«Посадіть зі мною Кучму й Литвина!»

30.01.2013
«Посадіть зі мною Кучму й Литвина!»

На початку цього року — 1 січня — найвідомішому українському «перевертню у погонах» Олексію Пукачу виповнилося шістдесят. Тож учора вже фактично пенсіонер прибув під конвоєм бійців «Альфи»до Печерського райсуду столиці, щоб почути свій вирок за вбивство журналіста Георгія Гонгадзе у найрезонанснішій справі часів незалежності. Звісно, генеральська пенсія обвинувачуваному не «світить»: звання генерал–лейтенанта Пукач отримав невдовзі після зникнення Гії, тож учора суд позбавив «перевертня» цих погонів разом із лампасами. Вбивця журналіста, який шість років переховувався від слідства по українських селах, рішенням колегії суддів на чолі з головуючим Анатолієм Мельником засуджений до довічного ув’язнення з конфіскацією майна і забороною займати державні посади. Коли головуючий спитав «перевертня», чи погоджується він з вироком, Пукач лише коротко зазначив: «Я погоджуся, коли у цій клітці зі мною будуть Кучма і Литвин!».

 

Оголошення вироку вбивці редактора «Української правди», на відміну від самого процесу, було відкритим. Тож журналісти (через великий резонанс їх запускали до зали по черзі) уперше за останні роки побачили дещо змарнілого Пукача–пенсіонера, який стискав у руках невеличкий молитовник. Судді по черзі зачитували вирок близько п’яти годин. На оголошення вироку не прибула вдова Гії Мирослава Гонгадзе.

Із вироку стало відомо, що і слідству, і суду обвинувачуваний генерал заявляв, що смерть Георгія Гонгадзе була нещасним випадком. Відтак він не визнав свою провину в умисному вбивстві. За його словами, він не збирався вбивати журналіста, якого «відкрито посадили в службовий автомобіль, а за місто вивезли, щоб залякати і перевірити інформацію, що Гонгадзе займається незаконною шпигунською діяльністю».

У своїх свідченнях Пукач розповів, що ремінь на шию журналісту накинув, щоб налякати, але оскільки ремінь випадково переламав хрящ на шиї Гонгадзе, то його смерть варто вважати нещасним випадком. Після цього сліди злочину «перевертні у погонах» — Пукач та його підлеглі Костенко, Протасов і Попович — спробували приховати.

На початку засідання також був зачитаний епізод, який стосується іншого журналіста — Подольського (якого побили за містом та залишили без одягу і грошей у полі), і, за свідчення Пукача, до Гонгадзе мав застосовуватися такий самий сценарій. У пізніх свідченнях Пукач стверджував, що отримував накази лише від тодішнього голови МВС Юрія Кравченка, який наказав убити журналіста (протягом процесу генерал–«перевертень» кілька разів змінював свої свідчення). І слідство, і суд встановили, що вбивство скоєно саме за вказівкою покійного екс–міністра.

Своїм вироком Феміда засвідчила, що провину Пукача в перевищенні влади і вбивстві журналіста Гонгадзе доведено згідно із зібраними доказами. Сам обвинувачуваний частково визнав свою провину й підтвердив, що особисто відтяв голову Гії і перепоховав його тіло.

Уже після перерви суд нарешті оголосив вирок: колишній начальник Головного управління кримінального розшуку МВС Олексій Пукач засуджений до довічного позбавлення волі. Також Феміда позбавила «перевертня» погонів спеціального звання «генерал–лейтенант» та зобов’язала сплатити на користь дітей Гонгадзе як відшкодування моральної шкоди 500 тис. грн., а також 100 тис. грн. відшкодування моральної шкоди громадському діячеві та журналісту Олексію Подольському. Він зобов’язаний передати на виплату позову майже 62 тис. грн. і 150 євро, які лежать на його депозиті, з якого суд зняв арешт.

Як зазначається у вироку, розглянуті під час судового процесу докази, покази свідків є послідовними і об’єктивними. Суд дійшов висновку, що Пукач за своїм психічним станом міг усвідомлювати наслідки того, що він робив з Гонгадзе, а отже, міг керувати своїми діями. Водночас, оцінюючи доводи підсудного про те, що стеження за Гонгадзе, його затримання здійснювалися у відповідності до Закону «Про міліцію та внутрішніх відомчих інструкцій», суд дійшов висновку, що не було підстав для стеження за журналістом, як не було і підстав для його затримання.

