25 листопада 1956 року пішов із життя український режисер Олександр Довженко. Дата не «кругла», але постать Довженка варта того, щоб згадати життя цієї великої людини. «Ми любимо Довженка насамперед за те, що він наш учитель. Він вчить нас життю, незламності духу, — зауважив дисидент і філософ Євген Сверстюк на вечорi пам’ятi «Довженко. Втечі з полону», що вiдбувся днями у столичному Будинку вчителя. — Після Шевченка найбільшим будителем був Довженко. Саме він доводить нам те, що навіть в умовах сталінських репресій, жорсткої культурної політики можна бути мислячою людиною і висловлювати свої думки за допомогою мистецтва».
Олександр Довженко був лауреатом Сталінської та Ленінської премій, але залишався відданим своїй Батьківщині, яка для нього починалась із образу батьківської хати і закінчувалась безкраїми степами, лісами, озерами. «Олександра Довженка можна сміливо назвати першим у СРСР дисидентом. Він зумів сказати у своїх фільмах те, про що ніхто до нього не наважувався говорити. Довженко мав дивовижний дар правдивості. Це кара Божа в епоху брехні», — вважає Євген Сверстюк.
Але така завуальованість не могла тривати вічно, а сам режисер прагнув щоразу сказати все більше і все одкровенніше про те, що боліло у серці роками. Таким одкровенням стала кіноповість «Україна в огні». Пізніше Олександр Петрович скаже: «Мені би дуже хотілось, аби ця кіноповість була вигадкою, але «Україна в огні» — це ніщо інше, як правда». У щоденнику залишився запис Довженка: «Сьогодні мені наснився Ленін, він мене так обіймав і цілував... Видно, мені буде дуже тяжко». Вже зовсім скоро Сталін прочитав уривок цієї кіноповісті, назвав її антирадянською, а самого Довженка «хворим українським націоналістом». Довженко був врятований із концтабору боротьбистом Василем Блакитним, після чого сценарист поринає у царство вільної думки, веде щоденник, у якому кожна сторінка — філософія.
За оту непокору вже покійного Довженка було покарано. Йому, навіть мертвому, не було дозволено повернутися на рідну землю. Пом’янути його, упокоєного на чужині, організатори заходу запропонували гостям яблуками, кошики з якими впродовж вечора стояли на сцені. Адже їх так любив Довженко...
Пам’ятаємо, як у післявоєнні роки сталінська камарилья вела боротьбу з т. зв. «космополітами», тобто тими людьми, які, побувавши в Європі, цікавились європейським способом життя, культурою, мистецтвом тих народів, яких московія «асвабаждала от гньота буржуазіі». >>
У квітні у столиці відбулася прем’єра спільного проєкту Херсонського обласного драматичного театру імені Миколи Куліша та Київського академічного театру «Колесо» — вистави про замасковані надії позбутися самотності «Надвечір’я з рок-н-ролом». >>
Українською перекладено вже другу книжку американського нейробіолога Девіда Іґлмена. >>
У Києві цього тижня завершується показ великого виставкового проєкту «Алла Горська. >>
Прем'єрні «Друзі» - це про пари: двоє жінок і двоє чоловіків. Історія також просякнута нашим сумним сьогоденням, накладає свій відбиток війна. Утім в ній спалахують миттєвості, де є місце любові, дружбі, теплу та іншим земним радощам, з яких і складається життя. >>
За даними Міністерства освіти і науки Латвії, російська мова викладається як друга іноземна майже в половині латвійських шкіл. >>
