Директор бібліотеки Василь Кметь зі старовинним періодичним виданням.
Аж на 43 працівники має бути скорочено штат Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка згідно з наказом №1058 Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, підписаним Дмитром Табачником. Це майже третина працівників установи! Така втрата кадрів не лише призупинить подальший розвиток книгозбірні, а й знищить напрацювання багатьох років, переконані в бібліотеці.
«Перше, що нас здивувало, то це те, що наказ повністю дублює типову структуру штату, яка була ухвалена наказом Міністерства вищої і середньої освіти СРСР 22 грудня 1978 року, — коментує «УМ» Василь Кметь, директор Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка. — Такий собі дивний «брежнєвський привіт» нашій бібліотеці з глибини десятиліть. Зрозуміло, що на той час, коли писалася ця типова структура, не існувало інформаційних технологій і не існувало дуже багатьох підрозділів, які просто необхідні в сьогоденні... Багато тих речей, які ми виконуємо в межах нашого штату, і без того є складними, а скорочення працівників призведе до закриття цілих відділів». Зокрема під загрозою опинився відділ реставрації, який функціонує в книгозбірні з 2010 року, та ціла низка відділень бібліотеки на факультетах.
Дирекція бібліотеки неодноразово зверталась до уряду, аби високопосадовці знайшли можливість підтримувати книгозбірню державними грантами, проте всі міністерства у 2009 році відповіли злагодженою відмовою. Тепер же, згідно з наказом, у штат «вводять» чотирьох працівників, які мають займатися забезпеченням інформаційних процесів. Проте їхні тарифні розряди, що безпосередньо впливають на суму заробітної плати, значно менші за теперішні. Якщо зараз університет забезпечує тарифну ставку інженера–програміста 9–м тарифним розрядом, то в наказі він становить — 6. У перерахунку на «живі» гроші у програмістів «заберуть» кількасот гривень.
«Ми довгий час вели перемовини, — розповідає Василь Кметь. — Упродовж листопада–грудня намагались досягти певного компромісу. Ми намагались обґрунтувати нашу позицію. Але спілкування з Міністерством освіти і науки можна звести до певного курйозу. Я пояснюю, що «ми проводимо реставраційну роботу...», а у відповідь чую: «А зачєм ви ето дєлаєтє?» і далі: «В 1978 году у вас тоже билі еті рукопісі і стародрукі. Как то же работалі». А на моє зауваження про створення електронних репозитаріїв відповідають: «Так нє дєлайтє, нє создавайтє. Развє вам мало елєктронних бібліотєк в інтернетє?».
Заходимо до кімнати, де двоє панянок–реставраторів саме відновлюють книжку початку XVII століття. Роботу майже завершено. На це пішло трохи більше дев’яти місяців. «Спочатку ми книжку розшили, далі кожну окрему сторінку очистили, — пояснює перебіг процесу Ганна Галабурда. — Для цього використовуємо резинки різної м’якості». Пані Ганна бере гумку та акуратно, міліметр за міліметром, чистить сторінку. Робота й справді копітка, але пришвидшити процес не вийде. Далі чорнило книжки перевіряють на текучість. Для цього вистачає краплі води та фільтрувального папірця. Якщо чорнило потекло, то кожну літеру на сторінці треба обвести пензликом зі спеціальним закріплюючим розчином. Згодом разом iз синтетичним волокном розвороти книжки занурюють у воду.
«Далі сторінки висушуємо і перевіряємо на реставраційному столі, — реставратор підходить до столу з підсвіткою і кладе сторінку, аби продемонструвати процес. — Завдяки підсвітці видно всі пошкодження. Бачите, ми можемо розпушити краї й заповнити втрачені частинки». Зрештою сторінка потрапляє під прес і лежить там добу. Таку процедуру проходить кожен розворот, і лише після цього їх вручну зшивають і вставляють в обкладинку.
До речі, багато книг, які потребують реставрації, мають шкіряні палітурки. А оскільки коштів на закупівлю шкіри бібліотека не має, то реставратори змушені самостійно шукати вихід. Аби завершити реставрацію, дівчата ходять по магазинах секонд–хенду та купують там шкіряні речі. Шкіра обов’язково має бути м’яка. Реставратори її очищують від фарби, розділяють на шари і використовують певні частинки для відновлення шкіряних палітурок.
