Війна проти мрії

19.03.2013
Війна проти мрії

Капітан «Маркізи» Сергій Костенко та матрос Ірина Новикова.

Уявлення про те, що яхтинг — забава лише для понтовитих олігархів, розбивається вщент, щойно потрапляєш до Київського міського крейсерського яхт–клубу. Причина приїхати сюди була вагома — лист від колишнього колеги. У ньому йшлося: «Найбільший в Україні яхт–клуб із 45–річною історією хочуть знищити. Приїдеш — побачиш, як нас витискають. А якщо маєш серйозну охоту до вітрила, то цей день може бути гарним початком великої справи для тебе. Повір, вітрило — це раз і назавжди. Я ось на це «хворію» вже 33 роки й не бажаю виліковуватися».

 

Ласий берег

У пресі про земельну ділянку та проект аквапарку із великою автостоянкою й теплоелектростанцією на березі затоки Берковщина в районі Позняків написано чимало. Уперше питання розглядали на містобудівній нараді ще влітку 2007 року. Тоді архітектори зійшлися в думці, що тут, на Лівому березі Дніпра, потрібно розвивати рекреаційну, а не офісну функцію. Але насправді планується звичайний комерційний об’єкт — із тих, що, мов гриби, виростають в останні роки на набережних.

Що ж може стати на захисті Дніпрового берега? Поки що в цьому місці його захищає зелений острівець Київського крейсерського яхт–клубу, проте термін оренди землі в нього закінчується в 2014 році, і подальша доля клубу наразі не проглядається.

Але ж ніхто не скасовував і Водний кодекс. Цитуємо статті 88 і 89: «Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь–яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів».

Проте екскаватору закон не писаний — і він уже сьогодні риє землю, вгризається в берег Дніпра, гуркотить, смердить пальним. Будівництво вже почалося, уже триває, захищене високим металевим парканом. Сумно... Хоча ситуація може обернутися на протилежну.

Про закони вітрильного братства

Справді, в яхт–клубі зібралися зовсім не товстосуми. Це люди, що займаються звичайною людською працею, — інженер, викладач, журналіст, робітник, бухгалтер, архітектор, а у вільний від цієї роботи час реалізовують свою мрію. Можна, звичайно, назвати це словом «хобі», але у звичайне захоплення рідко вкладається така кількість праці та енергії, як це роблять яхтсмени. І тому це, дійсно, — реалізована мрія.

Наприклад, Сергій Костенко, капітан «Маркізи», — держ­службовець, працює в Національній академії наук. Під вітрилами Костенко вже 18 років. Яхта «Маркіза» побудована у 2000 році за проектом «Оріяна–21» (це єдиний проект, який серійно будують в Україні). На цьому порівняно легкому швертботі екіпаж ходив у Чорне море, зокрема до Севастополя, і навіть у Болгарію, до Варни.

Яхт–клуб — це ніби окремий світ. Тут усе звикли робити разом. Яхтсмени самі впорядковують територію клубу на обов’язкових недільниках, самі охороняють свій клуб (у них це називається «стояти вахту»). Є тут відповідальні за контакти вітрильної громади з місцевою владою, є свої досвідчені столяри, електрики, слюсарі, садівники, юристи й лікарі.

Яхтинг є доволі трудомістким захопленням, тож без взаємодопомоги тут ніяк. Витягнути побудовану яхту з майстерні, перевернути на руках готовий корпус судна, спустити яхту на воду чи підняти її з води, пересунути судно територією — на ці роботи сходяться всі, забувши на час про власні справи. Тут не ховають професійних секретів — вдале конструктивне рішення відразу стає спільним надбанням. Тут підтримують та виховують новачків.

У плаванні ніхто не зможе пройти повз яхту, на якій сталася якась аварія. «Аякже, його б тоді зневажали на обох берегах!» — кажуть тут. Тож лідер перегонів, уже маючи перемогу в кишені, без вагань зійде з дистанції змагань, щоб надати допомогу суперникові, який її потребує.

Спільним святом стає в яхт–клубі спуск на воду нових яхт, споруджених самостійно. До речі, будувати яхту можуть по п’ять–десять років — дається взнаки дефіцит у будівничих вільного часу, і вічний брак грошей... Проте якість будування аматорських яхт виявляється недосяжною для професійних суднобудівників. Та й хто ж дозволить у серійному виробництві так любовно підганяти кожну дощечку...

Хобі для всієї родини

Закони вітрильного братства формують своєрідні характери яхтсменів. Приміром, матросом на яхті «Маркіза» — Іриша, яка дуже вдало вправляється зі снастями. Тендітна, ніжна пані вміє і чай на камбузі приготувати, і вітрила підняти.

Вона не одна така. Яхтингом займаються цілі родини. В теплу пору року на яхті проходить практично все життя деяких родин — і старих, і малих, і навіть братів наших менших.

