Свою першу книжку мемуарів Іван Дзюба мав намір назвати «Спогади і роздуми на фінішній прямій». Проте у видавництві публіциста відмовили: ну який же це фініш? Тому урочисто презентоване в середу в Київському планетарії видання отримало назву «Не окремо взяте життя».

На його палітурці ми бачимо портрети двох Іванів на прізвище Дзюба — один ще зовсім молодий студент, який поки нічого не знає про того, другого, за плечима якого понад 80 прожитих літ, звання Героя України й академіка, титул лауреата Шевченківської премії, а ще — арешт і ув’язнення, гоніння, заборона друкуватися... І це символічно, наголошує Олена Бойко, директор видавництва «Либідь». Життя публіциста було аж ніяк не «окремим» від життя України. Проте нічого того ще не знав двадцятирічний студент Донецького педінституту, який став комсоргом вузу, а отже, ступив на першу сходику драбини, що вела у найвищі ешелони партійної влади.

«Брати Блюзу» своє двадцятиріччя і п’ятдесятиріччя лідера гурту Мирослава Левицького відзначили серією концертів у Франківську, Києві та Ужгороді (останній має відбутися наступного тижня). Для шанувальників творчості цього гурту це було справжнє свято — останні кілька років «Братів» практично не було чути в Україні. Доля розкидала їх по світах: басист Андрій Мельник нині живе і працює в Нью–Йорку, так само і гітарист Степан Кузів. Там же були і саксофоніст гурту Олег Левицький та Андрій Вінцерський, гітарист Сергій Тафтай довгий час працював у Монреалі.