«Дві Європи» й Україна:

10.01.2013
«Дві Європи» й Україна:

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Європейські експерти, які належать до кола неупереджених, б’ють на сполох із приводу сучасного стану та майбутніх шляхів загальнолюдського прогресу. Газета Frankfurter Rundschau оприлюднила свого часу висновки щодо ресурсів, необхідних для забезпечення подальшого розвитку людства.
Можливості покращання добробуту землян за існуючими економічними моделями, що вважаються взірцевими для сучасного світу, виявилися вкрай невтішними. Згідно з отриманими експертними оцінками, для досягнення німецького рівня добробуту людству необхідне ресурсне забезпечення в обсязі 2,5 планети. Якби всі земляни були американцями, знадобилося б 4 планети. Насправді Земля лише одна.
На підставі цих оцінок інші експерти наполегливо підводять до думки, ніби чисельність людства є надмірною. Бо відповідно до обчислених вище ресурсних можливостей, населення планети мало б становити 1,8—2,8 млрд. Ще зловіснішою є цифра, що випливає вже із самої назви доктрини, якої дотримуються прихильники ідеї «золотого мільярда». І це в той час, коли теперішня чисельність людства вже перевищує 7 млрд!
Та якраз ці моделі та ідеї удостоюють нобелівських та інших престижних нагород. Саме вони являють собою квінтесенцію університетських підручників, за якими навчаються майбутні фахівці Заходу. Якраз вони презентуються світові як взірці безальтернативності ринкового мислення.

Земля лише одна

Насправді, як випливає з наведених цифр, вони штовхають людство на шлях до ресурсної прірви, пришвидшене скочування в яку загрожує самознищенням. Картини господарювання за цими моделями жахають руйнівними наслідками. Найболючіші з них наведені Колін Сьєрро в її фільмі «Локальні рішення глобального безпорядку». Відома французька режисерка показала фільм депутатам Європарламенту, документально засвідчивши загрозливе нищення найнеобхідніших для людського існування благ.

Так виглядає стислий економічний «портрет» Європи, до якої третє десятиліття поспіль прагне Україна...

Чи існують дороговкази виходу з цієї пастки, керуючись якими, слід вести пошук, здатний увінчатися успіхом? Над цими світоглядними проблемами замислюється дедалі більше науковців різних фахових спрямувань.

Сучасний французький філософ Поль Рікьор на Міжнародному філософському конгресі у Брайтоні ще 1988 року висловив припущення, що у ХХІ ст. профіль філософії визначатиме взаємодія трьох течій західної філософської думки. Цими течіями він вважав нову метафізику (включаючи філософію життя, екзистенціалізм і т.п.), аналітичну філософію і марксизм.

Потребує з’ясування питання, чому до названих течій відніс марксизм відомий філософ ХХ ст., праці якого високо цінував його давній друг Кароль Войтила (Папа римський Іоанн Павло ІІ). Тим часом український сучасник П. Рікьора Микола Руденко за поширювану в «самвидаві» книгу «Економічні монологи», перший розділ якої мав назву «Прощавай, Марксе», отримав, як сумно сам над собою іронізував, «гонорар тривалістю 12 років».

Руденкова критика марксизму та доктрин, що передували йому, була фундаментально обґрунтованою. Бо ні Маркс, ні Сміт «не розвідали джерело додаткової вартості до кінця». А недостатність і навіть хибність їхнього бачення субстанції вартості зробили ХХ століття найкривавішим періодом земної історії.

«Далі з таким визначенням вартості й особливо додаткової вартості рухатися не можна, — застерігав людство український інтелектуал, — економічна неграмотність загрожує планетарним занепадом або навіть загибеллю цивілізації». У своїй критиці він апелював до європейських мислителів, які чверть тисячоліття тому прокреслювали шляхи відвернення людства від загроз самознищення. В економічній науці одними з перших це робили фізіократи. Відтак другий розділ своїх «Економічних монологів» М. Руденко назвав «Добридень, Франсуа Кене!».

...Понад 130 років тому на відмінній від фізіократичної світоглядній основі, адекватній тодішній науковій картині світу, своє бачення виходу з пастки омціциду обґрунтував молодий український науковець д–р Сергій Подолинський. Учений європейського виміру, котрий вирізнявся енциклопедичною обізнаністю і новаторством, ще наприкінці ХІХ ст. показав, що наявні планетарні ресурси потенційно забезпечують життєдіяльність кількох десятків мільярдів землян.

