Неприродна ситуація навколо Будинку природи

20.07.2004

      Таких осередків природоохоронної роботи свого часу в Україні побудували кілька. Сумський будинок його господарі — обласна організація Товариства охорони природи — вважали найкращим. І неодноразово підкреслювали: це наш дім, побудований за наші кошти.

 

      Що кошти у Товариства були, — сумніватися не варто. Ану пригадайте, школярі шістдесятих-вісімдесятих, які внески ви сплачували регулярно й отримували натомість маленькі марочки? Так, саме Товариства охорони природи. Членами цієї громадської організації, яких раніше нараховувалося небагато, ставали з юних літ і практично автоматично: багато шкіл були колективними членами Товариства. Правильно це чи неправильно, можна обговорювати. Проте школярів записували не до клубу любителів мартіні, а до цілком потрібної за ідеєю організації. І роботу свою вона, краще чи гірше, проводила. І всілякі конкурси, і навчання, і конкретні заходи щодо захисту... Наскільки дієвим це було в той час, знов-таки, можна обговорювати. Але я сама як журналістка брала участь у рейдах, організованих Товариством, і пам'ятаю, як солідних керівників викликали на його ради і всовіщали, як хлопчаків. Щоправда, значною мірою так було завдяки тому, що очолювали обласні організації керівники облвиконкому. Але ж і нині ми говоримо про важливість співпраці недержавних організацій та влади. І підкреслюємо, що ці організації мають виконувати ті функції, до яких у влади не доходять руки. Отож варіант був цілком прийнятним.

      Так, Товариству не вистачало «екстріму», який знадобився у перебудовні часи. Та все ж воно існує і продовжує працювати не гірше, ніж чимало новонароджених громадських організацій сьогодення. А ще — має свій дім. Що суттєво, бо дає можливість здавати приміщення в оренду і вже за рахунок цього виживати. І тут читач, певно ж, розуміє, що все, сказане до цього, було приказкою. Казка ж тільки починається.

      Приміщення, ба, — навіть будинок, а вірніше, три його поверхи — це ласий шматочок. Та ще й практично в центрі міста. Тому можна було прогнозувати, що навколо нього зав'яжуться колізії.

      Започаткувалися вони тоді, коли обласна організація ТОП здала частину свого приміщення в оренду Обласному управлінню екології та природних ресурсів. Жили-не сварились, аж поки державна структура не перестала розраховуватися за оренду. Наросла чимала сума боргу, яка водночас нарощувала й борг ТОП — за утримання приміщення треба платити. І громадська організація, очолювана Олегом Титаренком, у минулому — керівником відділу того ж державного природоохоронного управління, подає позов до Господарського суду Сумської області — про дострокове розірвання договору оренди, примусове виселення з приміщення та стягнення з управління боргу більш як сімнадцять тисяч грн. Управління у свою чергу знаходить якісь свої документи і подає зустрічний позов, прагнучи довести, що договір оренди є недійсним, бо ТОП узагалі не є власником даного будинку.

      Тут можна було б почати цитувати всілякі документи й порівнювати докази, але все це робив суд і не один. Перший з них — господарський — визнав право власності ТОП на приміщення, розірвав договір оренди і визначив терміни виселення управління та сплати ним боргу. Рішення датоване 2 жовтня 2003 року. Утім державна структура не здається і подає позовну заяву до Харківського апеляційного господарського суду. 11 лютого нинішнього року цей суд залишає рішення Сумського господарського суду без змін.

      Виселення знов не відбувається, касаційна скарга управління екології іде до Вищого господарського суду України. І ось уже в червні Вищий суд підтверджує право власності громадської організації на приміщення, договір про оренду визнає законним, а отже, таким, що підлягає виконанню.

      Три суди сказали своє слово. У правовій державі цього цілком достатньо, аби ситуацію було з'ясована. Тут би поставити крапку й сказати, що справедливість отримала гору. Але...