Сергій Пономарьов та вся його сім’я — дружина Любов й четверо синів — дружно доводять до ладу яхту «Ярославна». Кілька років тому батько придбав старе понівечене судно, а тепер уже видно край роботі — скоро відновлена «Ярославна» вийде на воду. Сергій мріє піти на ній у Францію, до могили королеви Анни Ярославни, нашої славетної землячки, чиїм іменем названо яхту.

А для поважного віку пані Надії Бородянської яхт–клуб — це місце, яке пам’ятає її близьку людину, чий прах, згідно із заповітом, був розвіяний тут, над водами затоки. Жінка дбає про клумбу на головному майданчику клубу. На суші та на палубі завжди поруч із бабусею — чорнокоса восьмирічна Іванка, наймолодша й чи не найзавзятіша яхтсменка в сімейному екіпажі Бородянських.

У центрі території яхт–клубу — маленька капличка з іконою Миколи Чудотворця, створена також руками самих яхтсменів. До стели прикріплено справжнісіньку морську ринду, як і належить куточку святого покровителя моряків і мандрівників.

Мені пощастило бачити вражаючу картину — спуск на воду маленьких яхточок із дитячими екіпажами з двох осіб кожен. Капітан і матрос. Тут діє чи не єдина нині в Україні безкоштовна дитяча вітрильна секція — десятки юнаків і дітей безплатно займаються спортом, захищені від згубного впливу вулиці. Ази вітрильної справи дітям викладає колектив тренерів під керівництвом Володимира Яменка.

Про глитаїв, яких земельне питання зіпсувало

Київський крейсерський яхт–клуб — не єдиний, кого витискають з території. Прикладів багато.

Приміром, яхт–клуб на Оболоні — Школа олімпійського резерву національної команди України з вітрильного спорту. Територія клубу належить проф­кому заводу «Карат», який нещодавно прийняв рішення про зміну цільового призначення її використання. Дирекція ШОР опротестувала це рішення в суді й виграла його, проте підприємство подало апеляцію. Судовий розгляд справи триває.

Це тільки зримий, офіційний бік справи. Неофіційний же виглядає просто брутально. Як розповідають яхтсмени, територію яхт–клубу нещодавно спробували захопити найняті профкомом рейдери в масках. Уночі збили замки на воротах, побили вахтового. Проте він встиг викликати спецпідрозділ міліції, й той поклав нападників на пісок. Тепер на території діє подвійна охорона від кожної з конфліктуючих сторін — як і в нашому клубі на Позняках.

Така сама доля спіткала яхт–клуби «Водник» та «Енергетик» на Київському морі.

Лівий берег Київського моря кілька років тому було віддано тим, хто тепер намагається відібрати територію клубів під надуманими приводами, а самі клуби — вигнати геть. Через цей територіальний конфлікт торік отримав інфаркт директор «Водника» Олександр Ходєєв, що, за словами яхтсменів, і стало причиною його смерті.

Отже, бачимо загальну тенденцію: більшість київських яхт–клубів має великі проблеми з територією. Причина відома — це зазіхання наших панів і підпанків на «золоту» столичну землю.

Громада стає на захист

Очевидно, що врятувати прибережну територію Київського міського крейсерського яхт–клубу (так само, як і інших), можна тільки всім миром. Члени територіальної громади міста Києва надіслали листа до Київради та міського голови.

Громадськість пропонує:

— перенести будівництво культурно–оздоровчого комплексу з аквапарком, торгово–офісними приміщеннями, закладами громадського харчування, паркіногом, зоною відпочинку та стоянкою човнів в інше місце;

— створити на цьому місці паркову зону із зеленими наса­дженнями, стоянками човнів та соціальними пляжами.

Хіба ж це не справедливо? Яхтсмени — люди романтичні, але вміють міцно стояти на ногах, навіть у сильний шторм. Вони вірять, що зможуть захистити частину історії спортивної України — найстарший у Києві яхт–клуб.

Олег СТРЕКАЛОВ

 

ДОВІДКА

Яхт–клуб: історія й заслуги

Київський крейсерський яхт–клуб (ККЯК) заснований 1967 року. Це громадська спортивна некомерційна організація, що фінансується винятково за рахунок членських внесків її учасників. Член Української екологічної асоціації «Зелений світ» і Антирейдерського союзу України.

Тутешні яхти будують аматори, що стало підставою для організації тут науково–технічних конференцій із яхтобудівництва. Клуб відкритий для всіх охочих, незалежно від роду діяльності, партійної приналежності й матеріального достатку.

ККЯК започаткував низку крейсерських перегонів, нових за маршрутом і тривалістю змагань. Його вітрильники були першими українськими яхтами, які вийшли за кордон у 1969–му, а члени яхт–клубу складали екіпаж першої радянської максі–яхти в найпрестижніших навколосвітніх перегонах «Уїтбред» (1989—1990).

Яхт–клуб відомий світові своїм досвідом в армоцементному яхтобудуванні. Розробка ККЯК 2004 року увійшла до «Правил класифікації та побудови малих суден» Регістру судноплавства України.

Відому шхуну «Батьківщина» в ККЯК зробили з корпусу старого чорноморського сейнера й перетнули на ній Атлантику та Тихий океан.