«Ф. Кене плюс С. Подолинський — це вже не часткова, а повна Істина», — наголошував М. Руденко, підкреслюючи важливість «схрещення ідей С. Подолинського з ідеями французьких економістів XVIII століття». Та, на жаль, авторитет видатних європейських науковців знехтувано, а їхнi новаторські здобутки проігноровано чи невдячно забуто...

Заповiт Миколи Руденка

Де шукати порятунку Україні? Куди їй інтегруватися? Чи здатна вона оминути пастку, до якої вже потрапили Німеччина, Європа, Америка, інші країни, що іменуються розвинутими? Уже згаданий український інтелектуал, письменник і правозахисник М. Руденко активно порушував ці питання, починаючи ще з 60–х років ХХ ст.

У статті «Глобалізація і Україна», що стала економіко–філософським заповітом М. Руденка, він з’ясовував сутність благословенного народу і покладеної на нього місії. Мислитель доводив, що таким є народ, здатний виконати низку вирішальних для подальшої долі людства завдань, а саме. Своєчасно налаштуватися на глобальну програму розвитку земного людства. Визначити своє місце у світовому русі. Не схибити. Побачити напрямок розвитку людства бодай упродовж одного століття, а бажано й набагато далі. Оволодіти фізичною економією.

М. Руденко особливо наголошував на останньому із завдань. На його переконання, саме фізична економія покликана бути фундаментальною основою сучасної світової економічної науки, «від якої, — на його переконання, — залежить життя на землі». Відтак вельми перспективним виглядає економіко–філософський синтез фізичної економії зі вказаною П. Рікьором філософією життя — течією філософської думки, котра є життєствердною, а не смертоносною.

Подальшу співпрацю економістів та філософів України і Франції, інших країн Європи і світу доречно базувати на Руденковій економіко–філософській дефініції. Завдання науковців ХХІ ст., незалежно від того, є вони українськими чи французькими, німецькими чи американськими тощо, має полягати в тому, аби з науки, від якої життя залежить, творити науку, завдяки якій життя на землі триватиме.

Теза про залежність життя на землі від економічної науки логічно приводить до висновків про невідкладність запровадження на цій основі господарських реформ, сприятливих для життєдіяльності людства.

Наявність на нашому континенті поодиноких «острівців» неруйнівного господарювання засвідчує, що поряд з Європою, яка прирікає себе і світ на самопожирання, існує зовсім інша Європа — якраз та, до якої і належить інтегруватися Україні. Більш того: інтеграція України здатна своєю чергою стати вельми корисною для такої Європи. Бо тільки фізична економія, сучасною науковою школою якої володіє Україна, дозволяє бачити ці рятівні для континенту і світу «острівці»!

«Ковчеги Всесвiту»

Одним із них нині є Краметергоф — фермерське господарство австрійця Зеппа Гольцера. Способом «спроб і помилок», здійснюваних упродовж кількох десятиріч, шляхом накопичення кропіткого досвіду він на практиці самотужки прийшов до принципів, які понад століття тому теоретично відкрив фундатор української наукової школи фізичної економії С. Подолинський.

Розгляд господарства З. Гольцера за С. Подолинським дозволяє бачити як симбіози рослин, тварин, біоценозів, на які вказує сам фермер, так і симбіози, котрі можна відкрити лише на засадах фізичної економії. До таких належать цивілізаційні, інституційні та інші симбіози, як, для прикладу, пермакультура, аквакультура тощо, завдяки винайденню і застосуванню яких аграрій–новатор при мінімальних затратах досягає вражаючих результатів.

За обчисленнями віденського професора Бернда Льотча, культивована З. Гольцером система господарювання спроможна, за умов її поширення у глобальних масштабах, забезпечити продовольством населення трьох таких планет, як Земля. Тож створений фермером «острівець» здатен бути, якщо використовувати назву одного з літературних творів М. Руденка, своєрідним рятівним для землян «ковчегом Всесвіту».

Слiд наголосити, що досвід господарювання австрійського новатора здатний стати активізуючим взірцем для реформування аграрного сектору економіки України. Адже українські чорноземи не йдуть у порівняння з родючістю угідь З. Гольцера, розташованих на висоті 1500 м над рівнем океану в гірській місцевості, яка з огляду на природно–кліматичні умови отримала назву «альпійського Сибіру».

Перебуваючи минулого літа у Києві, З. Гольцер, який здійснює авторський нагляд за більш ніж сотнею своїх проектів у різних країнах, в т.ч. в Україні, підтвердив думку про нашу спроможність прогодувати Європу, тобто більше 1/2 млрд. чоловiк. Це цілком реально. Бо якщо професор Б. Льотч стверджує, що тисяча Гольцерів здатні нагодувати цілий світ, то маєтки лише одного з нинішніх українських олігархів за площею дорівнюють господарствам кількох тисяч Гольцерів. А за ефективністю господарювання?

