Генпрокурор «за викликом»

      Не так давно «Україна молода» ретроспективно згадувала діяння трьох останніх міністрів МВС, зупиняючись більш детально на нині діючому. Матеріал про генеральних прокурорів України (якщо охопити увагою усіх посадовців, які перебували на цій посаді за роки незалежності) вийшов би ще більш пізнавальним та повчальним. Проте закони жанру накладають певні обмеження на політ думки, тому зараз обійдемося без співставних характеристик. Обмежимось натомість обведенням кола того, що встиг зробити (або не зробити) Генеральний прокурор України Геннадій Васильєв.

«Чотири роки водять за ніс»

      Генпрокурор перебуває на своїй посаді без малого сім місяців. Як пам'ятає наш читач, Васильєв пересів у генпрокурорське крісло з крісла віце-спікера. Невдовзі потому він набрав собі нову команду і нібито засукав рукава... Перші місяці його роботи не давали особливих приводів для того, аби надто часто згадувати пана Васильєва. Він, щоправда, відразу ж провів ревізію резонансних справ (є така традиція у генпрокурорів) і, перекресливши все, що було напрацьоване його попередником Святославом Піскуном, взявся наново розслідувати справу Гонгадзе.

      У розмові з головою НСЖУ Ігорем Лубченком Васильєв вжив вислів «чистий лист» — з нього, мовляв, і почне команда Генпрокурора розкручувати клубок цього злочину (як прокоментував для «УМ» народний депутат Іван Бокій, «чистий лист — це і є чистий лист». Тобто шмат паперу, на якому нічого не написано. Нуль інформації. Порожнеча). І тут доречно згадати, що Святослав Піскун, про діяльність якого «УМ» писала заслужено різко й критично, все-таки наблизився до фіналу у справі Гонгадзе. За це, зокрема, як подейкували, його і «попросили» з крісла Генпрокурора.

      Кособока й недосконала, до того ж крихка будівля того, що за часів Піскуна називалось «розслідуванням справи Гонгадзе», була вщент розтоптана Васильєвим. Замість того, аби трохи підрихтувати її, укріпити та довести до пуття... Йдеться, зокрема, про те, що Піскун, умовно кажучи, «посадив» відомого генерала «від наружки» Олексія Пукача (за чиєю вказівкою велось стеження за Георгієм Гонгадзе), а Васильєв його відпустив. Натомість Васильєв обіцяв нові експертизи «таращанського тіла», але обіцяного не виконав, бо ніхто ті експертизи і по цей день не проводить.

      «У нас таке враження, що нас чотири роки водять за носа», — обурювався зовсім нещодавно глава «Репортерів без кордонів» Робер Менар. І дуже бентежився тим, що «слідство рухається не так, як це уявляли собі родичі Гонгадзе», чиї інтереси він представляє. Пане Менар, якщо чесно, то це слідство взагалі нікуди не рухається, і ви цілком маєте рацію, коли говорите, що «є підстави сумніватися в серйозності розслідування».

      Проте останній сплеск загальної активності довкола справи Гонгадзе, як відомо, спричинила публікація в британській газеті «Індепендент», яка надрукувала свідчення тих, хто слідкував за Георгієм Гонгадзе («УМ» достатньо детально відслідковувала розвиток цього «сюжету»). Сказати, що Генеральна прокуратура залишилась осторонь даного витоку інформації, було б неправдою. Не залишилась. Генпрокуратура назвала публікацію «розкручуванням нового витка політичних спекуляцій навколо справи Георгія Гонгадзе» і порушила кримінальну справу за розголошення матеріалів слідства. Пардон, але особисто для мене у цьому формулюванні дещо залишилось незрозумілим. Якщо оприлюднене Крушельницьким є всього лише «політичною спекуляцією» (себто неправдою?), то до чого тут «розголошення матеріалів слідства»? А якщо зі сторінок «Індепендент» прозвучала інформація правдива, то чому Генпрокуратура вкотре скеровує свої зусилля зовсім не в той бік і прагне «крові» не справжніх злочинців, а медіаторів у передачі загалу подробиць, пов'язаних із роботою українських спецслужб?

      Словом, підводячи риску під справою Гонгадзе, хотілось би зазначити: «за Васильєва» її розслідування перетворилося на труп, який навряд чи почне кудись «рухатись», як каже Робер Менар. А навіть якщо і почне, то не думаю, що подібні рухи вийдуть приємними для споглядання.

