Діти з особливими потребами — не лише ті, хто на інвалідних візочках. Загалом приблизно мільйон юних українських громадян мають ті чи інші психофізичні порушення і потребують додаткових ресурсів для навчання. Як стверджують фахівці, з кожним роком таких «нестандартних» дітей більшає. Понад 40 тисяч із них навчаються в спеціалізованих інтернатах, приблизно 10 тисяч — удома, за індивідуальними програмами та дистанційно. Згідно з Конвенцією ООН з прав дитини, що ратифікована Україною в 1991 році, усі вони мають право на безкоштовну освіту в будь–якому державному закладі, на рівні з повносправними однолітками. Доведено, що діти з порушеннями починають краще розвиватися, коли з домашнього «ізолятора» чи зі спецінтернату потрапляють у розмаїтий дитячий колектив. Там у них задіюється дивовижна людська здатність, тим сильніша, чим особа молодша: пристосовуватися до середовища. Утім гарантоване право на «включення» в соціум потрібно ще виборювати. Така «боротьба» триває в нас уже другий десяток літ. Поступово розробляються і впроваджуються навчальні програми, накопичується досвід у експериментальних школах. І все чіткіше окреслюються перешкоди, нестачі й потреби для повноцінного впровадження інклюзивної форми освіти.