Навіть найзагальніший ана­ліз вказує на необхідність використовувати той унікальний інновативний потенціал, яким володіє українська наукова школа фізичної економії як сегмент заснованих на природничих засадах європейських та загальнолюдських надбань економічного знання.

Слiд невідкладно започаткувати піонерські наукові розвідки з фізико–економічної проблематики. Пріоритетними серед них є дослідження, спроможні порушити розв’язання найскладніших проблем господарського і суспільного буття сучасної України і Європи.

Результати досліджень здатні стати викликом інтелектуальному світові та принести міжнародне визнання українській науці.

На сучасній інновативній основі, принципово відмінній від існуючих, необхідно розпочати творення нових суспільно–господарських структур, практичне впровадження яких сприятиме пришвидшенню реальної євроінтеграції України. Опертя на засади фізичної економії надасть цьому процесу неруйнівного для навколишнього середовища характеру, бо в своїй діяльності такі структури дотримуватимуться принципів, з одного боку, уподібнення економіки природі, а з другого — «вписування» господарювання в довкілля. При цьому враховуватиметься досвід тих суспільно–господарських архетипів, творення яких на українських теренах було відповіддю на виклики енергетичного голоду кризових періодів цивілізаційного розвитку.

Збільшення обсягів продукування абсолютних благ, підвищення родючості землі за результатами господарського освоєння сфери живого стане можливим завдяки перетворенню споконвічних галузей аграрного виробництва (насамперед рослинництва і тваринництва) в антиентропійні фотосинтетичні еколого–економічні системи.

Еталон вартостi — тонна пшеницi

Тільки знання природних законів розкриває справжню сутність ринкового господарювання. Адже фізична економія дозволяє бачити його глибинну суть, породжену надлишком зерна, що спричиняє розквіт цивілізацій. Без фізико–економічного розуміння сутності цього надлишку дискусії довкола ринку є не лише непродуктивними, а й шкідливими.

«Щорічний додаток сонячної енергії, що має місце винятково у хліборобстві, — писав М. Руденко, — ... здійснюючи кругообіг в економіці, стає додатковою вартістю». Її фізичний аналог він іменував енергією прогресу. Такий підхід дозволив мислителю сформулювати думку про «можливість побудувати енергетичну модель нашої цивілізації». Ключовою біоенергетичною складовою цієї моделі є зерно.

Розгляд його як безальтернативного ресурсу, який нічим замінити, дозволяє зрозуміти: зерно належить до сукупності невід’ємних одне від одного абсолютних благ. Складовими цієї сукупності є також земля, солома, худоба і гній — теж безальтернативні і нічим не замінювані. Занедбання будь–якого з них, особливо погіршення родючості землі — неприпустима катастрофа, здатна унеможливити життєдіяльність і українства, і європейства, і людства.

З огляду на це, а передовсім — з огляду на континентальну та глобальну фінансово–економічну кризу, якою охоплені Європа і світ, не можна оминути запропонованого М. Руденком тлумачення грошей як «міри життя». Мислитель довів, що «еталоном вартості найдоцільніше зробити тонну або центнер пшениці. Якби це справді сталося, сотні мільйонів землян були б врятовані від голодної смерті». Глобальна місія України, її активна участь у розв’язанні планетарної проблеми формування стратегічних запасів продовольства здатна зробити нашу державу провідником новаторських, справді гуманістичних ініціатив.

На фізико–економічній основі належить ґрунтувати принципово нову, адекватну викликам ХХІ століття Національну стратегію європейської інтеграції України. Необхідне ініціювання відповідних пропозицій, що мають національну, континентальну і глобальну значущість. Підтримані державою ініціативи науковців спроможні дати вражаючий результат як для України, сповненої прагнення інтегруватися, так і для тієї Європи, котра дбає про майбутнє власних і загальнолюдських нащадків.

Володимир ШЕВЧУК,
професор, голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського

  • Що там, у голові?

    Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>

  • Підкорене небо

    У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>

  • «Небесний тихохід»

    Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>

  • Філософ волокон із чвертю ставки

    Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>

  • НаЗУБок

    Усім відома фраза: «Одне лікуєш — інше калічиш». Але далеко не завжди ми можемо побачити зв’язок між прийомом якихось ліків і проблемою зі здоров’ям, яка виникає через деякий час. Особливо при протезуванні зубів. >>