Незаконність беззаконня

      Мукачів. Іще одна сторінка в житті та діяльності Геннадія Васильєва. Про вибори у цьому закарпатському місті вже зняли цілий документальний фільм, написали силу-силенну статей. Тож кількома абзацами тут не обійдешся, а втім такої задачі ми і не ставимо. Читач «УМ», безсумнівно, добре пам'ятає і сержанта Джумелю, котрий виступав із трибуни Верховної Ради, і свідчення побитих нардепів від опозиції, і повне небажання брати на себе відповідальність за все скоєне з боку, скажімо, Миколи Білоконя, міністра МВС...

      Для мене, приміром, надзвичайно значущими були слова Олега Зарубинського з фракції НДП (за браком місця саме цей фрагмент не увійшов до нижче наведених «Коментарів»), який зазначив, що «з Мукачевом уже всім усе зрозуміло, тільки Генпрокурору ще щось не зрозуміло». Я, казав Зарубинський, особисто двічі їздив у це місто, зустрічався там з людьми, бачив їхні настрої... Тим паче є дивним те, що Генпрокурор Васильєв, замість того, щоб зробити адекватні висновки, почав звинувачувати в неправомірних рішеннях Верховну Раду, додав Зарубинський.

      Нагадаємо кількома рядками, що після парламентських слухань Геннадій Васильєв заявив з усією категоричністю, що Генпрокуратура України не буде вносити протест на рішення Мукачівського тервиборчкому, тому що вважає це незаконним. Тоді ж Васильєв повідомив, що завершити розслідування у справі про правопорушення в ході виборів мера Мукачева до 1 червня поточного року буде неможливо, бо результати експертиз документів будуть тільки у червні. Зараз, між іншим, на календарі вже липень. І де ж, питається, покарані винуватці мукачівського шабашу?

      Отже, закруглюючи сюжет, зазначимо: якщо справу Гонгадзе Васильєв просто розвалив, то «справу Мукачева» він і не думав починати. Самоусунувся від неї, не помічаючи тієї лихоманки, яка била країну тривалий час. I далi б’є...

За таке подання може сiсти сам Генпрокурор

      Невже, запитаєте ви, в роботі Геннадія Васильєва не віднайдеться жодного справжнього пориву до дії? Невже він не спромігся хоч на сяку-таку ініціативу? Ну хто ж дозволить так безсоромно паплюжити нашого Генерального прокурора? Звісно, що спромігся... Звісно, дещо він таки зробив... Приміром, чергове подання на Юлію Тимошенко. Так, справді, це вже навіть не смішно (сподіваймося, що Юлія Володимирівна вже намалювала на «фюзеляжі своєї політичної сили» маленького такого генпрокурорчика, як вона обіцяла робити після кожного проваленого Радою подання).

      «Внесення до Верховної Ради України посадовими особами Генеральної прокуратури України відверто невмотивованого подання, у якому не наведені переконливі докази про наявність у діях Тимошенко Ю.В. ознак складу вказаних злочинів, суперечить ст. 29, 62, 80 Конституції України, рішенню Конституційного Суду України від 26 червня 2004 року і свідчить про політичне переслідування народного депутата України Тимошенко Ю. В.». Це — уривок з висновків парламентського комітету з боротьби з оргзлочинністю та корупцією. Іще три профільні комітети Верховної Ради підтримали своїх колег у їхніх висновках, суть яких краще за інших сформулював голова згаданого комітету, «нашоукраїнець» Володимир Стретович.

      «Подання слід було повернути назад уже хоча б з процедурних моментів, оскільки воно підписано не Генеральним прокурором, а старшим слідчим з особливо важливих справ Генеральної прокуратури Якубовським, і лише нижче написано «Підтримую, Генеральний прокурор Г.А.Васильєв», — сказав Стретович. «Кожен юрист другого курсу, який починає вивчати кримінальний процес, знає, що порушення процедури унеможливлює рішення», — наголосив він.

      Але це, за його словами, ще «півбіди». Тому що, зауважив Стретович, навіть не беручи до уваги назване процедурне порушення, головні консультанти комітету, серед яких троє колишніх слідчих з особливо важливих справ, «знайшли 11 причин, з яких це подання не може бути розглянуте».

      Ось деякі з питань, які має депутат Стретович та його комітет до Генпрокурора Васильєва: 1. Чому кримінальну справу проти Юлії Тимошенко було порушено 8 червня, а вже 10 червня, через два дні, без проведення будь-яких слідчих дій, без проведення перевірки подання направлено до Верховної Ради? Невже за дві доби можна було зібрати достатньо фактів і доказів?. 2. Якщо зі слів обвинувачувача Тимошенко Боровка випливає, що він мав розмову з суддями Верховного Суду з приводу дачі їм хабара, то чому по справі не допитані ці самі судді? 3. Де речові докази скоєного Тимошенко злочину, тобто сто тисяч доларів, нібито запропоновані нею через Боровка суддям ВСУ? 4. Хто записував на плівку розмову Тимошенко і Боровка? Якщо це був сам Боровко, то чому він виступив зі своїми викриттями лише наприкінці травня, тоді як його відео стосується квітневих подій? 5. Чи притягатиме хтось до відповідальності самого Боровка за те, що той довгий час приховував «злочин»? 6. Чому парламентським комітетам разом з поданням не були надані докази автентичності плівок Боровка?

