Фермерський кордон

12.12.2012
Фермерський кордон

Ольга та Володимир Гновенки, попри всі перешкоди, стали успішними фермерами. Фото Віталія ЧЕПЕЛУХИ.

Десять років тому полковник Прикордонних військ Володимир Гновенко вийшов на заслужений відпочинок і змінив свої офіцерські погони на фермерську куфайку. У селі Свидівок Черкаського району він разом iз дружиною Ольгою взяв 14 гектарів землі та почав на ній господарювати. Правда, спокою родина відтоді не має. На цій землі у колишнього прикордонника тепер своєрідний фермерський кордон, який доводиться боронити від набігів чужинців.

 

«Корова дивиться на мертве теля, а з очей котяться сльози»

«За 11 років стосовно нашого фермерського господарства скоєно 22 злочини. Нам хочуть створити такі умови, щоб ми покинули все і пішли звідси, — розповідає «УМ» Володимир Гновенко, який має дві вищі освіти і є кандидатом технічних наук. — Але ми з Ольгою Федорівною не здаємося, бо за роки служби на кордоні загартували характер».

Пан Володимир запрошує нас спочатку подивитися на рукотворне озеро, яке самотужки облаштував неподалік свого господарства. Озеро справді красиве. «Дивіться, зараз побачите, як риба буде підпливати», — Володимир Леонідович кидає у воду шматки хліба і зізнається, що любить посидіти на березі з вудкою, відпочити й набратися сил для подальшої боротьби.

А боротьба тут, судячи з десятирічної хронології, йде не на жарт. У 2002 році, буквально через рік після створення фермерського господарства «Ольга», яке пан Володимир назвав на честь коханої дружини, вони вперше зазнали збитків. Від чужих рук. Було це пізньої осені. Якось уночі родина Гновенків прокинулася від того, що горіли копиці з їхнім сіном. «Тоді нам спалили 22 тонни сіна, яким ми запаслися на зиму. Від падежу худоби врятувало те, що зима видалася безсніжною і ми змогли он там випасати корів навіть у морози», — фермер махає рукою у бiк левади неподалік господарства.

Те, що сталося у березні 2004 року, він не може згадувати спокійно дотепер. Тоді їм отруїли дванадцять корів та ще кілька зовсім малих телят. Каже, копиці з сіном стояли на леваді і хтось потрусив їх миш’яком — це потім підтвердило лабораторне дослідження. Володимир Леонідович підозрює, що їхню худобу труїли ті, хто поклав око на їхні землі, які у Свидівку, неподалік Черкас, є дуже цінними. А потім сказали б: «Худоби немає, то навіщо вам земля?».

«Ви уявляєте, я заходжу у повітку, а у корови, якій пощастило вижити після отрути, — викидень, — згадує Володимир Леонідович. Вона дивиться на мертве теля, а з очей котяться сльози»...

Загалом фермерське господарство «Ольга», наголошує господар, за минулі роки нищили дощенту тричі. А якось двоє осіб напали на його дружину, вдарили її по голові, після чого жінка зі струсом мозку потрапила до лікарні. Нападали й на самого пана полковника. «Колишній судимий налетів на мене з ножем. Ми з дружиною змогли його зв’язати, викликали міліцію, яка приїхали через п’ять годин. Потім усі речові докази загубилися, а кримінальна справа розчинилася», — веде далі Володимир Леонідович. І пригадує ще випадок, як хтось стріляв у Ольгу Федорівну просто біля хати. На щастя, все обійшлося великим переляком.

А з цьогорічних «воєнних зведень із фермерського кордону» називає захоплення череди на пасовищі. До п’ятдесяти голів їхньої худоби невідомі загнали у ліс, тож фермери шукали своїх годувальниць до години ночі.

«Люди жорстокі, але Бог їм суддя», — приєднується до розмови дружина фермера — Ольга Федорівна.

«Чиновник–«шпачок» схрумав і поставив підпис»

Родина Гновенків родом із Київщини. І Володимир, і Ольга виросли в одному селі.

«Ми однокласники, вчилися разом до 8–го класу, знали одне одного з дитинства, навіть жили неподалік», — пояснює пані Ольга. Пізніше, коли здобували освіту, їхні дороги розійшлися. Оля вчилася на філологічному і стала вчителькою української мови та літератури. А Володимир обрав офіцерську дорогу.

Коли одружилися, то служили на кордоні в Західній Україні. Загалом за роки нелегкої служби ця сім’я переїджала аж чотирнадцять разів. Хто хоч один раз збирав домашні речі і перевозив їх, той знає, що воно таке і яких сил та нервів потребує...

А на Черкащину Володимир Гновенко потрапив, коли його перевели сюди начальником штабу в Оршанецький навчальний прикордонний центр. Але потім життя так склалося, що він поїхав служити на Далекий Схід, де став начальником прикордонного загону на кордоні з Китаєм. Там і закінчив службу. «Нам дуже хотілося в Україну, на рідну землю. Тому ми й повернулися додому», — зізнається Ольга Федорівна.

Вона пригадує, як нелегко було в останні роки служби, коли порожніли військові містечка: ще недавно там вирувало життя, а тепер буяли бур’яни по пояс. І хоча поруч було море та багаті рибні місця, та душа сумувала і рвалася на Батьківщину, де дуби та тополі, де синє небо й колосяться пшениці. Туга за рідним краєм змусила їх повернутися.

