Шевченко, ноутбук, бандура...

19.12.2012
Шевченко, ноутбук, бандура...

Фінальна сцена містерії «Search:www.МатиНАЙмичкА.com.ua». У ролі Ганни — Валерія Новак, Марка — Василь Баліцьки. Фото автора.

Свою нову роботу народний артист України Григорій Шумейко охарактеризував як «містерія покути», назвавши її, на перший погляд, заплутано й незрозуміло: «Search:www.МатиНАЙмичкА.com.ua». Саме отой комп’ютерний термін search: (англійською — «шукай») білим по чорному був написаний на сцені перед завісою. І ось — третій дзвоник перед початком, до залу з бокових дверей входять двоє молодих людей — хлопець і дівчина. Вона несе бандуру в футлярі, а він — ноутбук. Говорять голосно. Глядачі махають на них руками і прикладають до уст пальця, вважаючи прибулих за тих, що запізнилися, і на мигах показують вільні місця. Але це вже початок вистави: хлопець і дівчина (актори Дмитро Благий і Наталія Липко) шукають в інтернеті інформацію про Шевченка. Хлопець знаходить: так, є, ось — відомий футболіст... Дівчина заперечливо хитає головою і просить вести пошук на слово «мати». І знову невтішний результат: «Депутатів Верховної ради закликають мати совість...» Лише з третьої спроби юнак знаходить поєднання «мати–наймичка» авторства Тараса Шевченка і демонстративно підставляє щоку для поцілунку — як винагороду «за труди». Відкривається завіса, й глядачі переносяться у ХІХ століття; дівчина і хлопець також перетворюються на глядачів, але займають місця на сцені. В подальшому їм належить зіграти роль «зв’язкових» між минулим і сьогоденням, але зараз уся увага прикута до сценарію.

Драма розпочинається з німої сцени. На підлозі лежить дівчина–молодиця, поруч із нею — спеленана дитина, над ними у скрушних позах — літні чоловік і жінка. Тиша розверзається громовим «геть!» — батько виганяє світ за очі свою дочку–покритку разом з новонародженим дитям (сюжет із «Катерини»). Ганна (актриса Валерія Новак) йде полями, їй перегороджують дорогу рухомі тини, що їх пересувають привиди, молода жінка у розпачі ладна покінчити з життям, але зробити цього не дозволяє інстинкт матері — Ганна не може змиритися з тим, що її дитя не має права на існування. Надалі сюжет дійства розвивається за творами Шевченка, але ті чи інші ключові моменти знову ж таки акцентуються діями «привидів» — осіб у монотонних сутанах, з густою вуаллю на обличчях. Ось вони імітують святкування обжинків, згодом — колядують на Різдво, акцентують радість Ганни–наймички, яка виховує свого сина, підкинутого чужим людям, і лише один раз — у момент одруження Марка — скидають покривала з облич, аби стати весільними гостями, а потім знову одягають маски, щоб у скорботі провести Ганну в її останню мандрівку — вже до Бога. Із вороже налаштованих злих ангелів на початку драми безмовні «привиди», гра яких побудована на пантомімі, трансформуються в ангелів–хранителів, чим утверджується ідея: велика любов (у даному випадку материнська) здатна перебороти усяке зло й привести до торжества добра.

Як і «привиди», трансформуються «глядачі» на сцені: галасливі хлопець і дівчина переодягаються з ковбойок та джинсів у народні строї, виголошуючи свою пошану до одвічних істин високої моралі, схиляючись перед материнською любов’ю, вищої за яку нічого на цім світі нема. У фінальній частині містерії головна героїня — мати–наймичка Ганна — не помирає: вона «застигає» у позі монументальної фігури, а біля її ніг стоїть на колінах не покинутий нею колись напризволяще син Марко.

Для «матеріалізації» свого задуму Шумейко залучив, в основному, молодь — студентів факультету культури і мистецтва Львівського національного університету ім.Франка. Дуже непросту й багатогранну роль головної героїні Ганни блискуче зіграла студентка 4–го курсу Валерія Новак. Погодившись на імпровізоване «інтерв’ю», Валерія повідомила, що після вступу до Львівського університету на вже згаданий факультет ще 2009–го року зіграла роль Параски у «Сорочинському ярмарку», який на сцені драмтеатру ім. Лесі Українки поставив Володимир Федоров, і була зарахована до штату акторської трупи. Перша головна роль — Леся Українка в п’єсі Неди Нежданої «І все–таки я тебе зраджу» (режисер–постановник Людмила Колосович), тепер ось Ганна. «Я з великим ентузіазмом взялася входити в роль матері–наймички, — говорить Валерія.— Вдячна режисерові за довір’я, рада, що глядачі доброзичливо сприйняли мою героїню. Під час репетицій були, звичайно, сумніви, роздуми, але все врешті–решт увійшло в правильне русло». У містерії «Search:www.МатиНАЙмичкА.com.ua» є епізод, де Ганна танцює з дитиною на руках, а згодом — розвішуючи білизну. У виконанні Валерії Новак це було так досконало, що — не сумніваюсь ні на йоту — сама Дункан аплодувала б актрисі!

...У театрі ім. Лесі Українки бракує коштів на господарські потреби, майже не працює опалення. Глядачів просили не знімати верхнього одягу, кутати ноги... Але смію твердити: переконлива гра акторів, помножена на оригінальну режисерську інтерпретацію, створили стільки сердечного й душевного тепла в залі, що від нього розтанув не лише лід скепсису й зневіри, а й реальний грудневий холод, якого вже ніхто не відчував.

Василь ГУМЕНЮК