхнього посліду, що доведеться його вантажівками вивозити. В 2009 році його вже вивозили. Збирали в мішки і скидали на вантажівку. Тоді трохи почистили, але ж птахи там постійно мешкають. Працівники, які рятували дах у січні, казали, що закрили вікна, щоб голуби не мали входу. Проте там є такі шпарини, через які вони все одно потрапляють усередину. До слова, послід голубів — це «смерть» для каменю. Він його роз’їдає».
Працівники музею зневірені обіцянками чиновників і стомилися чекати, коли ж у приміщенні дійсно зроблять надійний ремонт. «Ми найбільше вболіваємо за збереження скарбів Пінзеля, — пояснює пані Банах. — Проте руйнується храм, пам’ятка XVIII сторіччя. Це один iз найстаріших храмів Львова і єдиний, який залишився без належної уваги і реставрації. Зараз навіть не йдеться про те, щоб почати рятувати фрески, які подекуди майже знищені. Є місця, де розписи вже давно втрачені, ще до функціонування тут музею. Але є місця, які руйнуються саме зараз, бо по них тече вода. Реставрація фресок — надзвичайно коштовний процес, тож зараз про це ніхто навіть не мріє. Нам би відремонтували дах та фасад».
Одразу після ремонту даху та фасаду костелу перед музейниками постане питання про ремонт музейної експозції. Зі слів пані завідувачки, треба остаточно відремонтувати електопроводку та замінити освітлення — його через протікання даху вода часто виводила з ладу. Також у планах відремонтувати стіни всередині, змінити вітрини та стенди... Усе це також коштуватиме немало, але працівники музею сподіваються, що знайдуться меценати, які допоможуть iз внутрішнім ремонтом, адже скарби Пінзеля достойні хорошого музею.
За словами голови депутатської бюджетної комісії пана Яромира Самагальського, кошти на ремонт даху місто передбачило. «Торік на ремонт даху музею Пінзеля було виділено трохи більше мільйона гривень. Розпоряджатися цими коштами було доручено управлінню капітального будівництва. Якісь роботи проводили, але проблему так і не вирішили. Після цього розпорядником зробили управління охорони історичного середовища. В бюджеті цього року на ремонт даху закладено три мільйони гривень. Звичайно, цих грошей вистачить лише на ремонт даху, на такі ж речі, як реконструкція, коштів не вистачить. Для цього потрібна підтримка держави. І, наскільки я знаю, наші колеги у Верховній Раді намагаються пролобіювати це питання. Коли ж почнеться ремонт, треба запитати в чиновників, які безпосередньо займаються виконанням».
Як заявляє депутат від Львівщини Олег Канівець, мажоритарники Львівщини на засіданні бюджетного комітету Верховної Ради «вибили» для області додаткових 12 мільйонів субвенції. З них 3,5 мільйона планують віддати саме на музей Пінзеля.
На сторінках нашої газети ми вже зустрічалися з відомим українським археологом і археозоологом, кандидатом історичних наук Олегом Журавльовим. Майже три десятиріччя своєї пошукової діяльності він присвятив давній грецькій колонії Ольвії, що неподалік мальовничого міста на Дніпровському лимані Очаків, овіяного звитяжною славою запорозьких козаків. >>
Минулого року, презентуючи у Запоріжжі книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», письменниця Оксана Забужко висловила захоплення греблею Дніпрогесу, «довжелезним» проспектом Леніна (який щойно отримав назву Соборний). І зауважила: «Дивно, що у вашому місті немає пам’ятника Шевченку...» >>
Міжнародний скандал, що потихеньку розгорається у Львові, має всі шанси перерости на повноцінне протистояння наукових еліт з українською владою. Річ у тім, що київські чиновники «рекомендували» віддати Польщі цінний архів імені Оссолінських, що зберігається в Науковій бібліотецi імені Василя Стефаника, а польська сторона натомість віддасть Україні архів Наукового товариства імені Тараса Шевченка. >>
Усі ми прагнемо пізнати навколишнiй світ, їдемо в далекі чужі країни. Але часто забуваємо, що наша земля містить у собі багато нерозгаданих таємниць. Одне з таких таємничих місць розташоване на Черкащині — у серці загадкових трипільських земель. Журналiстка «УМ» відвідала цi трипільськi території й побувала в осередку культурної спадщини тих часів — історико-культурному заповіднику «Трипільська культура». >>
Вони нагадують паралельну реальність або Харків у минулому, гонористо проігнорований сучасністю. Варто звернути з тротуару центральних вулиць трішечки вбік, одразу перед очима з’явиться він — будиночок із дерев’яною верандою, яку догори обплів столітній дикий виноград. >>
Архітектори, члени Українського національного комітету Міжнародної пам’яткоохоронної організації ICOMOS, переконані — через новобудови, які руйнують історично сформований краєвид давнього Львова, місто може бути виключеним зі Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це питання вже навіть було включено до порядку денного на минулорічній 37–й сесії Комітету Всесвітньої спадщини. >>
