Анатолій Коньков: Сила збірної — в потужному резерві

09.10.2012
Анатолій Коньков: Сила збірної — в потужному резерві

За успішно проведеним Євро–2012 та масою схвальних відгуків, отриманих за організаційну роботу, Україна трохи забула про спортивний результат, продемонстрований національною збірною на домашньому чемпіонаті Європи. Пригадується, свого часу перед командою ставили максимальні завдання, всерйоз говорячи про здобуття чемпіонства. Однак із наближенням турніру планка опускалася все нижче. Зрештою, команда Блохіна не змогла виконати навіть завдання–мінімум і вийти з групи.

Для новообраного президента ФФУ Анатолія Конькова така ситуація неприйнятна. Анатолій Дмитрович як футболіст досяг вершин — вигравав єврокубки, ставав призером Олімпійських ігор, першості Європи, і тепер як функціонер налаштовується на максимальні показники, сподіваючись, що в майбутньому його співвітчизники завоюють нагороди на чемпіонаті світу чи Європи. Однак наразі, за словами пана Конькова, реальне завдання для збірної — це подолання відбіркового етапу ЧС. Для стабільного поступу в цій царині новий очільник ФФУ планує розгорнути масштабну роботу з підготовки резерву, зробивши акцент на дитячо–юнацькому футболі. Про це та інше Анатолій Коньков розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Україні молодій».

 

«Суркіс із задоволенням допомагає мені розібратися в господарстві, яке передав»

— Анатолію Дмитровичу, одним із перших ваших кроків на посту президента ФФУ стало вирішення питань реорганізації структури господарства задля оптимізації роботи Федерації. Як рухається процес?

— Із двох іноземних фірм виконком обрав консалтингову та аудиторську компанію «Прайс Уотерхаус Куперс», яка вже почала вивчення нашої структури. Через два–три тижні, враховуючи наші побажання та приклад інших федерацій (російської, англійської), вони представлять нам «дорожню карту», і тоді вже ми з урахуванням існуючої ситуації в нашому футболі та системі управління федерацією зробимо штатний розпис.

— Яка доля старих кадрів ФФУ, які працювали за минулого керівництва: вони залишаються чи ви набираєте зовсім нових виконавців?

— Хочу наголосити, що ми нікого не звільняли й нікому не створювали умов, аби хтось покинув стіни Федерації. Люди йдуть самі, за власним бажанням. Ми не плачемо, але неприємно, коли втрачаємо кадри. Але в майбутнє ми дивимося з оптимізмом, адже наші нові співробітники — теж професіонали, люди тямущі, їх імена на слуху у футбольної громади.

На ті місця, які були вакантними, — ми взяли людей. Вільною була посада голови комітету збірних, куди ми запросили Михайла Фоменка. Звільнилося керівне місце в комітеті з безпеки стадіонів, оскільки Борис Воскресенський за віком не зміг займатися роботою. Така ж ситуація і в комітеті дитячо–юнацького футболу, де Котельников покинув свій пост через вік.

А вже коли будуть рекомендації щодо оптимальності структури, ми остаточно завершимо комплектацію — доберемо або, навпаки, скоротимо штат.

— Пане Анатолію, вам дісталася в управління велика футбольна машина, опанувати роботу якої за короткий час складно. Чи маєте можливість порадитися з колишнім багаторічним очільником ФФУ Григорієм Суркісом?

— Дійсно, господарство велике, й за короткий проміжок часу вникнути в усі деталі і тонкощі складно. Григорій Михайлович із задоволенням йде на контакт, ми зустрічаємося й обговорюємо ті питання, які мене цікавлять. І не тільки з ним, а й з усім штабом, який працював раніше.

«Я добре загартований. Думаю, що витримаю всі удари»

— Свій перший офіційний візит у ролі президента ФФУ ви здійснили до Англії. Про що домовлялися?