Тут варто додати, що держава виділяє на збереження національного надбання трохи більше восьми тисяч гривень у рік, і всі кошти йдуть на реставрацію книжок. Чи не сміховинна сума?
Головне приміщення Наукової бібліотеки ЛНУ розташовується в історичній частині міста, по вулиці Драгоманова, 5. Заходимо всередину — високі стелі, мощена підлога та дерев’яні сходи елегантно поєднуються з останніми новинками сучасної техніки, такими як, наприклад, електронний турнікет. Одне з нововведень особливо стане в нагоді панянкам, в чиїх сумках читацький квиток можна шукати годинами. Отже, теперішні читацькі квитки оснащені спеціальними мітками, з яких легко зчитувати інформацію, навіть якщо читацький лежить десь глибоко у сумці. Просто провести сумкою з квитком повз спеціальний прилад — і все, «реєстрація» пройдена. Уся система видачі книжок функціонує на основі радіочастотних технологій. Їх, до слова, вперше впровадили саме тут. Так само, як і реставраційний відділ.
Величний читальний зал бібліотеки зі скляним дахом відновлювали та реставрували за старими фотографіями. Стіни читального залу були розмальовані в 1905 році. Розписи за проектом Юліана Макаревича виконали тоді професор Рибковський та молодий український художник Юліан Буцманюк. Люстра, столи і настільні лампи — також ідентичні тодішнім зразкам.
«А ось ще одне наше впровадження, — звертає увагу директор бібліотеки, підходячи до стелажа з книжками. — У кожній iз них вклеєний чіп, який дозволяє відстежити переміщення книжки в бібліотеці. Якщо хтось iз читачів захоче винести її з читального залу, аби щось скопіювати, то спочатку бібліотекар проводить спеціальним пристроєм по чіпу, і книжка «записується» на читацький квиток. Винести ж книжку за межі читального залу без такої процедури неможливо, адже всі датчики за межами залу на неї відреагують».
Наразі система дозволяє запобігати крадіжкам чи знищенню книг, але в майбутньому вона дозволить зробити процес інвентаризації набагато легшим. Чіп у книжці зможе показати не лише те, на якій поличці розташована книжка, а й місце, де вона повинна бути. Таку картинку можна буде побачити на моніторі електронного сканера, лише навівши екраном на стелажі з книжками. Програма покаже, яких книжок нема. А ті, що забрали читачі, будуть «світитися» іншим кольором. У 2007 році перевірка фонду тривала цілий рік, а за допомогою сканера це можливо буде зробити лише за місяць.
Увечері в бібліотеці читачів уже немає, але вдень читальний зал заповнений студентами з ноутбуками чи планшетами. Якщо колись спудеї тут читали лише книжки, а інколи доводилось довго чекати на потрібну літературу, то тепер WI–FI і електронна бібліотека, що діє в межах приміщення НБ, дозволяють не лише всім користувачам одночасно штудіювати потрібний текст, а й скачати та забрати матеріали додому.
«У нас є також віртуальний читальний зал, — пояснює Василь Кметь, відкриваючи сторінку на моніторі. — Коли його побачив директор бібліотеки Ягелонського університету, професор Пєтшик, то був у захопленні. Він захотів терміново створити такий же і в себе. Я, чесно кажучи, сам був здивований, коли побачив його реакцію, адже краківський університет завжди йшов у ногу з часом».
У віртуальному читальному залі студенти можуть знайти не лише електронну бібліотеку, яку поділили на «гуманітарну» та «прикладну», а й перечитати закордонні періодичні видання, які передплачує університет. Проте після виходу міністерського наказу в бібліотеці змушені припинити наповнення гуманітарного електронного архіву «Антропос».
У відкритих електронних архівах книгозбірні кожен може собі щось вподобати. Так, примiром, тут можна знайти електоронну базу текстів відомого церковного та громадського діяча, письменника, етнографа, учасника національної визвольної боротьби священика Юрія Кміта. Електоронну версію його новел, оповідань чи проповідей створили з нагоди 140–річчя з дня народження діяча на прохання краєзнавчого музею та школи села Кобло Львівської області.