Феміда також спростувала твердження Пукача, що вбивство сталося не у змові (адже свідчення інших «перевертнів» підтверджують зворотне) і дійшла висновку, що знищення на півроку раніше облікових документів, які стосувалися діяльності співробітників МВС за вказівкою Пукача були спрямовані на уникнення відповідальності.

Речові докази у справі, в тому числі прикраси, зняті з тіла Георгія, будуть повернуті на зберігання до Генпрокуратури. Суд також не визнав свідчення Мельниченка і його записи доказом у справі Пукача. Вирок може бути оскаржений протягом 15 діб в апеляційній судовій інстанції. Адвокат Пукача Григорій Демиденко вважає його надто суворим і обіцяє підготувати апеляційну скаргу найближчим часом.

Оскаржуватиме вирок і представник потерпілої Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко, яка загалом задоволена роботою суддівської колегії, але обурена тим, що у вироку не фігурували прізвища екс–спікера ВР Володимира Литвина і екс–Президента Леоніда Кучми. Тож в апеляції вона вимагатиме встановлення прізвищ замовників.

Коли Пукач закликав посадити поруч із ним Кучму і Литвина, пані Теличенко зазначила: «Слава Богу, цю фразу чула не тільки я, а й журналісти. Насправді Пукач неодноразово в досудових і судових свідченнях говорив про Кучму і Литвина, про те, де і коли зустрічався з Литвином, але це не було використано в розслідуванні замовників убивства».

 

ПІДСУДНИЙ

Убивця. Генерал. «Тюлька»

Уродженець Хмельниччини Олексій Пукач 1 сiчня вiдзначив 60–лiття.

Службі в міліції вiн віддав майже тридцять років. Різко вгору по кар’єрній драбині він пішов в останні роки служби: на момент зникнення Георгія Гонгадзе у вересні 2000 року Пукач очолював Департамент зовнішнього спостереження МВС, але невдовзі після вбивства він стає начальником Головного управління кримінального розшуку МВС, згодом отримує генеральське звання.

У 2003 році Пукача затримали слідчі Генпрокуратури України за обвинуваченням у знищенні документів, що свідчать про стеження за Гонгадзе у травні–липні 2000 року. Так само під підозру слідчих потрапив той факт, що генерал у 2003 році з невідомої причини отримав у Києві нову трикімнатну квартиру в елітному будинку. У листопаді цього ж року Пукач був звільнений Апеляційним судом столиці під підписку про невиїзд, але тут же зник, і про його місцезнаходження не було відомо шість років. Прокуратура оголосила його в міжнародний розшук, і в 2005 році заочно пред’явила звинувачення у вбивстві Гонгадзе. У 2003—2009 роках про реальне місцезнаходження Пукача не було відомо.

У березні 2005 року правоохоронці затримали трьох поплічників Пукача: Валерія Костенка, Миколу Протасова й Олександра Поповича, які допомогли генерал–лейтенанту викрасти редактора «Української правди» Георгія Гонгадзе у вересні 2000 року, а потім замітати сліди вбивства. У ті дні не стало патрона Пукача — екс–міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, якого знайшли застреленим на власній дачі в Кончі–Заспі. У березні 2008 року Костенка, Протасова і Поповича засуджено до 12–13 років «колючки».

21 липня 2009 року Пукача арештували бійці спецпідрозділу СБУ «Альфа» в селі Молочки на Житомирщині, де він купив будинок і, відростивши бороду, таємно жив зі співмешканкою та її сином під вигаданим іменем Петро. Коли його затримували, Пукач нібито сказав: «Я чекав вас усі ці роки». За словами затриманого, всі ці роки за межі України він не виїжджав — спочатку мешкав на Луганщині, потім — на Донеччині та Харківщині. Кілька разів навіть приїжджав до Києва. У селі Молочки місцеві прозвали Пукача «Петя Тюлька», адже, за легендою, яку селянам розповідала його співмешканка, він нібито ходив у море на риболовецькому судні.

Після затримання Пукач перебував під вартою в ізоляторі СБУ. Слідство у справі Пукача було завершено Генпрокуратурою у грудні 2010 року. Судовий процес до вчорашнього дня — вироку — був закритим для громадськості.