— Англійці, як родоначальники футболу, накопичили величезний досвід управління та розвитку футболу і люб’язно погодилися надати допомогу нам, як федерації, що розвивається. Перед відбірковим матчем Англія — Україна ми обговорили велике коло питань, які цікавили нас у плані розвитку ФФУ, та домовилися про подальшу співпрацю. Зокрема, узгодили програму обміну тренерами, як із дорослого, так і дитячо–юнацького футболу.

— Не можна обійти стороною питання критики, що лунає на адресу нового керівництва Федерації...

— Я не можу це назвати критикою, це більше схоже на «чорнуху». На такі випади я не відповідаю, оскільки вони мене як людину не цікавлять. Я знаю, який довгий шлях потрібно пройти, щоб зробити трішки–трішки краще, ніж було зроблено дотепер.

Ми не розчинилися, не зменшилися ні у вазі, ні в рості. А в моральному плані ще з часів тієї школи, яку я отримав, виступаючи на найвищому рівні за збірну, в команді Лобановського, я добре загартувався, тож, думаю, це дозволить мені витримати всі удари.

«Я ходив у Кабмін не гроші просити, а допомогу»

— Очевидно, що відповіддю на випади критиків має стати успішний виступ національної збірної на чемпіонатах світу та Європи...

— Так, це вершина роботи федерації, але без фундаменту досягти таких результатів буде дуже складно. З огляду на той стан, в якому перебуває наш футбол, ми ставимо реальні завдання. Зараз нам до снаги вийти у фінальну частину чемпіонату світу–2014, й цьому приділяємо нашу основну увагу. Усе інше має бути зосере­джено на підготовці резерву, оскільки він на дуже низькому рівні. Тож червоною ниткою в нашій програмі йдеться про масовість футболу та його дитячо–юнацький сектор. І ми хочемо зробити реальні речі, які через кілька років принесуть плоди для першої збірної.

Уряд країни ставить перед собою завдання щодо оздоровлення та виховання нації. А футбол — це один із способів безпосереднього вирішення цих завдань. І коли дехто запитує, чому це Коньков ходив у Кабмін, мабуть, грошей для своєї організації просив, то хочу сказати: не грошей я просив, а допомоги. Адже щоб стати учасником державної програми, потрібно потрапити в спеціальні документи й представити реальні плани, які можна буде втілити в життя. А вже чи дадуть гроші, чи ні, — то вже інша справа. Я мусив запитати, чи потрапляємо ми в цю програму, як структура, що є складовою частиною виховання суспільства.

— Як відомо, уряд виділив 3,5 млрд. гривень на розвиток хокею. А футбольне господарство отримає державну підтримку?

— Думаю, і на нас звернуть увагу. Якщо ми розумно складемо документи, все правильно розрахуємо. Для цього ми залучимо профільне міністерство. Такі питання потрібно вирішувати спільними зусиллями.

«Зараз ми намагаємося втілити в життя програму масового футболу»

— Для підвищення уваги до футболу в регіонах було б непогано проводити матчі національної збірної, скажімо, в Полтаві, Сумах, Сімферополі.

— Над цим питанням ми активно працюємо. Будуємо плани, що дадуть можливість кожній нашій складовій, обласним осередкам, зробити так, щоб і північ, і південь, і захід зі сходом були рівномірно завантажені футбольними подіями.

На жаль, до Сімферополя ми зараз не можемо привезти першу збірну — адже до стадіонів є певні вимоги і канони. Натомість в Одесі вже запланований матч–відповідь головної збірної проти Молдови. Окрім того, в регіонах є чотири міста — Дніпропетровськ, Харків, Донецьк, Львів — де ми безболісно можемо проводити міжнародні ігри.

А що стосується наших молодіжних збірних, то вже зараз ми хочемо зробити так, щоб їх базування та виступи не обмежувалися Києвом.