Зважаючи на те, що у львівській книгозбірні нараховується чи не найбільша в Україні колекція періодичних видань Галичини у міжвоєнний період, у 2012 році спеціалісти бібліотеки разом зі своїми міжнародними партнерами оцифрували майже 700 тисяч(!) сторінок таких видань. Тепер читачі наукової бібліотеки зможуть переглянути сторінки «Дзвону», «Батьківщини», «Свободи» і багато інших видань у мережі бібліотеки. У планах було продовжити роботу, проте, виконуючи наказ, зробити це не буде змоги. Оцифровування фондів як мінімум суттєво сповільниться, а деякі проекти взагалі припиняться. Скорочення штату вплине і на міжнародні зв’язки наукової бібліотеки. Зараз тут працюють iз сотнею іноземних партнерів та реалізовують багато міжнародних проектів. Проте відсутність кваліфікованих працівників змусить згорнути багато з них, і міжнародні партнери (наукові бібліотеки світу чи різноманітні музеї), стосунки з якими налагоджували роками, просто відмовляться від співпраці.
Окрім того, бібліотека більше 400 років безперервно (!) комплектується відповідною науковою літературою. У книгозбірні є справді унікальні експонати, які колись належали польським королям. А наприкінці XVIII століття бібліотека була єдиним державним репозитарієм у Львові. Тому, коли закривали державні та церковні установи Речі–Посполитої, то книжки з тих установ передавали у фонди саме цієї бібліотеки. Тут зберігалися збірки книг 147 монастирів. А колекція періодики в книгозбірні починається з кінця XVIII століття і поповнюється дотепер.
Жодна інша бібліотека навчального закладу в Україні не зберігає пергаментні документи чи стародруки XIII сторіччя. З 1987 року бібліотека очолює регіональне методичне об’єднання бібліотек вищих навчальних закладів 3–4 рівня акредитації західного регіону України (7 областей). А у 2008 році фонд рукописних, стародрукованих та рідкісних книг наукової бібліотеки був внесений до державного реєстру Національного надбання. Тому рівняти Наукову бібліотеку Львівського університету з бібліотеками, які зазвичай наповнені лише підручниками і посібниками, просто негоже.
На сторінках нашої газети ми вже зустрічалися з відомим українським археологом і археозоологом, кандидатом історичних наук Олегом Журавльовим. Майже три десятиріччя своєї пошукової діяльності він присвятив давній грецькій колонії Ольвії, що неподалік мальовничого міста на Дніпровському лимані Очаків, овіяного звитяжною славою запорозьких козаків. >>
Минулого року, презентуючи у Запоріжжі книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», письменниця Оксана Забужко висловила захоплення греблею Дніпрогесу, «довжелезним» проспектом Леніна (який щойно отримав назву Соборний). І зауважила: «Дивно, що у вашому місті немає пам’ятника Шевченку...» >>
Міжнародний скандал, що потихеньку розгорається у Львові, має всі шанси перерости на повноцінне протистояння наукових еліт з українською владою. Річ у тім, що київські чиновники «рекомендували» віддати Польщі цінний архів імені Оссолінських, що зберігається в Науковій бібліотецi імені Василя Стефаника, а польська сторона натомість віддасть Україні архів Наукового товариства імені Тараса Шевченка. >>
Усі ми прагнемо пізнати навколишнiй світ, їдемо в далекі чужі країни. Але часто забуваємо, що наша земля містить у собі багато нерозгаданих таємниць. Одне з таких таємничих місць розташоване на Черкащині — у серці загадкових трипільських земель. Журналiстка «УМ» відвідала цi трипільськi території й побувала в осередку культурної спадщини тих часів — історико-культурному заповіднику «Трипільська культура». >>
Вони нагадують паралельну реальність або Харків у минулому, гонористо проігнорований сучасністю. Варто звернути з тротуару центральних вулиць трішечки вбік, одразу перед очима з’явиться він — будиночок із дерев’яною верандою, яку догори обплів столітній дикий виноград. >>
Архітектори, члени Українського національного комітету Міжнародної пам’яткоохоронної організації ICOMOS, переконані — через новобудови, які руйнують історично сформований краєвид давнього Львова, місто може бути виключеним зі Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це питання вже навіть було включено до порядку денного на минулорічній 37–й сесії Комітету Всесвітньої спадщини. >>