      Але ж не в самій оренді та в боргах суть. Вона — у спробі довести, що приміщенням громадська організація володіє незаконно. Ось той камінь спотикання, який тривожить владних мужів. Причому, як кажуть працівники обласного ТОП, не лише в Сумах: в інших областях будинки також намагаються забрати в той чи інший спосіб. Тож водночас, коли відбувалися судові процеси, в травні готувався ще один документ на задану тему: рішення Сумської міськради про визнання Будинку природи чи, по-сучасному, Будинку екологічної освіти, об'єктом комунальної власності. Отак собі: маєте ви власність, а потім депутати захотіли і вирішили, що ця власність уже стає не вашою, а загальною. Всупереч Конституції, законам України, колишньому рішенню міськвиконкому. Всупереч Указу Президента «Про заходи з державної підтримки розвитку науково-просвітницької діяльності громадських організацій» від 16 травня 2001 року. В якому, окрім іншого, зазначено про необхідність «сприяти поверненню громадським організаціям у встановленому порядку незаконно вилученого в них майна». У Сумах повертати нічого, то спочатку таки хочуть незаконно вилучити?

      Треба віддати належне, в травні депутат Світлана Дронік наполягла на тому, аби будинок вилучили з переліку комунальних об'єктів. Але ж, як у народі кажуть, хочеться — гірше, ніж болить. І міську владу не полишає думка здійснити захоплення Будинку природи. Передчуваючи продовження колізій, на засіданні Верховного суду представник ТОП Василь Литовченко заявив клопотання про винесення окремої ухвали про зловживання відповідачем, аби й наступним не кортіло. Суд не знайшов достатніх підстав для винесення такої ухвали.

      Та минуло кілька днів після засідання — і з'явилися нові підстави для судових дебатів: сесія Сумської міської ради всупереч усьому вищесказаному приймає рішення про визнання Будинку природи комунальною власністю. Громадська організація має намір продовжити відстоювати свої права. Решта має можливість дізнатися, чи переможе верховенство права, а відповідно — рішення трьох поспіль судів, чи проти лому (вибачте, свавілля чиновництва, підтриманого покірністю депутатів) немає прийому?

  • Тече вода, тече брудна

    Більш як двадцять років триває екологічна сага про забруднення території на кордоні Молдови (Сороки) й України (Цекинівка, Ямпільський район ) через річку Дністер. І весь цей час — лише перемовини, передмови й постскриптуми. А тим часом зношена труба промислових відходів завдовжки 6,2 км через Дністер продовжує забруднювати басейн річки як на території Вінниччини, так і нижче за течією — в Одеській області. >>

  • Сміттєві війни

    Найчастіше ущерть переповнені сміттєві звалища в Україні гниють десятиліттями через відсутність коштів на їх впорядкування. Але в Люботині, де полігон твердих побутових відходів (ТПВ) скоро дійде до будинків містян, сталася нетипова як для вітчизняних реалій історія. >>

  • Колекція, що пастки плете

    У нашому світі мешкає приблизно 40-45 тисяч видів павуків, а їхня кількість така велика, що кожна людина на відстані п’яти метрів біля себе знайде цю істоту. Науковці вивчають унікальні властивості павутини та, ґрунтуючись на дослідженнях, розробляють надміцні волокна чи біоматеріал, на якому зможуть вирощувати людську шкіру. >>

  • У ліс ходити — ліс любити

    Перший фестиваль шкільних лісництв відбувся на Черкащині. Участь у ньому взяли десять команд, по одній від кожного лісгоспу. Під час фестивалю школярі, а всі команди прибули у спеціальній формі, придбаній лісництвами, наввипередки демонстрували свою любов та шану до лісу. >>

  • Епідемія пожеж може повторитися

    Пожежі торф’яників були однією з головних тем упродовж тривалого часу для значної частини українців. Благо, забруднене повітря, яке перевищувало навіть у деяких районах столиці норму в 6 разів (зрозуміло, у навколокиївських епіцентрах загорань ситуація була ще гіршою), почало приходити в норму. >>