Комусь ця історія може видатися лише однією з дуже багатьох трагедій, що розгортаються на зрізі нашої беззахисності перед фатальністю хвороб i недосконалості медицини. Адже в нашій багатостраждальній країні так багато важко хворих і дітей, і дорослих. Однак випадок Мар’яни Сухар iз Тернопільщини все–таки непересічний і вартий того, щоб про нього дізналося якомога більше людей. Як варті суспільної уваги запитання її мами, адресовані галузі охорони здоров’я України.

У нашій державі витворилося спотворене поняття справедливості: соціальної, правової, історичної — будь–якої. За 21 рік існування незалежної держави у нас не спромоглися віддати належну шану борцям за волю України і подякувати їм за жертовне життя. І навіть ті тисячі українців, які пройшли через горнило радянських тюрем і були реабілітовані, нині не можуть розраховувати на належне ставлення держави. На відміну від їхніх «катів» — суддів, прокурорів, наглядачів тощо, яким держава Україна надала значні пільги та встановила величезні пенсії за їхні «заслуги».

Факти говорять за себе: органи Пенсійного фонду України не доплачують до пенсій незаконно засуджених громадян майже 370 грн. на місяць, а тим особам, яких було вивезено на так зване «спецпоселення», — майже 170 грн. на місяць.

Для того, щоб реабілітованим особам домогтися виплати до пенсії вищого розміру підвищення, їм необхідно насамперед «озброїтись знаннями», а потім — «вирушати в бій» по захист своїх прав. А «Україна молода» бере на себе місію «консультанта».

Причому реабілітованим українським громадянам треба поспішати з поданням до суду своїх позовів, оскільки нинішня влада може скоро позбавити їх такого права.