      Думається, що сказаного досить. Можна бути неуком у юриспруденції, але тоді не слід обіймати посаду Генпрокурора. Можна бути політично заангажованою особою, але, знову ж таки, за подібних умов не треба пнутися на посаду головного наглядача за законністю. Можна бути недалекоглядною людиною, але все одно слід розуміти, що подібні «помилки» в роботі закінчуються відставкою. А за умови, коли довести злий умисел відносно тiєї ж таки Тимошенко, — ще й «відсидкою». Як мінімум, за перевищення службових повноважень...

КОМЕНТАРI З ПРИВОДУ

      «Україна молода» вирішила поцікавитись точкою зору народних депутатів з приводу роботи нинішнього Генерального прокурора. Ми ставили лише одне питання: як ви оцінюєте діяльність Геннадія Васильєва? Для дотримання паритету думок ми опитали п'ятьох представників опозиції і п'ятьох «більшовиків». Забігаючи дещо наперед, зауважу, що двоє з останніх (а саме: Правденко і Зарубинський) не лише виявили солідарність з опозиціонерами, а навіть значно детальніше виклали свої аргументи на користь того, чому Геннадій Васильєв заслуговує як мінімум на відставку. Один «більшовик» — Пустовойтенко — уникнув відповіді на запитання, а ще двоє — члени «об'єднаної» фракції Кравчук та Шуфрич відгукнулись про Васильєва надзвичайно комплiментарно.

      «У мене складається враження, — зазначив Василь Червоній («Наша Україна»), — що по закарпатських подіях, зокрема, Генеральна прокуратура налаштована на пошуки стрілочника. З'ясовувати істину вона не збирається. Особисто я двічі побував у Мукачеві, і у переддень виборів, і на самих виборах, тож можу засвідчити, що все сказане сержантом Джумелею — правда. В Мукачеві був скоєний злочин, який полягає у відбиранні в людей їхнього конституційного права на обрання мера. Друге політичне замовлення, яким зараз займається Генеральна прокуратура — це подання на Юлію Тимошенко. А чому Генпрокуратура не проявляє інтересу до Віктора Медведчука у зв'язку з тими грошима, які він вкрав? А ми, між іншим, зверталися з депутатськими запитами, причому неодноразово. І в матеріалах, наданих нами, йдеться про кошти, вкрадені Медведчуком, які в десятки, а то й у сотні разів більші, ніж інкриміновані Тимошенко...»  

      «Другого такого слабкого, безхребетного Генерального прокурора я не пам'ятаю, — додає Юрій Оробець («Наша Україна»). — Він не проводить ніякої серйозної лінії на дотримання законності. І тут у першу чергу я маю на увазі події на виборах у місті Мукачеві. Пройшло вже більше двох місяців, а ніяких висновків Генеральною прокуратурою не зроблено. Більше того, Президент нагороджує орденом «За заслуги» третього ступеня голову територіальної виборчої комісії, а Генеральний прокурор не протестує з приводу таких безпрецедентних виявів корупції. Я можу сказати, що ми маємо порожнє місце, яке називається Генеральний прокурор України».  

      А на думку Андрія Шкіля (БЮТі), «найбільшою плямою на кар'єрі Васильєва було подання на Юлію Тимошенко. Я говорю так не тому, що Тимошенко — один із лідерів опозиції і керівник фракції. Йдеться не про це, а про якість самого подання. Це абсолютно неграмотний вторинний документ, який язик не повертається назвати юридичним. Текст самого подання безглуздий, і найбільш вичерпної характеристики для Генпрокурора тут не придумаєш. Ще раз кажу: для мене це величезна пляма, яка перекреслює усе».

      Представники двох «лівих» опозиційних фракцій були налаштовані передусім поставити за вину Генеральному прокурору його безрезультатне копирсання у «справі Гонгадзе». Так, Іван Бокій (СПУ) зазначив наступне: «По-моєму, найяскравіше про рівень роботи нинішнього Генерального прокурора свідчить розслідування «справи Георгія Гонгадзе». Заявлено було, що розслідування у цій справі почато «з чистого листа», але, як ми могли переконатися на засіданні тимчасової слідчої комісії (а я член цієї комісії), чистий лист — це і є чистий лист. Тобто всі напрацювання, які були в прокуратурі до Васильєва, взяті ним під сумнів. І тут не треба багато роздумувати над тим, що таке є нинішній Генеральний прокурор. Він є страж сьогоднішнього режиму, і я особисто дуже сумніваюся у тому, що Геннадій Андрійович зможе переродитися у когось іншого».

