Нестерпна важкість посередності

12.12.2012

До приходу холодів (під кінець літа й на початку осені) неспинне шоу­бізнесове колесо ніби пришвидшило свій монотонний оберт, видавши «на­гора» кілька платівок із категорії «Ну нарешті, дочекалися!». Однак чим активніше зима вступала в «юрисдикцію», ніби заморожуючи творчі потенції музвиконавців планети Земля, тим чіткіше постало розуміння, що рік поточний — то період насамперед розчарувань. Про його загальні підсумки читайте невдовзі, наразі ж перед вами резюме трьох останніх місяців.

 

SUNDARK AND RIVERLIGHT / ПАТРИК ВОЛЬФ

Оцінка «УМ»: @@@@@

Есенція: озираючись назад, збавляємо звук.

Патрик Вольф — це молодий лондонський парубок: він дебютував на сцені зі стартом «нульових», пропустивши крізь себе чимало жанрів, а його свіжий реліз скомпоновано з перероблених на акустичний лад композицій попередніх платівок. Звісно, до «пєсєн пад ґітару» слід ставитись обачно, втім у конкретному випадку маємо справу з чимось дуже хорошим: ліризм і камерна атмосфера диска спонукають до тиші та супокою.

 

ДЕРЗОСТИ / КЕТА

Оцінка «УМ»: @@@@@

Есенція: нерест орнаментальної риби.

У дебютному творінні дуету «Кета» — сайд­проекту каліфорнійського рок­співака Іллі Лагутенка (цього разу відповідав за тексти) та берлінського ді­джея Андрія Антонця (ідеолог затії, автор звукового полотнища) — техно й ембієнт переплелися так само тісно, як «інь» і «янь» самі знаєте де. Перший «інгредієнт» наповнив платівку крижаною атмосферністю, другий, навпаки, нелукавим теплом… Така собі апологія зими.

 

BISH BOSCH / СКОТТ ВОКЕР

Оцінка «УМ»: @@@@1/2

Есенція: ембієнт у своїй страшній величі.

Що таке музика (ширше — мистецтво), в чому її місія? Існують різні версії, однак усе зводиться до того, що культура мусить полегшувати людям життя. Тоді як сприймати співака­авангардиста, останні альбоми якого вкрай складні для рецепції: «вимощені» довгими колючими піснями, од яких мороз іде не лише по шкірі, а серед «спецефектів» чуємо гостріння ножа, перекочування шариків у мисці й навіть пукання?

 

GOOD KID, M.A.A.D CITY / КЕНДРИК ЛАМАР

Оцінка «УМ»: @@@@1/2

Есенція: ґанґста­реп із Каліфорнії.

Темношкірому американському хлопчині з міста Комптон усього 25 років, а він співає так, ніби знає все про життя: про дівок, дружбу, наркоту, стрілянину, вбивства тощо. Офіційно перший його млинець — це направду майстровита робота з єдиною хибою — якоюсь іграшковою театральністю. Видно, що молодик орієнтується на «класиків», але надто сильно хоче виглядати дорослим — і в життєвому, і в художньому вимірах.

 

‘ALLELUJAH! DON’T BEND! ASCEND! / GODSPEED YOU! BLACK EMPEROR

Оцінка «УМ»: @@@@1/2

Есенція: алілуя: Чорні Імператори повернулися!

Значима канадська пост­рок­група з назвою, що її складно прочитати, десять років не бачила студії. Врешті хлопці скучили по спільній праці, записавши диск: тривалість — година; маса інструментів; нойз; заплутана метрична модуляція; чотири композиції, покришені, наче скло, склеєні ледь видимою мелодією. Усе — за жанровими канонами.

 

I SEE THREE BIRDS FLYING / АДРІАН КРОУЛІ

Оцінка «УМ»: @@@@1/2

Есенція: мов пісок крізь пальці

Високочолий (у прямому сенсі) ірландський бард доволі пізно почав фіксувати музику в студії, й досі не удостоївшись слави за межами рідного острова. Всі витвори дублінця імпонують зі старту, беручи інструментальною ніжністю і негучним тембром, але, через ефект безтілесності, тримають недовго. Ось і альбом «Я бачу ­трьох птахів…» з кожним прослуховуванням подобається менше, протікаючи крізь душу майже без сліду.

 

COMPLETE SINGLES COLLECTION / A.R. KANE

Оцінка «УМ»: @@@@

Есенція: збірочка — для згадки і порівняння.

Дует із Лондона припинив творчу путь 18 років тому, а до того, на перетині десятиріч, сотворив приховану для мас революцію, започаткувавши (чи реформувавши) безмаль півтора десятка стилів: дрім­поп, шугейз, трип­хоп, купу підвидів електроніки та різних танцювальних жанрів… Вони рідко доводили зроблене до лиску; вони, можна сказати, видобували алмази — огранкою займалися їхні наступники; вони вигадували.

 

REVOLUTION / LACRIMOSA

Оцінка «УМ»: @@@@

Есенція: у «вічно сумуючих» прорізався гумор.