— Нещодавно, готуючи матеріал про дитячо–юнацькі футбольні школи, «Україна молода» від батьків та футбольних функціонерів дізналася, що безкоштовно займатися футболом зараз в Україні не можна. Як ви плануєте зробити доступним цей вид спорту?

— Власне, зараз ми й намагаємося втілити в життя програму масовості футболу.

Ось тому я і ходив в уряд, бо без нього цей проект ми ніяк не зможемо реалізувати.

Скажімо, в Івано–Франківській області ми хочемо побудувати два–три футбольні поля, і щоб хоч одне було зі штучним покриттям (досі там немає жодного поля зі штучною травою). Здавалося, там є багато структур, котрі начебто повинні займатися цими питаннями. Однак вони не діють, оскільки не мають фінансових можливостей.

— Президент ПФЛ Мілетій Бальчос виступив з ініціативою створення регіональної ліги, одним із завданням якої буде підвищення уваги до аматорських команд. Яке ваше ставлення до цього проекту?

— Я ще не читав тих документів. Зараз ми займаємося іншими речами — наше першочергове завдання зробити так, щоб такі самобутні команди, як вінницька «Нива», не пропадали.

Регіональна ліга — це один із варіантів удосконалення, яких ми маємо з десяток. Поки триває першість в першій та другій лізі, ми хочемо максимально зібрати інформацію для того, щоб допомогти ПФЛ безболісно проводити свої першості.

«Із Колліною ми — однодумці»

— Анатолію Дмитровичу, ви вже неодноразово заявляли, що відповідальним за роботу українських арбітрів є П’єрлуїджі Колліна, з яким ви подовжили контракт на три роки. Але дія договору завершиться, і тоді вже не Колліні доведеться відповідати за стан суддівства в Україні. Яка кінцева мета стоїть перед італійським куратором вітчизняного суддівського корпусу?

— Я розмовляв з Колліною та його помічником і можу сказати, що це відкрита, культурна людина, професіонал, який має величезний багаж знань. Він виклав своє бачення ситуації, й ми в цьому плані з ним — однодумці. Заважати йому втілювати свої проекти ми не збираємося.

Головою суддівського комітету, так би мовити, в допомогу Колліні, ми призначили відомого в минулому українського арбітра Василя Мельничука. І вони знайшли спільну мову. Тож у найближчі роки той досвід, котрий має італієць, він передаватиме нашим суддям.

Стосовно кінцевого результату, то, звичайно, ми всі прагнемо поліпшення якості арбітражу. Власне, чим менш помітний суддя на полі, тим краще.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Коньков Анатолій Дмитрович

Президент Федерації футболу України (із вересня 2012 р.).

Український і радянський футболіст, тренер. Ігрові амплуа — захисник і півзахисник.

Народився 19 вересня 1949 р. у Красному Лучі на Луганщині.

У 1965—1967 рр. виступав за краматорський «Авангард», у 1968—1974 рр. — за донецький «Шахтар», у 1975—1981 рр. — за київське «Динамо»; грав за збірну СРСР.

Срібний призер чемпіонату Європи 1972 р., бронзовий призер Олімпіади–1976. Чотириразовий чемпіон СРСР, володар Кубка СРСР, Кубка володарів кубків та Суперкубка УЄФА 1975 р. у складі «Динамо».

У складі збірної СРСР провів 49 матчів, забив 8 м’ячів. На клубному рівні зіграв 334 матчі в, в яких відзначився 30 разів.

Чотири рази визнавався кращим футболістом СРСР у своєму амплуа.

Заслужений майстер спорту СРСР (1982). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2004).

Як тренер працював із командами «Таврія», «Шахтар», «Зеніт» (Ленінград), «Ворскла», «Сталь» (Алчевськ), «Інтер» (Баку). У 1995 р. очолював національну збірну України, у 1993–му — молодіжну.

Із 2006 р. — президент дитячого ФК «Старт» ім. Конькова, у 2008—2012 рр. — спортивний директор ФК «Сталь» (Алчевськ).