      «Деякі кроки Васильєва, — сказав Борис Олійник (КПУ), — викликають якщо не подив, то настороженiсть. Це і питання «справи Гонгадзе», і те подання, яке хотіли подати на нашу колегу, щоб ми зняли з неї імунітет... Я думаю, що у Генерального прокурора є всі необхідні можливості починати не з цього, а з гори, де сидять справжні злодії в законі. Звідти треба починати! От таке в мене ставлення до незрозумілих дій нашого Генпрокурора».

      А тепер — проанонсовані лестощі на адресу Васильєва, які озвучив, зокрема, Нестор Шуфрич (СДПУ(о)): «Я вважаю, — сказав він, — що на сьогоднішній день в особі Васильєва ми маємо серйозного, кваліфікованого юриста, що підніме престиж Генерального прокурора України, який його попередником був серйозно попсований». Приблизно такої думки і «однофракцієць» Шуфрича Леонід Кравчук: «Роботу Васильєва я оцінюю позитивно. На моєму політичному небосхилі було багато генеральних прокурорів, дуже багато... І я вважаю, що це професіонал і принципова людина, для нього закон є найважливішим чинником, як це і належить Генеральному прокуророві. Проблеми з законом, знаєте, є в багатьох депутатів, але для Васильєва не важливо те, хто з більшості, а хто з опозиції. Якщо людина діє законно, у Васильєва до неї жодних претензій, якщо ні — питання вирішується по-іншому...»

      Лідер фракції НДП Валерій Пустовойтенко був обережний у висловлюваннях: «Сказати щось з приводу роботи Васильєва я зможу тільки тоді, коли хоча б рік пройде. В органах виконавчої влади я працював довго і знаю, що міністр, Прем'єр або хтось інший повинен не менше року пропрацювати на своїй посаді, щоб остаточно в усьому розібратися та зрозуміти, що йому слід робити».

      Як вважає Олег Зарубинський (фракція НДП), «у випадку з Мукачевим позиція Генпрокурора була досить-таки невизначеною. Він чомусь почав критикувати народних депутатів, і я не думаю, що це прийнятна світова практика, коли людина, будучи в такому високому кріслі, раптом починає критикувати парламент за нібито неправильні рішення і давати негативні оцінки його роботі. Такого просто не буває. Я вважаю, що культура співробітництва між високопосадовцями такого рангу, як Генеральний прокурор, та єдиним законодавчим органом країни має покращуватися. Це стосується насамперед поведінки Генпрокурора у зв'язку з Мукачевим. Що там робилося — це, по-моєму, всім було зрозуміло, і особливо після виступу цього сержанта — Джумелі... Такі серйозні органи, як Генеральна прокуратура, мусять бути абсолютно незалежними від усіх — від того, хто висунув Генпрокурора на його посаду, від тих політичних сил, які його підтримували під час обрання... Що ж до подання на Тимошенко, то я так думаю: зараз, коли в парламенті ситуація більш-менш спокійна, ми нормально працюємо, не всім це, очевидно, подобається — треба комусь нове збурення зробити, депутатів різних фракцій знову зіштовхнути, щоб потім говорити про недієздатність парламенту. Але якби, приміром, якийсь працівник, хай навіть і високопосадовець, з канцелярії Ширака заявив, що Національні збори Франції є недієздатними, йому б видали «вовчий квиток» на всю його подальшу роботу у виконавчих органах влади...»

      І, нарешті, слово — Сергію Правденку (фракція «Демократичні ініціативи — Народовладдя»): «Останнє подання Генеральної прокуратури на Юлію Тимошенко, по-перше, робить їй додатковий піар, а, по-друге, скажіть мені, як вони не бояться стати смішними, ці наші  генпрокурори? Один написав подання, другий, третій... От у мене, наприклад, маса запитань по тому епізоду з хабарем для суддів. Чому не притягнули до відповідальності тих, хто цей хабар передавав? Чому проводили відеозапис, де на нього санкція? Був би це диктофонний запис, можна було б його пояснити тим, що Боровко собі в кишеню диктофон сунув, але ж знімали на відеокамеру — це вже якась спецоперація, хто її проводив? У поданні про це жодного слова... Проте багато хто з депутатів-юристів говорить, що якби таку зйомку організувала проста людина, вона б вже давно була за гратами. До речі, грошей отих — десятків тисяч доларів — так ніхто і не побачив, то де вони? Але головне в іншому — скільки можна? Може, влаштуємо тендер на краще подання на Тимошенко і подивимось потім, який Генпрокурор його виграє?!».