«Ніколи не втрачайте надію!»

05.02.2013
«Ніколи не втрачайте надію!»

з сайта mama.ua.

Щороку від онкозахворювань помирають понад 90 тисяч українців. На обліку в онкологічних установах перебуває близько мільйона хворих. Але рак — не вирок, не фатальність. Це діагноз, хвороба, яку можна перемогти.

 

Найважче — почути правду

Життя, відвойоване у хвороби, — безцінне. Про це добре знає киянин Валентин Панчишин, який три роки тому захворів на рак шлунка. Перші симптоми були «розмиті» — слабкість, втрата ваги, нудота, зрідка докучав біль у животі. До лікаря чоловік не звертався, а коли зрештою потрапив до гастроентеролога, той скерував на обстеження в онкоцентр. А там з’ясувалося: пухлина в шлунку — злоякісна. Довелося лягти на операційний стіл, а потім проходити комбіновану хіміо– та променеву терапію.

«Я не хотів навіть думати, що в мене рак, — пригадує киянин Валентин Панчишин. — Умовляв себе, що шлунок може боліти з мільйона причин, зволікав із візитом до лікарні як міг. Дружина з донькою буквально за руку привели мене до фахівця. І там я почув діагноз, якого боявся. Це було найважчим».

«Домашня коаліція» проти депресії

Валентин Іванович пригадує: першою реакцією були відчай і страх. Але близькі не давали впадати в депресію і жаліти себе. Родина була налаштована рішуче: ми переможемо — і крапка. Дружина, донька, теща і молодший брат робили все, аби хворий не занепав духом і зміг до кінця пройти складне лікування.

«Утворилася така собі домашня коаліція, — розповідає Валентин Іванович, — яка не дозволяла мені опускати руки. Вже згодом дізнався, що лікарі провели з моєю дружиною роз’яснювальну бесіду. Мовляв, робіть, що хочте, але хворий має боротися за життя, вірити в порятунок. Бо для одужання недостатньо вводити ліки за протоколом. Якщо людина не вірить в одужання, медицина безсила. А бажання жити дивовижним, абсолютно ненауковим чином посилює дію препаратів і прискорює одужання».

Родині Панченків пощастило. Їм не треба було продавати квартиру, щоб зібрати гроші на лікування. Препарати для «хімії» безкоштовно видавали в онкодиспансері, променеву терапію так само здійснили за рахунок держави. Терапія мала ефект. Сьогодні Валентин Панченко — здорова людина. Чоловік ходить до онкоцентру лише раз на рік — для профілактичного огляду. На запитання «як же ви перемогли рак?» колишній хворий каже: «Ніколи не треба втрачати надію і бажання жити. Життя прекрасне. Шкода, що часом для розуміння простої істини треба опинитися за крок від смерті...»

 

ФАКТ

За даними МОЗ України, ризик захворіти на рак в Україні має кожен третiй чоловік та кожна п’ята жінка, майже 30% хворих — особи працездатного віку.

 

ТОЧКА ЗОРУ

Директор Національного інституту раку, професор Ігор Щепотін наголошує: смертність від онкопатологій в Україні можна зменшити, якщо виявляти недугу на ранній стадії. Відтак хворий має більше шансів на одужання. Профілактичні огляди насправді не потребують великих коштів. Більшість пухлин можна діагностувати на простому обладнанні і навіть виявити під час пальпації. Обов’язкова флюорограма для всіх (раз у рік чи два роки) і мамограма молочної залози для жінок (раз у рік) могла б істотно зменшити кількість тих, хто помирає від раку. «На жаль, українці звертаються до лікаря у крайньому разі, коли вже немає сил терпіти, — констатує пан Щепотін. — Бояться дізнатися правду про своє здоров’я, тому доводять себе до важких станів. Люди мають усвідомити: у випадку з раком зволікання неприпустиме. Краще прийти на огляд і дізнатися, що все гаразд, ніж пропустити патологію».