Чи відав набожний християнин Тіло Вольф, засновуючи під кінець вісімдесятих свій гурт, куди його занесе? Стартував він із пост­панку, та під завісу «нульових» Lacrimosa вбачала художній орієнтир у творчості Вольфганга Моцарта… «Революція» — то ніби квінтесенція проекту, всіх «перетравлених» стилів. Хоча є щось, раніш не притаманне: іронія. Через неї сюди проникла естрада, акуратно полегшивши масштабність звучання.

 

PSYCHEDELIC PILL / НІЛ ЯНГ

Оцінка «УМ»: @@@@

Есенція: без самоповторів, без еволюції.

Абсолютно всі видатні музиканти, які орють шоу­бізнесову ниву бодай дві декади, наражаються на дилему: що далі чинити і як? Варіантів кілька, одначе в усіх, на мою думку, є деталь пораженства. Славний канадець Ніл Янг давно обрав путь «дистиляції» стилю, часто радуючи прихильників студійними витворами («Психоделічна пігулка» — другий за п’ять місяців), які когось незмінно тішать, а комусь нагадують жувачку.

 

NOI / ЕРОС РАМАЦЦОТТІ

Оцінка «УМ»: @@@@

Есенція: поп­еклектика з Італії.

Прослухайте римлянина Ероса Рамаццотті, а опісля — киянина Віталія Козловського, й ви зрозумієте, що є естрада й «естрада»… Чим принаджують шансонетки інтроверта, котрий, на хвильку, невпинно наближається до вікового «полтинника»? Мелодійністю, легкістю, стилістичним різнобарв’ям (навіть хіп­хоп зачепили!), «липкими» мотивами etc. І насолоди це дає більше, ніж чергова порція авангарду від великого Браяна Іно.

 

ОБМАН ЗРЕНИЯ / СПЛИН

Оцінка «УМ»: @@@@

Есенція: пацієнт, радше, притомний.

Текстова товща 11­ї платівки популярного пітерського ансамблю рясно наповнена словом «життя» та його похідними, а музична — купою автоцитат. Не хочу вдаватися до примітивного психоаналізу, втім схильний убачати в цьому чіткий символізм: усю декаду бард­рок­проект Олександра Васильєва поринав у твань експериментаторства, аж ось прочуняв, згадавши, що творчість — це не лише боротьба з тарганами в голові.

 

ELYSIUM / PET SHOP BOYS

Оцінка «УМ»: @@@1/2

Есенція: мотиви для геїв зі стажем.

Кожна робота «хлопців із зоомагазину» сприймалася бінарно: хтось, як­от провідний критик США Роберт Крістґау, постійно хвалить їх, а хтось резонно констатує, що їхня парафія — то лише небуденна попса. «Елізіум» — не виняток: комусь припаде до душі звичний мелодизм і різноманітні треки, але інші слухачі мовлять, що ця солоденько­пріснувата суміш диско та синти­попу годиться тільки для залюблених у вісімдесяті.

 

THE 2ND LAW / MUSE

Оцінка «УМ»: @@1/2

Есенція: «…ані усталі, усталі, усталі…»

Колись тріо з англійського графства Девон заімпонувало всьому світові фантастичним нахабством, змішуючи стилі, вдаючись до смішного, але гідного співчуття пафосу. Потому вони виміркували стати великою стадіонною групою, наслідуючи співвітчизників Queen. Догралися: нині зморені славою Muse до останку загрузли в опера­року — надміру еклектичному, патетичному до ідіотизму, складно перетравлюваному.

 

TAKE THE CROWN /
РОББІ ВІЛЬЯМС

Оцінка «УМ»: @@

Есенція: попсова ностальгія за вісімдесятими.

Ніхто не піддає сумніву наявність пісенного таланту в симпатично­повного уродженця британського містечка Сток­он­Трент: Роберт Пітер доводив це раз у раз. Але він завше надто піддавався впливам — естетичним… Півдесятиліття тому йому дуже сподобався нью­диско у виконанні американського ВІА Scissor Sisters: запропонував їм спільний проект, отримав відмову й самостійно «склепав» щось «у дусі»… Не потягнув.

 

UNAPOLOGETIC / РІАННА

Оцінка «УМ»: @@

Есенція: найбільше це роздратувало мого собаку.

Мов та машина, працює уроджениця острова Барбадос, випускаючи щорік по альбому. Статок росте, популярність так само не відстає, але, судячи з усього, душевного спокою афро­гаянці це не забезпечує: в її листопадовому релізі багато слова fuck, некрасивого самокопання, неумілого реп­речитативу, а супроводжує цей «коктейль» лубочний стиль із абревіатурою R&B, який зі справжнім ритм­енд­блюзом майже нічого не пов’язує.

Володимир БАНЯС

 

ОЦІНКИ

@@@@@ — потрясаюче, @@@@1/2 — чудово, @@@@ — сильно, @@@1/2 — талановито, @@@ — непереконливо, @@1/2 — посередньо, @@ — слабко, @1/2 — погано, @ — жахливо

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>