«Зустрічав лише зо п’ять суддів–професіоналів...»

20.11.2012
«Зустрічав лише зо п’ять суддів–професіоналів...»

Один з «експонатів» суддівських казусів iз багатої колекції Володимира Заїченка.

Його незаперечно знають в усіх дніпропетровських судах, з яких Володимир Заїченко буквально не вилазить упродовж уже понад добрих п’ятнадцять років. З іншого боку, дехто його вважає диваком. Бо спробуйте ще знайти людину, яка б стільки часу ходила до судів, як на роботу. Проте сам Володимир Георгійович пояснює свій спосіб життя прагматично: «Я судову систему досліджую, бо вона є органічною частиною нашого суспільства». Хоча, як він зізнається, дійшов до цього не від доброго життя.

 

«Суддівська система — це неоране поле»

«У 90–х роках у мене був свій процвітаючий бізнес, — розповів «УМ» Володимир Заїченко. — Ми втілювали у життя унікальні наукові розробки. Потім же, як у нашому житті зазвичай буває, на мене накинулися хто тільки міг — оперативники, слідчі, прокурори, а з тим — різні їхні постанови, вилучення документації, комп’ютерів, печатки, закриття рахунків. Саме відтоді й пішла моя суто юридична історія. Своє спілкування з Фемідою розпочав з арбітражних судів, які нині називаються господарськими. І вже тоді для себе затямив, що судова система — це неоране поле. Там стільки всього цікавого! Як вони розмірковують, брешуть, вносять до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, приймають завідомо неправосудні рішення, як вони викручуються і які вони, зрештою, дурні, бо нічого не можуть зробити відповідно до закону — навіть порушити закон нормально не можуть».

— Чи не згущуєте ви фарби? Невже таки всі судді одним миром мазані?

— З–понад восьмисот суддів, з якими я зіштовхувався, тільки щонайбільше п’ять можна назвати якоюсь мірою професіоналами. Але й цей виняток із загального правила змушений працювати в умовах системи і системі підкорятися. Головна ж проблема полягає в тому, що суддівська система є частиною суспільства. І я вже давно дійшов висновку: небезпечним є стан самого суспільства. Судді ж, за відомим висловом, є «плоть від плоті, кров від крові». Скажу гучніше: «Вони є крайньою плоттю».

При цьому хочу зауважити, що проблема полягає не в самій судовій системі, а в системі органів влади. Значно гіршою наразі є система прокуратури — я вже в декількох судових процесах вимагав визнати її не просто паразитичною, а шкідливою для суспільства.

— Але ж, за великим рахунком, була б у нас судова система, яка керується законом, то й для прокуратури теж насамперед існувало б верховенство права?..

— У тому ж і річ, що прокурори, які беруть участь у судовому процесі, є фактично членами суддівської колегії. Як вони скажуть, таким буде і судове рішення. Якими б доказами, навіть на сто відсотків доказовими, ти не оперував, тебе все одно «не почують». На чорне залюбки пишеться біле, на біле — чорне... Якоїсь принциповості там немає навіть на грам. Щоб прокурор пішов проти судді, а суддя — проти прокурора, таке буває вкрай рідко. З іншого боку, на своєму досвіді я пересвідчився, що судді з прокурорами самі всього бояться. Тому вони не настільки страшні, як може здатися. І не варто їх боятися.

— Юлія Тимошенко теж нібито не боялася...

— Юлія Тимошенко є частиною системи, яка її й «з’їла». А я частиною системи не є.

Суддівські відсотки

— Проте все одно не віриться, що тільки десь п’ять суддів iз понад півтисячі, як ви запевняєте, можна якоюсь мірою назвати професіоналами...

— Це питання я б розділив на дві частини. Перша — судді, які хоч щось знають із законодавства. Таких, за моєю оцінкою, набереться десь відсотків 20. Намагаються хоч якось керуватися законом приблизно наполовину менше. Але, зрештою, доводять справу до логічного кінця у вигляді справедливого судового акта щонайбільше один відсоток! Та немає жодного судді, який би ніколи завідомо неправосудних рішень не приймав.

Автор нагадав Володимиру Заїченку статтю 375 Кримінального кодексу (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови), яка вкрай рідко застосовується щодо прихильників кривосуддя. Якщо суддів і притягують до відповідальності, то хіба за інше, кримінальне: як от у випадку з львівським служителем Феміди Ігорем Зваричем чи суддею Амур–Нижньодніпровського районного суду у Дніпропетровську, які опинилися на лаві підсудних в одному випадку за хабарі, а в другому — немовби за вимагання статевої близькості від однієї з жінок у відповідь на потрібне їй судове рішення...

Пан Заїченко говорить про неоднозначність справи дніпропетровського судді, який «належить до отих згаданих вище десяти відсотків, що принаймні не до кінця втратили совість, проти якої ішов далеко не завжди». Дослідника вітчизняної Феміди не полишає переконаність, що той суддя став жертвою системи. «Але Зварича це не стосується — то просто казка», — додає він.

— Скільки у вас нині у судах «крутиться» різних справ і якими є результати таких дослі­джень судової системи?

— Якщо враховувати не тільки позови, а й різні заяви, скарги тощо, то точно порахувати складно — наразі близько тисячі. Принаймні вже бозна–скільки років кожен день у мене розписаний по годинах. А щодо результатів, то одним iз них стала моя книга, видана ще у 2008 році. Якщо ж говорити про загальний висновок, найважливіший, то я б його сформулював двома правилами.

По–перше, організм українського судді принципово не пристосований до винесення законного рішення. По–друге, організм українського судді пристосований для заподіяння шкоди громадянину, а не для її відшкодування.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>