Уже в Україні Ольга Федорівна одного вечора подивилася по телевізору передачу про те, що усім бажаючим держава пропонує брати в оренду землю й господарювати на ній. Так у сім’ї Гновенків з’явилася ідея стати фермерами. «Я не посоромився зняти кітель, щоб стати фермером й попрацювати на благо держави», — пояснює свій крок полковник Володимир Гновенко.

Так вони оселилися у Свидівку, де взяли в оренду майже 14 гектарів землі. Спочатку взялися за вирощування свиней, згодом порахували свої досягнення, проаналізували помилки й вирішили, що для господарства вигідніше буде тримати велику рогату худобу. «Ми починали з однієї корови, а зараз у нас їх 49. Важко було, одного часу довелося навіть жити у приміщенні через стіну від хліва», — розповідає Ольга Федорівна про свої фермерські будні.

Свого часу ця жінка двадцять років пропрацювала вчителькою. Коли ж поруч із заставою, де служив чоловік, не було школи, вона не сиділа вдома, а трудилася у військовій частині. Тож має ще й звання молодшого сержанта Прикордонних військ України та прапорщика російської армії. Загальний стаж її роботи сягає 46 років, за що заробила у держави аж 940 гривень пенсії. «Дружина тепер у мене керівник фермерського господарства, а я тут — консультант–юрист», — говорить Володимир Леонідович.

За його словами, сільське господарство — це досить складний механізм, і щоб його опанувати, то треба мати розум, освіту та щодня накопичувати практичні знання. Тож, наголошує, перш ніж узятися за фермерство, вони з Ольгою Федорівною детально вивчили Земельний кодекс, проштудіювали чимало літератури про рослинництво та тваринництво, і тепер, підкреслює, «чиновникам не так просто нас укусити».

Правда, уточнює, коли почали переводити землю з оренди у приватну власність, витратили на це вісімнадцять місяців, упродовж яких збирали необхідні дванадцять підписів. «Що таке ці підписи — це «дай!». Заходиш у кабінет, там сидить чиновник–«шпачок», кладеш йому в рот, він схрумав і нехотя поставив підпис на потрібному тобі папері. Тільки так!» — невесело іронізує черкаський фермер.

«Орендувати землю можуть лише самогубці»

Землю Гновенки таки приватизували. Піти цим шляхом, каже Володимир Леонідович, вирішили тому, що у такій «неправовій державі орендувати землю можуть лише самогубці». «Що таке оренда? Це все одно, що пташка сидить на дереві, а дерево те шорхнуло, вона й змушена злетіти», — образно порівнює фермер наше суперечливе сьогодення.

Загалом iз досвіду своєї роботи пан Володимир виніс переконання, що влада повинна формувати необхідні закони, але обмежити втручання у справи фермерів. Бо за десять минулих років допомоги від держави абсолютно ніякої, зате податки виросли у 200 разів. І, щоб це не звучало голослівно, наводить такий красномовний приклад. Їхнє фермерське господарство повірило обіцянкам державних мужів про фінансову підтримку і на кожну вирощену теличку оформило документи. Те оформлення обійшлося у 1650 грн., але навздогін вийшла постанова, згідно з якою фермерські господарства припинили дотувати. Так що господарство залишилося при своїх інтересах. «Аби ми одержали ту обіцяну фінансову допомогу, а це 24 тисячі гривень, то вклали б їх у будівництво ферми на 50—100 голів дійного стада», — розмірковує чоловік. А так, каже, тягнемо усе своєю родиною.

Встають удосвіта, працюють до півночі

У фермерському господарстві «Ольга», окрім Володимира Леонідовича та Ольги Федорівни, трудиться уся їхня родина: син Віталій, невістка Інна, донька Наталя, онуки — усього дванадцять осіб. Робочий день нині тут розпочинається о четвертій годині ранку з доїння корів, а розтягується він до 22–ї години. Влітку ж вони піднімаються вдосвіта і працюють до півночі. «Ось сьогодні підлогу стелимо. Думаємо ще обслуговування трактора зробити», — озвучує свої плани Володимир Леонідович.

За його словами, на зиму зі своєї землі вони заготовили для худоби сіно, буряки, гарбузи, одних лише соковитих кормів наскладали 12 тонн, а ще купили комбікорму, так що худоба матиме чим смакувати у холодну пору.

Свою ж продукцію — а це молоко, сметана та сир — фермери продають на ринку у Черкасах. «Ми не застосовуємо хімії, у нас суто органічне виробництво. Оцей перегній піде як добриво на наші землі», — пояснює Ольга Федорівна. І додає: проблем iз реалізацією молочної продукції їхнє фермерське господарство не має. Бо в обласному центрі вже сформувалася група споживачів, які добре знають їхній товар. «Хочемо спробувати доставляти молоко, сир та сметану ще й на ринок у Київ», — говорить Володимир Леонідович.

Загалом у цих господарів великі плани: наступної весни хочуть посадити ще й великий баштан, зайнятися вирощуванням помідорів, огірків та перцю.

«У нас стріляли, нас палили, труїли, але ми вистояли, — каже на прощання Ольга Федорівна. — Нас вабить така робота, бо сільське господарство у нас у крові — з діда–прадіда. До того ж наша робота приносить людям користь. Що може бути приємніше?».

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>