Життя, вигідне обраним

Рядові громадяни сприймають і оцінюють стан вітчизняної економіки за ринковими, базарними реаліями. За тим, що вони бачать на базарах, у магазинах, у повсякденному житті: ціни, тарифи, зарплата, робота, хабарництво. Та їхні прості практичні висновки збігаються з висновками вчених, озброєних економічними теоріями, макро– і мікропоказниками, невідомо лише, чи прислухається до порад учених влада.

Ціни на ринках і в маркетах б’ють по рядових споживачах через їх невідповідність зарплатам: доходів ледь вистачає на прожиття. Економісти визначили частку витрат на харчування у доходах: Великобританія — 8,5%, Німеччина — 9,8%, Греція — 16%, Польща — 18%, Росія — 29%, Україна — 50%. Відчуття не обманюють: ми на останньому місці в Європі; якщо на Заході їдять, щоби жити, то у нас працюють, щоб їсти.

Зайві люди. 7,5 мільйона

Міжнародна організація праці (МОП) розрахувала середньомісячну зарплату в доларах (не за курсом, а за паритетом купівельної спроможності): Люксембург — 4089 дол., США — 3263, Італія — 2445, Іспанія — 2352, Греція — 2300, Польща — 1536, Росія — 1215, Білорусь — 959, Казахстан — 753, Україна — 686 дол. У розвинених країнах частка зарплати у ВВП становить 70—80%, у Росії до 40%, в Україні 21,5%. Частка, нижча 50%, — ознака хворої економіки. Це означає, що українські олігархи не хочуть витрачати кошти на модернізацію виробництва, зменшення ресурсо– та енерговитрат, а досягають конкурентоспроможності продукції зменшенням виплат працівникам. Такі–от у нас «ефективні» власники, переважна більшість яких — у Партії регіонів. До того ж заборгованість із зарплат на сьогодні сягнула майже 1 млрд. грн. Мізерні зарплати — це не лише соціальний злочин, а й недалекоглядність щодо розвитку внутрішнього ринку. За рівнем життя Україна посіла в 2012 році ( дослідження Legatum Institute) 74 місце, позаду Казахстану (46), Білорусі (50), Росії (59), Узбекистану (64).

Українці потерпають від безробіття, змушені або животіти на злиденну допомогу (544 грн. у 2012 році при прожитковому мінімумі 1044 грн.), або шукати роботу за кордоном. Якщо порахувати за методикою МОП кiлькiсть безробітних і додати прихованих безробітних (неповна зайнятість, неоплачувані відпустки, підсобне господарство), то одержимо 6,6 млн. людей. Це — 30% активного населення, а на селі — 55%. Якщо додати тих, що працюють неповний робочий день (0,9 млн.), матимемо 7,5 млн. «зайвих людей». Не від хорошого життя ці люди (а їх багато) їдуть за кордон. Іноді називають число наших трудових мігрантів 7 млн., зокрема у передвиборчій пропаганді ПРУ (за це звинувачують попередників, хоча люди й сьогодні їдуть та їдуть), але ця цифра — очевидне перебільшення. Міжнародний фонд «Карітас» у 2008 році оцінив кількість наших заробітчан: у країнах ЄС — 1,7 млн., у Росії — 2 млн.

Своє розвалили, чужим користуємося...

Ще одна особливість українських ринків і магазинів: впадає у вічі малий відсоток вітчизняних товарів, і це тісно пов’язано із соціальним злом, про яке йшлося, — безробіттям. У свій час заводи славного радянського ВПК сконали, не спромігшись налагодити випуск електрочайників і кавомолок. Колишні «червоні директори» перефарбувалися у біло–синіх, ПРУ тепер хвалиться своїми «господарниками». Тоді ж «ефективні» власники (майже всі вони тепер регіонали), скупивши за копійки фабрики та заводи, замість того, щоб вкласти інвестиції у сучасне виробництво, з вигодою продали обладнання на металобрухт. Держкомстат підтверджує: ВВП 2011 року становив 69,3% ВВП 1990 року. За індексом конкурентоспроможності Україна, за оцінками Всесвітнього економічного форуму (2012 рік), — на 73–му місці, за Казахстаном (51), Росією (67). Україна продукує чорний метал (32% експорту); серед експортних промислових товарів тільки 4% високотехнологічних, а в передових країнах Азії таких 30%. В Україні без державної підтримки помирають суднобудування та сільгоспмашинобудування, недостатньо фінансується космічна галузь, влада не захищає наше авіабудування від конкуренції Росії та Заходу. Через неспроможну економполітику влади не розвивається економіка, розвивається безробіття.

Як наслідок: на полицях лежить переважно все закордонне, взуття та одяг — китайські під брендом європейських фірм чи турецькі. На українському ринку побутової техніки — майже вся продукція зарубіжна. Українськими є третина холодильників і електроплит, 14% пилососів, 7% пральних машин. Побутові кондиціонери, мобільні телефони на 100% імпортні, телевізори та комп’ютери завозять чи складають із завезених комплектуючих. Що вже говорити, якщо фрукти в Україні турецькі, часник і гречка китайські, сири польські, можна натрапити на єгипетську картоплю; у рік виборів уряд, правда, забезпечив населення вітчизняною гречкою. Доходить до абсурду: закупили поїзди «Хюндай», вони ламаються і ламають графік, ними скористалися лічені гості Євро–2012, для українців квитки дорогі; потім з’ясували, що на Крюковському заводі роблять швидкісні електропоїзди, набагато дешевші. Виникає підозра, чи не заохотили чимось корейці наших чиновників, зобов’язаних захищати вітчизняного виробника.

Бо економіка у нас олігархічна

Проблемою, що роз’їдає українське суспільство, є корупція. Прості українці змушені брати хабарі — подарунки від кандидатів, та частіше змушені давати: іноді роблять це добровільно — щоб дитина вступила до вишу, щоб добре зробили операцію. Винна в такій ситуації в суспільстві влада, що подає приклад. Найбільш страждає від всесилля влади малий та середній бізнес. Великого бізнесу це не стосується, ніхто не стане вимагати хабара від Ахметова, влада «бере своє» від незахищених підприємців: не дадуть — чиновник не зробить того, що зобов’язаний зробити, не дадуть — чиновник зробить їм те, що не має права робити. Ніякі декларації про боротьбу не допоможуть, якщо влада не почне із себе. За даними агенції «Блумберг», Україна в рейтингу країн, привабливих для бізнесу, посіла порівняно непогане 45–те місце. Але це за рахунок дешевої робочої сили (добре — для бізнесу, погано — для працюючих), а за прихованими витратами (хабарі, інфляційні втрати, витрати на захист власності від незаконної конфіскації) Україна — «лідер». Окремо корупцію оцінює Transparency International: Україна в 2011 році 152–га, трохи не дотягнувши до 182–го найгіршого місця.

Українців непокоїть зростання цін на комунальні послуги. Попри запевняння влади, нема сумнівів: вона їх підвищить після виборів.

Українці, яких багато разів «кидали», не впевнені у курсі гривні, чекають чергового «кидка», бо влада, набравши кредитів під високі відсотки, маючи негативний зовнішньоторговельний баланс, розплачується валютними резервами, що тануть на очах (на початок року було 39, стало 29 млрд. дол.). І от уже НБУ прогнозує зниження гривні восени, а в нашому наляканому суспільстві це призведе навіть до подорожчання пучка кропу на ринку, інфляція уже на порозі. Стабільність гривні подолано, а за стабільністю на черзі — «добробут», як обіцяє реклама ПРУ.

Не всі українці знають, що перше значення слова «економіка» (з грецької) — домогосподарство, проте більшість розуміє, чиїм господарством, якого дому, якої сім’ї стала українська економіка. Громадяни відчувають і тенденції, і саму суть нашої економіки, вони для себе визначили її як олігархічну, як би її не називали вчені–економісти.

Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,
кандидат технічних наук